У 1774 [[Австрія]], з нагоди російсько-турецької війни, захопила [[Буковина|Буковину]], яка доти входила до складу Молдавії і перебувала під зверхністю Османської імперії понад два з половиною століття.
У [[19 століття|19 ст.]] тривали далі [[російсько-турецькі війни]]: 1806–1812 (російське захоплення [[БесарабіяБессарабія|БесарабіїБессарабії]]), 1828–1829, 1853–1856 ([[Кримська війна]]), 1877–1878, в яких українці брали участь на боці Росії, сприяючи визволенню поневолених балканських народів. Під впливом польських емігрантів, на чолі з князем [[Чарторийський Адам|Адамом Чарторийським]], були спроби організувати, за допомогою Османської імперії, протиросійський рух. У середині [[19 століття|19 ст.]] османофільську політику провадив [[Михайло Чайковський]], учасник польського повстання 1831 року, який з 1848 перебував у Стамбулі, прийнявши османське підданство та [[іслам]], змінивши своє прізвище на Садик-Паша. Він переконав османський уряд у доцільності створення у складі османської армії козацьких формацій («султанські козаки») з українських поселенців у північному Добруджі, які взяли участь у Кримській війні. Ці полки існували до 1861 року. Українські добровольці брали участь у боротьбі південніх слов'ян ([[серби|сербів]] і [[болгари|болгар]]) проти османського панування у 1875—77, а населення України зібрало чималі фонди й організувало медичну допомогу.
