Соціалістична держава: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 40:
Політичні режими у «соціалістичних» країнах, як правило розподіляються у спектрі від [[Авторитаризм|авторитарного]] до [[Тоталітаризм|тоталитарного]] і, як правило, є [[Диктатура|диктаторськими]]. Політичною опорою єдиновласному диктатору (або диктаторській «колективній» [[Хунта|хунті]]) є монопольно правляча комуністична або соціалістична партія. Іноді назва може відхилятися<ref>Так наприклад в Польщі правляча комуніста партія мала назву «[[Польська об'єднана робітнича партія|Польської об'єднаної робітничої]]». В [[НДР]] вона звалася «[[Соціалістична єдина партія Німеччини]]»</ref>. Оскільки політична система соціалізму історично є протитезою «буржуазної» демократії з її багатопартійною системою відкритої політичної конкуренції та правовою державою, в соціалістичній системі інші політичні партії (окрім правлячої) та організації забороняються, пригнічувати або знищуються (приклад - [[СРСР]], [[КНР]]). Іноді бувають діхилення в бік декоративного «лібералізму». Так наприклад в країнах «народної демократії» Східної Європи у другій половині ХХ ст., які зовнішньополітично були сателітами СРСР, при ярко виражений авторитарних диктаторських режимах (режим Чаушеску, режим Тодора Живкова, режим Гомулки, напівавторитарні режими Яноша Кадара та Густава Гусака) продовжували номінально існувати «некомуністичні» партії, котрі все однак входили до «Народних фронтів», які контролювалися правлячою партією та її службами безпеки.
Класичними прикладами [[Тоталітаризм|тоталітарних режимів]] в ХХ ст. в [[політологія|політичних науках]] вважаються [[СРСР]] та [[КНР]]. Перші десятиріччя свого існовання режим створений в Росії [[Ленін]]им з його [[більшовики|більшевиками]] та продовжений [[Сталін]]им, так офіційно і звався — [[диктатура пролетаріату]]. [[Перебудова|Спроба]] його «[[Модернізація|модернізувати]]», «[[Лібералізація|лібералізувати]]» або «реформувати» з доданням трохи «соціалізму з людським обличчям», зроблена частиною радянської [[Партноменклатура|партноменклатури]] на чолі з [[М.Горбачов]]им на прикінці 1980-х - початку 1990-х років — призвела до [[Розпад СРСР|краху всієї політичної і державної системи СРСР]].
В Китаї [[модернізація]] йде шляхом поступової лібералізації, в першу чергу в економіці. В політичній системі монопольна влада лишається у [[КПК]]. Режим перейшов від крайніх тоталітарних форм до «м'якого» авторитаризму при збереженні диктатури колективних органів партії, збройних сил та таємних служб, та при повній відсутності правової держави.
| |||