Трансфермієві війни: відмінності між версіями

Перший експеримент із отримання елемента 104 був проведений у 1964 році в [[Об'єднаний інститут ядерних досліджень|Об'єднаному інституті ядерних досліджень]] (''ОІЯД''), в місті [[Дубна]] ([[СРСР]]). Група під керівництвом [[Фльоров Георгій Миколайович|Георгія Фльорова]] у своєму [[циклотрон]]і здійснила бомбардування [[плутоній|плутонієвої]] мішені (суміш ізотопів&nbsp;— 97% ²⁴²Pu, 1,5% ²⁴⁰Pu, 1,5% ²³⁸Pu) ядрами [[Неон|²²Ne]] з енергією 100—130&nbsp;[[електронвольт|МеВ]]. Як результат зіткнень вони очікували утворення ізотопа ²⁶⁰104 за реакцією ²⁴²Pu (²²Ne, 4n) ²⁶⁰104, однак не змогли отримати достовірні дані.<ref name="Discovery+conclusions">{{Стаття | author =| title =Discovery of the Transfermium Elements | url =http://www.iupac.org/publications/pac-2007/1993/pdf/6508x1757.pdf | journal =Pure & Appl. Chem | date =1993 | volume =65 | issue =8 | pages = 1757-1814 | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref>

Наступна робота на базі ОІЯД була проведена навесні 1966 року групою чеського хіміка Іво Звари. Отримані аналогічно до попереднього методу продукти зіткнення (114—128&nbsp;МеВ) перед детекцією хлорувалися у струмені газуватих [[Хлорид ніобію(V)|NbCl₅]] або [[Хлорид цирконію(IV)|ZrCl₄]] і у формі своїх [[хлорид]]ів подавалися до чотириметрової [[кварц]]ової трубки, заповненої [[хлорид калію|хлоридом калію]], де при температурі 250—300&nbsp;°C мав утворюватися нелеткий комплекс ймовірного складу K₂[104]Cl₆. Оскільки жодних продуктів із [[Атомний номер|Z]]>104 в результаті реакції утворитися не могло, а здатні до [[Спонтанний поділ|спонтанного поділу]] елементи із Z<104 не утворюють летких хлоридів, то сигнал на детекторі засвідчував би присутність елемента 104.<ref name="Final review">{{Стаття | author =Greenwood, Norman N. | title =Recent developments concerning the discovery of elements 101—111 | url = http://www.iupac.org/publications/pac-2007/1997/pdf/6901x0179.pdf | journal =Pure & Appl. Chem | date =1994 | volume =69 | issue =1 | pages = 179—184 | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref> Вважаючи себе першовідкривачем, для нового елемента вони запропонувала назву Курчатовій (Ku)&nbsp;— на честь фізика [[Ігор Курчатов|Ігора Курчатова]]&nbsp;— очільника [[радянський атомний проект|радянської ядерної програми]]. Проте через складність застосовуваної методології та її повільність вони все ще не мали чіткого засвідчення утворення нового елемента.<ref name="Hyde">{{Стаття | author =Hyde, Earl K., Hoffman. Darleane C., Keller, O. L., Jr. | title =A History and Analysis of the Discovery of Elements 104 and 105 | url =http://www.degruyter.com/dg/viewarticle.fullcontentlink:pdfeventlink/$002fj$002fract.1987.42.issue-2$002fract.1987.42.2.57$002fract.1987.42.2.57.pdf?t:ac=j$002fract.1987.42.issue-2$002fract.1987.42.2.57$002fract.1987.42.2.57.xml | journal =Radiochimica Acta | date =1987 | volume =42 | issue = | pages =52—107 | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref> Восени того ж року їм вдалося охарактеризувати отриману частинку як ізотоп ²⁶⁰²⁵⁹104.<ref name="Final review"></ref>

У липні 1974 року дубненська група під керівництвом [[Юрій Оганесян|Юрія Оганесяна]] здійснилапроводила синтез елемента 106 за допомогою експериментального методу [[холодний синтез|холодного синтезу]]. В їхньому досліді різноманітні ізотопи [[свинець|свинцю]] і [[бісмут]]у бомбардувалися ядрами [[Ванадій|⁵¹V]] і [[Хром|⁵²Cr]].&nbsp;— Однимза зцими ймовірнихреакціями продуктівнауковці реакціїочікували вважавсяотримати ізотоп ²⁵⁹106, проте лабораторія не змоглазмогли надати достатньо підтверджень щодо цьогойого утворення (його існування було підтверджено у 1984 році). Також можливим вважався синтез ізотопа ²⁶⁰106, однак для нього також не було знайдено необхідних даних.<ref name="Discovery+conclusions"></ref>

За два місяці у США в результаті спільної роботи беркліївської та [[Ліверморська національна лабораторія|ліверморської]] лабораторій елемент 106 був успішно отриманий за схемою<ref name="Discovery+conclusions"></ref>:

Згідно рішення IUPAC, прийнятого в 1947 році на 14-ій конференції в [[Лондон]]і, першовідкривачі елемента вже не мали виключного права давати йому назву, а лише могли запропонувати її. Ключову роль тоді почала відігравати Комісія IUPAC з номенклатури неорганічної хімії ({{lang-en|Commission on Nomenclature of Inorganic Chemistry}}), яка після фахової та публічної оцінки придатності назви могла рекомендувати її Раді IUPAC для прийняття<ref name="Recommendations 2002">{{Стаття | author = Koppenol, W. H. | title =Naming of New Elements (IUPAC Recommendations 2002) | url =http://www.iupac.org/publications/pac-2007/2002/pdf/7405x0787.pdf | journal =Pure & Appl. Chem | date =2002 | volume =74 | issue =5 | pages = 787—791 | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref>.

{{книга|автор= Hoffman, Darleane C., Ghiorso, A., Seaborg, Glenn T. |частина= |посилання частина= |заголовок=The Transuranium People: The Inside Story |посилання= |відповідальний= |видання= |місце=London |видавництво=Imperial College Press |рік=2000 |volume= |pages=258 |allpages= |isbn=1-86094-087-0 }} {{ref-en}} </ref>, яка мала проаналізувати усі наявні матеріали щодо відкриття елементів 104 і 105. Нею було встановлено, що в 1964 році для елемента 104 радянські науковці отримали ненадійні результати, а отже першість у синтезі елемента 104 має належати американцям.{{sfn|Fontani|2015|p Стосовно робіт із отримання елемента 105, вони так само віддали першість лабораторії Берклі, оскільки при майже одночасній публікації робіт ті виконали усі критерії, що висуваються для підтвердження існування новосинтезованих елементів.<ref name=383}}"Hyde"></ref>

* '''Елемент 104'''. Після проведення радянською групою двох експериментів зі створення елемента 104, вони не змогли надати однозначних доказів його існування, тоді як американська група, здійснивши декількома місяцями пізніше власний експеримент, отримала задовільні результати. Комісією було прийнято рішення розділити першість з огляду на обопільну участь у доведенні існування елемента.<ref name="Discovery+conclusions"></ref><br/>У листі-відповіді до резолюції TWG Ґіорсо і Сіборг розкритикували цей вердикт. Вони зазначили, що дубненська група отрималавизначила близькідійсну доймовірність істини[[спонтанний результатиподіл|спонтанного поділу]] лише у 19851971 році, тоді як їхня група змогла провести вдалий експеримент ще в 1969 і саме вона має вважатися першовідкривачем. На їхню думку прийняття помилкового рішення зашкодило б науковій спільноті.<ref name="Responses">{{Стаття | author =| title = Responses on the Report «Discovery of the Transfermium Elements» | url =https://www.iupac.org/publications/pac/1993/pdf/6508x1815.pdf | journal =Pure & Appl. Chem | date =1993 | volume =65 | issue =8 | pages = 1815—1824 | issn = | doi = | accessdate = }} {{ref-en}}</ref>

* '''Елемент 105'''. Результати першого радянського експерименту з отримання елемента 105, який припав на квітень 1968 року, комісія визнала незадовільними. Двома роками потому, у лютому—липні 1970 року, вони випустили з цієї теми цикл робіт, результат яких було визнано прийнятним. Лабораторія в Берклі, що також брала участь у створені елемента, здійснила вдалий експеримент у квітні 1970. За рішенням Комісії першість в отриманні елемента булобула розділенорозділена. Це рішення також було оскаржене науковцями Берклі.