Вікіпедія

Т-28: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
стиль
стиль, оформлення
Рядок 80:
}}
 
'''Т-28''' — трибаштовий радянський [[середній танк]] міжвоєнного періоду. Розроблений ву 1930—1932 роках інженерами танко-тракторного конструкторського бюро ВОАО під загальним керівництвом С. А. Гінзбурга. Т-28 є першим в СРСР середнім танком, запущеним ву масове виробництво. У період з 1933 по 1940 рік ленінградським Кіровським заводом було випущено 503 екземпляра Т-28.
 
== Загальний опис ==
Рядок 91:
== Історія створення ==
[[Файл:Medium Mk III tank IWM KID 4625.jpg|thumb|left|Один із прообразів Т-28 — британський середній танк «Віккерс 16-тонний», 1934 рік]]
Історія Т-28 почалася в [[1930|1930 році]] з візиту в [[Велика Британія|Великобританію]] [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|радянської]] закупівельної комісії на чолі з С. Гінзбургом, у чиє завдання входило придбання найбільш сучасних зразків [[Бронетехніка|бронетехніки]] та відправлення їх в СРСР для вивчення та використання при організації власного бронетанкового виробництва. Одним з танків, особливо зацікавили комісію, став новітній ву той час середній танк A6 фірми «[[Vickers-Armstrongs|Віккерс]]», більш відомий як «[[Віккерс 16-тонний]]». Однак фірма «Віккерс» відмовилася продати готовий зразок танка зважаючи на його секретність та висунула радянській стороні такі умови для придбання машини:{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=3}}
* Одноразовий платіж у розмірі 20 000 [[фунт стерлінгів|фунтів стерлінгів]] (порядку 200 000 рублів золотом) за ознайомлення з конструкцією та розвитком танків цього типу.
* Замовлення у фірми «Віккерс» 10 танків цього типу за ціною 16 тис. фунтів стерлінгів (160 тис. рублів золотом) за танк без озброєння.
Рядок 99:
Ескізне проектування нового танка було доручено факультету моторизації та механізації [[Військова академія ракетних військ стратегічного призначення ім. Петра Великого|Військово-технічної академії ім. Ф. Дзержинського]], а також створеному [[28 січня]] [[1931|1931 р.]] танко-тракторному [[Конструкторське бюро|конструкторському бюро]] {{comment|ВГАО|Всесоюзне Гарматно-Арсенальне об'єднання}}. Обидва проекти були готові до липня того ж року. За результатами їх порівняння керівництвом Управління моторизації та механізації був обраний танк що мав індекс ''Т-28'' проекту конструкторського бюро ВГАО, основними розробниками якого були начальник бюро С. Гінзбург, його заступник В. Заславський та інженери-конструктори О. Іванов та А. Гаккель. У конструкції танка були використані як дані, отримані при вивченні A6, так і досвід, накопичений конструкторами під час радянсько-німецького співробітництва початку [[1930-ті|1930-х років]] (зокрема, розробки танка [[ТГ (танк)|ТГ]] та випробувань німецьких танків на полігоні під Казанню). За первинним проектом танк повинен був зберігати загальну компоновку A6, мати вагу близько 16 тонн і нести озброєння з 45-мм гармати та кулемета в головній башті і ще двох кулеметів — в малих. Бронювання танка мало становити 20 мм у лобовій частині корпусу і 16 — 17 мм на інших вертикальних поверхнях, товщина бронелистів даху — 10 мм, днища — 8 мм. Як силова установка був обраний авіаційний двигун М-5 потужністю 400 к. с., який вже встановлювався на танках [[БТ-2]]. У конструкції передбачалося широко використовувати також інші вузли та конструктивні рішення вже перебуваючих у виробництві БТ-2 і [[Т-26]].{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=5}}
 
[[28 вересня]] 1931 Управління моторизації та механізації уклало з ВГАО договір на виготовлення робочих креслень та складання двох дослідних зразків Т-28 до [[1 травня]] [[1932|1932 року]]. Перший прототип танка, який отримав найменування Т-28-1, з неброньової сталі був закінчений у травні та зробив перший випробувальний пробіг [[29 травня]] 1932 року. Від початкового проекту прототип відрізнявся установкою більш потужного двигуна [[М-17 (двигун)|М-17]], а також установкою 37-мм гармати [[ПС-2]] замість 45-мм, оскільки остання все ще не була готова до того часу. [[11 червня]] 1932 Т-28 був продемонстрований командуванню Управління моторизації та механізації [[Червона армія|РСЧА]]. Танк ву цілому отримав позитивну оцінку, проте військові зажадали установки на нього, починаючи вже з другого дослідного зразка, [[Дизельний двигун|дизельного двигуна]] ПГЕ, що знаходився в той час ву розробці, і 76-мм гармати [[ПС-3]]. З урахуванням цих зауважень, а також результатів випробувань першого прототипу, проект Т-28 був ву серпні — вересні 1932 року кардинально перероблений — більшою чи меншою мірою змінені були майже всі вузли та системи танка, за винятком лише рухової установки, оскільки зазначений дизель так і не був доведений до прийнятного рівня. Після цього наприкінці жовтня 1932 року, навіть не чекаючи виготовлення дослідного зразка, [[Рада праці та оборони|Радою праці та оборони СРСР]] було прийнято рішення про серійне виробництво танка.{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=5}}
 
== Серійне виробництво ==
Рядок 108:
Перша партія з 12 танків була готова до квітня [[1933|1933 р.]], і вже 1 травня 10 з них пройшли у складі параду з московської [[Красна площа|Красній площі]].{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=10}}{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=130}} Правда, ці танки були прийняті умовно, оскільки потребували доробки, не мали оптичних прицілів, пристроїв зовнішнього та внутрішнього зв'язку, тощо. Після параду танки відправилися назад на завод.
 
Але, незважаючи на перші успіхи, освоєння Т-28 у виробництві йшло повільно та стикалося з великою кількістю труднощів. Перше держзамовлення Управління механізації та моторизації РСЧА, видане 1933 року, передбачало випуск 90 танків Т-28. Завод же до кінця року з великими труднощами зміг зібрати 41 машину.{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=10}} Для виправлення ситуації була проведена капітальна модернізація цеху МХ-2, ву якому збиралися Т-28, необхідні верстати та обладнання були замовлені за кордоном. Крім того, восени 1933 року на заводі було організовано спеціалізоване танкове [[Конструкторське бюро|КБ]], що отримало назву СКБ-2, першим завданням якого стала доробка Т-28 для прискорення його виробництва. Керівником СКБ-2 в той період був О. М. Іванов.
 
Розгорнути стабільне серійне виробництво вдалося лише в [[1934|1934 р.]], коли закінчилася реконструкція цеху і були налагоджені міцні зв'язки з усіма постачальниками комплектуючих для танка. Проте остаточно креслення та технологія виробництва танків були відпрацьовані лише до початку [[1936|1936 р.]]. До цього часу в конструкцію танка вже було внесено понад 700 дрібних змін. Саме тривалим освоєнням у виробництві пояснюється той факт, що Т-28 випуску 1933—1935 страждали багатьма «дитячим хворобами» бронетехніки, через що танки затримувалися військовим прийманням, а у військові частини, які вже отримали танки Т-28, доводилося направляти заводські ремонтні бригади.
Рядок 114:
Позитивну роль у розгортанні серійного виробництва відіграв також той факт, що 1936 року цех МХ-2 нарешті звільнили від сторонніх замовлень — до цього він, паралельно з Т-28, виробляв збірку 15- і 75-тонних кранів та пресів, що відволікало і без того нечисленні робочі кадри.{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=14}}
 
[[Файл:T28 7.jpg|thumb|Збірка танків Т-28 ву цеху Кіровського заводу. 1935]]
Виробництво комплектуючих для Т-28, починаючи з 1934 року, здійснювали такі заводи:{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=13}}
* Бронекорпуса та башти — [[Іжорський завод]] (м. [[Колпіно]])
Рядок 140:
|}
 
З наведеної таблиці видно, що, починаючи з 1934 року, Кіровський завод ву більшості випадків не лише дотримувався графіку виробництва Т-28, а й трохи перевиконував його. Різке зниження обсягів випуску танків 1937 року пояснюється запланованим прийняттям на озброєння танка [[Т-29]] — колісно-гусеничного варіанту Т-28, проте проект Т-29 так і не вийшов зі стадії дослідних зразків і 1938 року виробництво Т-28 було відновлено в колишньому обсязі.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
 
Ряд джерел містять вказівку на 523 машини як на загальне число виготовлених танків Т-28,{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=133}} проте більшість джерел сходяться на 503 танках{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=13}}{{sfn|g=Л|Шунков|2003|с=185 — 186}}{{sfn|g=Л|Свірін|2009|с=136}}.
 
Крім різних змін конструкції базової моделі, ву процесі серійного виробництва робилися неодноразові спроби модернізації танка. Зокрема, проводилися роботи з поліпшення трансмісії та бортових редукторів, що вилилися у створення танків Т-28А і Т-28А-2 (див. [[#Основні серійні модифікації|нижче]]).
 
Рядок 163:
На даху моторного відділення був відкидний люк з ковпаком повітрозабірника посередині. Праворуч та ліворуч від люка були жалюзі, що забезпечували доступ повітря до радіаторів. За моторним відділенням на даху встановлювався глушник, прикритий додатковим бронещитком.
 
Над трансмісійним відділенням ву знімному бронелисті встановлювався вентилятор, прикритий зверху бронековпак з жалюзі, конфігурація яких також розрізнялася залежно від року випуску танка.
 
У днищі корпусу було 7 лючків для доступу до різних агрегатів двигуна та трансмісії, а також люк екстреної евакуації екіпажу через днище.
Рядок 176:
Останні 13 серійних танків, випущені 1940 року, мали головні башти конічної форми, також аналогічні за конструкцією конічній башті танка [[Т-35]]. Однак, на відміну від Т-35, конічною була лише головна башта — кулеметні зберегли циліндричну форму.
 
Малі кулеметні башти також були ідентичні по конструкції кулеметним баштам Т-35 (єдина відмінність&nbsp;— відсутність у башт Т-28 кілець римів<ref group="К">На основі креслень та фотографій.</ref>). Обидві башти були однакові за своїм устроєм, круглі, з виступом ву передній частині для кульової установки кулемета, і розрізнялися лише розміщенням оглядових щілин та амбразур для стрільби з особистої зброї. Озброювалися башти одним кулеметом ДТ. Привід повороту башти&nbsp;— ручний. Кожна башта могла обертатися від упору в стінку кабіни механіка-водія до упору в стінку корпусу танка, горизонтальний кут обстрілу кулемета при цьому становив 165 °. Стрілець розміщувався на поворотному сидінні регульованої висоти, встановленому на днище корпусу. Для посадки стрільця в даху башти був один великий люк прямокутної форми з заокругленням угорі.
 
=== Екранування ===
Рядок 187:
* посилені санчата шляхом потовщення їх стінок з 5 до 8&nbsp;мм;
* введено новий підйомний механізм, ножний спуск і нові прицільні пристосування, що задовольняють умовам роботи танкового екіпажу.
Гармата КТ-28 мала довжину ствола в 16,5 [[калібр]]ів. [[Початкова швидкість кулі|Початкова швидкість]] 7-кілограмового [[осколково-фугасний снаряд|осколково-фугасного снаряда]] становила 262 м/с, 6,5-кілограмового [[шрапнель]]ного&nbsp;— 381 м/с.
 
Гармата встановлювалася в лобовій частині головної [[Башта (зброя)|башти]] в масці на [[шип (техніка)|цапфах]]. Максимальний кут піднесення гармати становив +25 °, опускання&nbsp;— −5 °. Підйомний механізм гармати&nbsp;— секторного типу, ручний.
Рядок 193:
Гармата КТ-28 призначалася для боротьби з вогневими точками противника та неброньованими цілями, і цілком задовольняла покладені на неї завдання. Потужність її [[бронебійний снаряд|бронебійного снаряда]] в силу невисокої початкової швидкості було достатньо низькою. Треба сказати, що відверта слабкість гармати КТ-28 у боротьбі з броньованими цілями служила джерелом безлічі нарікань з боку військових. Власне, самими конструкторами танка гармата КТ-28 як основне озброєння розглядалася як тимчасовий захід&nbsp;— згодом танки планувалося озброювати 76,2-мм універсальною танковою гарматою [[ПС-3]].{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=28}} Проте з ряду причин її так і не вдалося допрацювати до прийнятного рівня та запустити у виробництво.
 
Починаючи з [[1938|1938&nbsp;р.]] і аж до закінчення виробництва в [[1940|1940&nbsp;р.]] Т-28 озброювалися новою 76,2-мм танковою гарматою [[76-мм танкова гармата зразка 1938 року (Л-10)|Л-10]]. Гармата Л-10 мала ствол довжиною в 26 калібрів та велику порівняно з КТ-28 початкову швидкість (555 м/с), що дало змогу її бронебійному снаряду пробивати броню товщиною до 50&nbsp;мм на відстані в 1000&nbsp;м при куті зустрічі в 60 ° до нормалі. Це істотно підвищило бойові можливості танка, хоча по надійності та зручності експлуатації Л-10 відчутно поступалася КТ-28.{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=11}} Крім нововироблених машин, гарматою Л-10 переозброювалися танки, які надходили на Кіровський завод для ремонту. Точних даних про загальну кількість танків, озброєних гарматами Л-10, немає, однак за наявними даними можна припустити, що до 1941 року гарматою Л-10 були озброєні близько 300 танків Т-28 (з приблизно 450 що були в наявності).{{sfn|g=Л|Коломієць, Мощанский|2001|с=11}}
 
Для наведення гармати на ціль використовувалися телескопічний [[оптичний приціл|приціл]] ТОП зразка 1930 року і [[перископ]]ний приціл ПТ-1 зразка 1932 року.
 
[[Бойовий комплект|Боєкомплект]] гармати становив 69 унітарних [[Артилерійський постріл|пострілів]], які розміщувалися в укладках на бортах корпусу (49 штук), ву стійці на підвісному полику башти (8 шт.) і в обертових барабанних установках під сидіннями командира та навідника (по 6 шт.) (застосування обертової боєукладки&nbsp;— характерна особливість танків Т-28 і [[Т-35]]). У боєкомплект танків з гарматами КТ-28 входили лише осколково-фугасні та [[шрапнель]]ні снаряди, а танків, оснащених гарматами Л-10&nbsp;— також і [[Бронебійний снаряд|бронебійні]].
 
Допоміжне озброєння Т-28 складалося з чотирьох [[7,62 × 54 мм R|7,62-мм]] кулеметів [[ДТ-29|ДТ]], розташованих в кульових установках. Один з них розміщувався в лобовій частині головної башти в автономній установці, праворуч від гармати, інший розміщувався в кормовій ніші. Спочатку кормовий кулемет не мав своєї установки, а був знімним (на бугелі) і вів вогонь через вертикальну амбразуру що закривалася броньовою кришкою. Починаючи з 1936 року, в кормовій ніші башти встановлювалася стандартна кульова установка. По одному кулемету встановлювалося в малих башточках, кожна з яких мала горизонтальний сектор наведення 165 °. На танках останніх серій на люку навідника встановлювалася також зенітна [[турель|турельна установка]] П-40 з кулеметом ДТ, забезпеченим для стрільби по повітряних цілях з коліматорним прицілом (таким чином, загальна кількість кулеметів танка доводилося до п'яти).
 
Боєкомплект кулеметів становив 7938 патронів ву 126 дискових [[магазин (зброя)|магазинах]] по 63 патрона кожний. Магазини для кулеметів головної башти вкладалися в стелажах на бортах корпусу і в кормовій ніші. Оригінально була вирішена укладання магазинів для кулеметів малих башт&nbsp;— по обидві сторони від механіка-водія на правому та лівому бортах знаходилося по одному обертовому у вертикальній площині барабану, в кожному з яких було укладено по 40 магазинів до кулеметів (8 секторів по 5 магазинів).
 
=== Двигун та трансмісія ===
[[Двигун]] танка&nbsp;— V-подібний авіаційний [[карбюратор]]ний [[М-17 (двигун)|М-17Т]] водяного охолодження, експлуатаційною потужністю 450&nbsp;к.&nbsp;с. при 1400 об/хв. Максимальна потужність становила 500&nbsp;к.&nbsp;с. при 1450 об/хв (спроби установки на танк [[дизельний двигун|дизельного двигуна]] успіху не мали). Ступінь стиснення&nbsp;— 5,3, суха маса двигуна&nbsp;— 553&nbsp;кг. Карбюраторів&nbsp;— два, типу КД-1 (на кожну групу циліндрів). Водяне охолодження двигунів здійснювалося за допомогою [[радіатор]]ів загальною ємністю 100&nbsp;л. На машинах першої серії радіатори мали різне число секцій. Два бензобака ємністю 330&nbsp;л кожний розташовувалися уздовж бортів ву трансмісійному відділенні. Подача палива&nbsp;— під тиском, бензопомпою. Як паливо використовувався [[бензин]] марок Б-70 і КБ-70. Масляний насос&nbsp;— шестерний (на танках першої серії&nbsp;— поршневий). Запалювання&nbsp;— від [[магнето]]. На танках першої серії використовувалися магнето «Сцінтілла», на подальших&nbsp;— магнето «Електрозавод».
 
[[Трансмісія]] складалася з головного [[фрикційна муфта|фрикціону]] сухого тертя, пятишвидкісної [[коробка передач|коробки зміни передач]] (п'ять передач вперед, одна назад), багатодискових сухих бортових фрикційних та дворядних бортових передач з стрічковими гальмами. Коробка передач мала блокувальний пристрій, який запобігає перемикання передач при невимкненому головному фрикціоні.
Рядок 211:
[[Підвіска автомобіля|Підвіска]] була розроблена переважно за типом танка фірми «[[ThyssenKrupp|Крупп]]» та представляла з себе коробчату гусеничну раму, приклепану або приварену до броні корпусу, всередині якої розміщувалися всі елементи підвіски.
 
[[Ходова частина]] стосовно до одного борту складалася з 12 парних опорних катків малого діаметру, зблокованих за допомогою балансирів ву 6 кареток з пружинним [[ресора|підресорюванням]]. Каретки, у свою чергу, зблоковані ву два візки, підвішені до корпусу на двох точках.
 
Зовнішній діаметр опорного катка&nbsp;— 350&nbsp;мм. Спочатку всі опорні катки мали [[гума|гумові]] [[Бандаж (техніка)|бандажі]]. Починаючи з [[1936|1936&nbsp;р.]] на дві каретки в найзавантаженішій частині танка (4-у і 5-у) стали встановлювати суцільнометалеві котки без бандажів. Також були 4 обгумованих підтримуючих ролика діаметром 280&nbsp;мм. Ведучі колеса&nbsp;— цівкового зачеплення з діаметром ділильного кола 720&nbsp;мм і 17 зубами, заднього розташування. Зубчасті вінці&nbsp;— знімні. НаправляючіНапрямні колеса&nbsp;— литі із сталевим штампованим ободом та гумовим бандажем. Зовнішній діаметр колеса&nbsp;— 780&nbsp;мм. Натяжний пристрій&nbsp;— гвинтовий, за допомогою [[кривошип]]а. Дрібноланковий [[Гусениці|гусенична ланцюг]] довжиною 15&nbsp;800&nbsp;мм складався з 121 сталевого литого [[трак]]а. Ширина трака&nbsp;— 380&nbsp;мм, довжина&nbsp;— 170&nbsp;мм, крок гусеничного ланцюга&nbsp;— 130&nbsp;мм.
 
=== Електрообладнання ===
Рядок 220:
Потужність [[електричний генератор|генератора]]&nbsp;— 1000&nbsp;вт
 
Внутрішнє освітлення та електрообладнання машини включало 3 лампочки щитка водія, 2 переносних лампочки, 6 [[Силові вилки та розетки для змінного струму|штепсельних]] розеток (3 в головній башті, по одній&nbsp;— ву малих і одна у відділенні трансмісії), 4 плафона (2 в головній башті і по одному&nbsp;— ву малих).
 
Для освітлення дороги в нічний час танк мав дві складні фари, забезпечені броньовими кожухами (аналогічні використовувалися на Т-26). На кормі танка на надгусеничних полицях розміщувалося два задніх габаритних ліхтаря з відкидними кришками. Також на ряд танків встановлювалися дві фари-прожектори для нічної стрільби (так звані «фари бойового світла»), розміщувалися на масці гармати, або безпосередньо над його стволом, або по обидві сторони від нього.
Рядок 229:
Засоби спостереження на Т-28 представляли собою прості [[оглядова щілину|оглядові щілини]], закриті з внутрішньої сторони змінним [[багатошарове скло|триплексним]] склоблоком, що забезпечував захист від куль, осколків снарядів та бризок свинцю при обстрілі [[бронебійна куля|бронебійними кулями]]. По одній оглядовій щілині розташовувалося по бортах головної башти, за зовнішніми бортами кулеметних башт і в кришці люка механіка-водія. Крім цього, командир танка мав у своєму розпорядженні [[перископ]]ічний панорамний прилад спостереження ПТК, захищений бронековпаком.
 
Для зовнішнього зв'язку всі танки Т-28 оснащувалися [[радіостанція (засіб зв'язку)|радіостанціями]]. На танки ранніх випусків встановлювалася радіостанція [[71-ТК]], що забезпечувала зв'язок на дистанцію в 18&nbsp;— 2018—20&nbsp;км. З [[1935|1935]]&nbsp;р.]] на танк стали встановлювати радіостанцію 71-ТК-2 із збільшеною до 40&nbsp;— 6040—60&nbsp;км дальністю зв'язку, але через ненадійність (радіостанція постійно перегрівалася) її вже з [[1936|1936]] року]] замінили більш досконалою 71-ТК-3, що стала найбільш масовою танковою радіостанцією довоєнних років.
 
На машинах випуску 1933—1935 років були проблеми з екрануванням електрообладнання, внаслідок чого виникали сильні радіоперешкоди. Пізніше завдяки блокуванню електросхеми за допомогою [[електричний конденсатор|конденсаторів]] від перешкод вдалося позбутися.
 
Більшість Т-28 оснащувалися антеною поручневого типу, лише на танках випуску [[1939]]&nbsp;— [[1940|1940]]&nbsp;р.]] стали встановлюватися штирові антени.
 
Для внутрішнього зв'язку Т-28 оснащувалися танковим переговорним пристроєм (танкофоном) ТПУ-6 на всіх шістьох членів екіпажу. На машинах першої серії встановлювався прилад типу «Сафар».
Рядок 256:
== Експериментальні зразки ==
* '''Т-28А-2'''&nbsp;— один з «швидкісних» танків Т-28А, у дослідному порядку оснащений трансмісією зміненої конструкції, що дало змогу досягти швидкості за 65 км/год по шосе. Випущений восени 1936 року.
* '''Т-28ПХ''' (Т-28 підводного ходіння)&nbsp;— серійний танк, на який ву дослідному порядку було встановлено обладнання для подолання по дну водних перешкод глибиною до 4,5 м (1937).
 
З метою забезпечення можливості підводного ходіння, корпус танка Т-28ПХ і його озброєння герметизували, а для живлення двигуна повітрям та відведення вихлопних газів під водою встановлювалися спеціальні пристосування. Обладнання було виготовлено в майстернях НДБТ полігону в Кубинці. Випробування танка проводилися у серпні&nbsp;— грудні 1937 року в природних водоймах Московської області. Екіпаж працював ву легких водолазних апаратах типу ІПА-2 та ІПА-3. Всього було зроблено 27 заїздів на різну глибину. Загальна тривалість підводного ходіння танка склала 6 год 35 хв, з них 4 год 44 хв&nbsp;— з працюючим двигуном. При цьому тривалість одиничного занурення була доведена до 60 хвилин, а безперервна робота двигуна під водою&nbsp;— до 27.
Однак не обійшлося без НП. 4 вересня 1937 на 18-й хвилині четвертого заїзду, на глибині 2780&nbsp;мм, двигун, що працював до цього нормально, при 1000—1100 об/хв, став давати перебої, мимовільно змінюючи число обертів. Через 40&nbsp;— 50 секунд ву моторному відділенні танка стався вибух. Від різкого перепаду тиску були вирвані кріплення люків водія, правої малої башти, люка навідника головної башти і підмоторного люка, а також порушена герметизація ряду ущільнень жалюзі. У підсумку танк залило водою. На щастя, обійшлося без жертв&nbsp;— екіпаж зумів покинути машину.
 
За результатами випробувань був зроблений висновок, що в цьому виді обладнання підводного ходу має ряд конструктивних недоліків і в цілому не повною мірою відповідає пред'явленим тактико-технічним вимогам. Водночас навіть при самому поверхневому усуненню виявлених дефектів підводне ходіння Т-28 визнавалося цілком можливим. При усуненні всіх недоліків Т-28ПХ міг успішно використовуватися при форсуванні водних перешкод глибиною до 4&nbsp;м і шириною до 1&nbsp;км при максимальній швидкості течії до 1 м/с.
Рядок 268:
== Машини, створені на базі Т-28 ==
* '''[[Т-29]]'''&nbsp;— експериментальний середній колісно-гусеничний танк, створений за аналогічною з Т-28 компонувальною схемою і з використанням його вузлів та агрегатів. Озброєння: 76,2-мм гармата КТ-28 (ПС-3 або Л-10) і 4&nbsp;— 5 кулеметів ДТ. Випущено кілька дослідних зразків.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=38 — 39}}
* '''[[ІТ-28]]'''&nbsp;— інженерний танк-мостоукладальник, спроектований ву 1936—1940 роках. Навесні 1940 року Т-28 №&nbsp;1638 ву дослідному порядку був перероблений в ІТ-28. Замість башт і підбаштової коробки встановлювалася восьмигранна рубка, на яку встановлювався двоколійний міст довжиною 13,3&nbsp;м з мостовим приводом та важелями наводки. За підсумками випробувань було встановлено, що час наведення моста становить 3&nbsp;— 5 хвилин, а міцність механізмів приводу та самого мосту достатні для проходження танків масою до 50 т. Власна вага машини становила 24 тонни, озброєння складалося з 2 кулеметів ДТ. Машина була оцінена військовими в принципі позитивно, але виявлені недоліки вимагали доопрацювання, які так і не були проведені. Всі подальші роботи з ІТ-28 були згорнуті.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=37}}
* '''[[СУ-8]]'''&nbsp;— дослідна зенітна самохідна артилерійська установка на базі танка Т-28 (1935). Озброєння: [[76-мм зенітна гармата зразка 1931]] і [[ДТ-29|кулемет ДТ]]. Випущений дослідний зразок.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
* '''152,4-мм самохідна мортира'''&nbsp;— досвідчена самохідна артилерійська установка (1932). Використовувалося шасі танка Т-28. Озброєння: [[152-мм мортира зразка 1931 (НМ)]] і два кулемети ДТ.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
* '''152,4-мм самохідна берегова гармата'''&nbsp;— дослідна самохідна артилерійська установка для берегової оборони (1933). Використовувалося шасі танка Т-28. Озброєння: [[152-мм морська гармата Б-10]].{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
* '''[[СУ-14]]''' і '''[[СУ-14-1]]'''&nbsp;— самохідні артилерійські установки (1935, 1936 роки). Створені з використанням вузлів та агрегатів танків Т-28 і Т-35. Озброєння відповідно: [[203-мм гаубиця зразка 1931 (Б-4)|203-мм гаубиця Б-4]] або 152-мм морська гармата Б-10. Випущено дослідні зразки.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
* '''Танк-електротральщик''' на базі Т-28&nbsp;— експериментальний електротральщик для створення проходів у мінних загородженнях (1940). На танку замість головної башти встановлювалася рубка з генератором та іншим обладнанням. Генератор створював перед танком [[електромагнітне поле]] ультрависокої частоти, що давало змогу підривати міни з електро[[детонатор]]ами. 14 квітня 1940 електротральщик пройшов успішні випробування, але з ряду причини не був запущений ву серійне виробництво. Пізніше аналогічна машина проектувалася на базі танка [[КВ-1]].{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=37}}
* '''[[Моторний броньовий вагон]]'''&nbsp;— озброєна [[бронедрезина]]. Створено з використанням агрегатів, вузлів та гарматних башт танка Т-28. Озброєння: три 76,2-мм гармати КТ-28 (або [[Л-11]], які в період Великої[[Німецько-радянська Вітчизняноївійна|Німецько-радянської війни]] були замінені на [[Ф-34]]), 8 кулеметів ДТ і 4 [[Кулемет Максима|кулемети «Максим»]]. Випущено 2 зразки.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
* '''Т-112'''&nbsp;— дослідний середній танк, що являв собою Т-28 з підвіскою за типом важкого танка [[Т-35]]. Розроблений КБ Кіровського заводу під керівництвом [[Котін Жозеф Якович|Котіна]] 1938 року. Не вийшов зі стадії креслень.{{sfn|g=Л|Свірін|2006|с=94 — 95}}
 
Крім того, башти танків Т-28 використовувалися для озброєння бронекатерів проекту 1124.<ref>{{книга|посилання=http://mk-armour.narod.ru/2001/01/06.htm|серія=Бронеколлекция № 1/2001|заголовок=Средний танк Т-28}}</ref> Також вже в період Великої Вітчизняної війни башти та елементи корпусів Т-28 використовувалися при будівництві деяких бронепоїздів (Наприклад, бронепоїзди №&nbsp;1 «Винищувач фашизму» зі складу 6-го ОДБП<ref>{{cite web|url=http://mechcorps.rkka.ru/files/bepo/media/bepo_106.jpg|title=Фотография бронепоезда|publisher=???|accessdate=2010-07-17|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tUIS6U|archivedate=2011-08-19}}</ref> та бронепоїзд №&nbsp;2 «Дзержинець» зі складу 48-го ОДБП)<ref>{{cite web|url=http://mechcorps.rkka.ru/files/bepo/media/bepo_121.jpg|title=Фотография бронепоезда|publisher=???|accessdate=2010-07-17|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tUqTul|archivedate=2011-08-19}}</ref> і при спорудженні довготривалих вогневих точок ву районі Ленінграда<ref name="Сестрорецк">{{cite web|url=http://apk1slon.spb.ru/index.php|title=Музей «Сестрорецкий рубеж»|publisher=???|accessdate=2010-07-17|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tVI8GL|archivedate=2011-08-19}}</ref>.
 
== Озброєння, випробовуються на базі Т-28 ==
Рядок 287:
 
== Обладнання, випробовуються на базі Т-28 ==
* ''Катковий [[мінний трал]] натискної дії''&nbsp;— випробовувався на Т-28 у травні&nbsp;— липні 1939 року. Трал проробляв два проходи перед гусеницями танка шириною по 600&nbsp;мм. У ході випробувань з'ясувалося, що кожна каретка катків ву стані підірвати 2&nbsp;— 3 протитанкові міни типу ТМ-35, споряджені 2600—2800 г. [[тринітротолуол|толу]], після чого вона потребувала відновлення. Швидкість тралення досягала 10&nbsp;— 12 км/ч. Для установки трала на танк було потрібно 1 год 40 хв. Габаритні розміри танка з тралом склали: довжина&nbsp;— 8160&nbsp;мм, ширина&nbsp;— 3216&nbsp;мм. Маса трала&nbsp;— 2110&nbsp;кг. За результатами випробувань був зроблений висновок, що, незважаючи на ряд позитивних якостей трала, його конструкцію необхідно поліпшити, щоб домогтися більшої живучості (10&nbsp;— 15 вибухів під кареткою) та маневреності. Було визнано необхідним виготовити 2&nbsp;— 3 зразка для полігонних випробувань та провести їх 1940 року в літніх та зимових умовах, проте подальші випробування не проводилися.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=36}}
* ''Бойковий мінний трал ТР-28''&nbsp;— випробовувався на Т-28 ву липні&nbsp;— серпні 1940 року. Трал був розроблений інженерами Бєлогуровим та Колоєвим з досвіду Зимової війни та призначався для забезпечення проходів шириною 3,5&nbsp;м ву мінних полях. Трал складався з барабана, до якого кріпилися троси з грузиками на кінцях, і ланцюгової передачі з приводом від лінивця танка. Обертаючись, троси з вантажами вдаряли по землі та викликали [[детонація|детонацію]] мін. Випробування показали, що конструкція трала в принципі вдала, але потребує доопрацювання.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=36}}
* ''Плуг-канавокопач КВ''&nbsp;— випробовувався на Т-28 у листопаді 1940 року. Призначався для швидкого відриття позаду рухомого танка трапецеїдальних траншей неповного профілю (близько 0,5&nbsp;— 0,6&nbsp;м завглибшки) для укриття піхоти в бою. Випробування показали непогані результати, однак подальші розробки з плуга КВ були припинені.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=65}}
* ''Торсіонна підвіска''&nbsp;— випробовувалася в лютому&nbsp;— березні 1939 року в рамках проектних та конструкторських робіт СКБ-2 по танку [[СМК (танк)|СМК]]. Для випробувань на серійному Т-28 (заводський номер 1552) була демонтована штатна підвіска та встановлена ​​торсіонна. Торсіонні вали розміщувалися безпосередньо під днищем машини, а для обмеження ходу балансирів були встановлені сталеві упори з гумовими [[демпфер]]ами. Під час випробувань танк пройшов 1851&nbsp;км. Були випробувані три типи опорних котків, що розрізнялися діаметром, масою та типом пружного елемента. Випробування показали загальну надійність роботи торсіонної підвіски, яка в допрацьованому вигляді була застосована на експериментальних танках СМК і [[КВ-1|КВ]]. Крім того, торсіонна підвіска була рекомендована для застосування при будівництві нових Т-28, однак у виробництві Т-28 з торсіонною підвіскою з ряду причин так і не були освоєні.{{sfn|g=Л|Свірін|2006|с=95 — 96}}
Рядок 304:
1933 року перші 10 танків Т-28 надійшли на озброєння 2-го окремого танкового [[полк]]у [[Ленінградський військовий округ|Ленінградського військового округу]], потім в 1, 3 і 4-й танкові полки. 12 грудня 1935 наказом Наркома оборони танкові полки були розгорнуті в окремі важкі танкові [[бригада (військова справа)|бригади]] (скорочено ''втбр'' або '' тб''). У відповідності до цього наказу, {{comment|втбр|важка танкова бригада}} складалася з трьох лінійних танкових [[батальйон]]ів, навчального батальйону, батальйону бойового забезпечення та інших підрозділів. У своєму складі {{comment|втбр|важка танкова бригада}} мала 54 танка Т-28, 16 танків [[Швидкісні танки|БТ]], 18 танків [[Т-26]] і 3 [[вогнемет]]них танка [[БЗБ-3]], а також численні автомобілі. Особовий склад бригади становив 1400 осіб.
 
Усього було сформовано 4 {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— 1, 4, 5 і 6-а (на базі 1, 3, 4 і 2-го окремих танкових полків відповідно). 1-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}} дислокувалася в [[Смоленськ]]у (Білоруський військовий округ), 4-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— ву [[Київ|Києві]] (Київський військовий округ), 5-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— ву [[Харків|Харкові]] (Харківський військовий округ) і 6-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}} ім. С.&nbsp;М.&nbsp;Кірова&nbsp;— ву [[Павловськ (Санкт-Петербург)|Слуцьку]] (Ленінградський військовий округ). При цьому цікаво, що на озброєнні 5-ї {{comment|втбр|важка танкова бригада}} крім Т-28 були важкі танки [[Т-35]].
 
Наказом Наркома оборони від 21 травня 1936 важкі танкові бригади були виділені в резерв Головного Командування (РГК). Основне призначення цих частин визначалося як «якісне посилення стрілецьких та танкових з'єднань при прориві укріплених позицій противника». Відповідно до цього призначення була розроблена програма, за якою готували особовий склад {{comment|втбр|важка танкова бригада}}. Підготовка танкістів на Т-28 здійснювалася в 2-й запасний танковій бригаді ЛВО, [[Орловське бронетанкове училище|Орловському бронетанковому училище]], а також на Ленінградських бронетанкових курсах поліпшення комскладу.
Рядок 320:
''Командир кулеметної башти №&nbsp;3 ({{comment|відокремлений командир|чин, командир відділення}}) ''&nbsp;— поміщається у башті №&nbsp;3 (права кулеметна), веде вогонь з кулемета. Забезпечує догляд за ходовою частиною танка.
 
''Радіотелеграфіст ({{comment|відокремлений командир|чин, командир відділення }}) ''&nbsp;— поміщається у башті №&nbsp;1, обслуговує радіостанцію, ву бою допомагає заряджати гармату.
 
''Механік-водій молодший (молодший командир взводу) ''&nbsp;— розташований поза танком. Забезпечує постійний догляд, чищення та змащення трансмісії та ходової частини в передбойовій обстановці та після бою.
Рядок 329:
1939 року важкі танкові бригади були переведені на новий штат, а також змінили нумерацію: 5-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}} стала 14-ю, 4-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— 10-ю, 1-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— 21-ю, а 6-а {{comment|втбр|важка танкова бригада}}&nbsp;— 20-ю ім. Кірова.
 
До 1939 року Т-28 не застосовувалися в бойових діях, проте неодноразово брали участь у військових маневрах та навчаннях (вперше&nbsp;— ву січні 1934 року). При цьому нерідко мали місце позитивні відгуки про тактико-технічні характеристики танків, а от до якості та надійності машин були претензії.
 
Крім того, з 1933 року і аж до початку Великої Вітчизняної війни Т-28 регулярно брали участь у військових парадах [[1 травня]] і [[7 листопада]] в Москві ([[Красна площа|Червона площа]], близько 20 машин), Ленінграді ([[Двірцева площа (Санкт-Петербург)|Палацова площа]], 10&nbsp;— 12 машин) та Києві ([[Хрещатик]], 10&nbsp;— 12 машин).
 
У вересні 1939 року 10-а і 21-а танкові бригади (98 і 105 танків Т-28 відповідно) брали участь ву [[Вторгнення СРСР до Польщі (1939)|«визвольному поході» на Західну Україну]]. 10-а {{comment|тб|танкова бригада}} діяла у складі [[Український фронт (1939)|Українського фронту]], 21-а {{comment|тб|танкова бригада}}&nbsp;— у складі [[Білоруський фронт (1939)|Білоруського]]. Незважаючи на те, що бойових зіткнень з противником під час походу практично не було, танки Т-28 дуже добре показали себе, пройшовши на марші 350—400&nbsp;км і показавши при цьому вельми задовільну надійність.
 
Складні схеми камуфляжу в забарвленні перебуваючих ву {{comment|втбр|важка танкова бригада}} танків Т-28 практично не застосовувалися. Зазвичай, танки офарблювалися стандартною для бронетехніки РСЧА оливковою фарбою 4БО. У зимовий час наносився тимчасовий камуфляж змиваною білою фарбою.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}
 
==== У [[Радянсько-фінська війна|Зимовій війні]] ====
[[20-а важка танкова бригада]] імені [[Кіров Сергій Миронович|С.&nbsp;М.&nbsp;Кірова]], озброєна танками Т-28, брала участь у бойових діях на Карельському перешийку під час [[Радянсько-фінська війна|радянсько-фінської війни 1939—1940 років]] (дані про участь у бойових діях ву Карелії 10-ї {{comment|втбр|Важка танкова бригада}} не відповідають дійсності{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=114}}). У складі бригади налічувалося 105 танків Т-28, а також легкі танки [[БТ-5]] (8 шт.), [[БТ-7]] (21 шт.), вогнеметні танки БЗБ-3 (11 шт.), 20 бронеавтомобілів, численні вантажні машини і 2926 осіб особового складу.
 
У ході боїв на «[[Лінія Маннергейма|Лінії Маннергейма]]» танки Т-28 використовувалися за своїм прямим призначенням&nbsp;— для підтримки піхоти при прориві укріплених позицій противника. При цьому, незважаючи на те, що Т-28 створювався за вимогами початку 1930-х років, їх застосування в цілому було достатньо успішним, особливо порівняно з танками [[Т-26]] і БТ. Зокрема, Т-28 легко рухалися по снігу глибиною 80&nbsp;— 90&nbsp;см, добре долали рови, [[ескарп]]и та інші протитанкові загородження, вогневої потужності гармат цілком вистачало для ефективної боротьби з [[ДЗОТ|дзотами]] та навіть невеликими [[Довгочасна вогнева точка|дотами]], а безліч кулеметів давала змогу створювати справжню зливу свинцю. Однак, разом з тим, бронювання танків не давало змоги їм ефективно протистояти вогню протитанкової артилерії, зокрема [[37-мм протитанкова гармата Бофорс|37-мм гармат «Бофорс»]].
Рядок 346:
Всього за період з 30 листопада 1939 по 13 березня 1940 [[Військові втрати|втрати]] 20-ї {{comment|втбр|Важка танкова бригада}} склали:
* в особовому складі&nbsp;— 564 особи, з них безповоротні&nbsp;— 169;{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=115}}
* ву матеріальній частині&nbsp;— 482 танка, з них 155 підбито артвогнем, 77 підірвалося на мінах, 30 згоріло, 21 потонув у болотах або озерах, 2 захопили фіни, і 197 танків вийшли з ладу з технічних причин.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=53}}
 
Однак з 482 втрачених Т-28 під час боїв було відновлено та повернулося до ладу 386 танків, тобто понад 80&nbsp;%. Такий високий відсоток відновлених машин пояснюється хорошою роботою ремонтно-евакуаційної служби бригади, хорошим постачанням запчастинами та близькістю Кіровського заводу&nbsp;— виробника Т-28. При цьому всього в боях ву Карелії брали участь 172 танка Т-28&nbsp;— 105 у складі 20-ї {{comment|втбр|Важка танкова бригада}} на початок війни, і ще 67 нових танків було отримано бригадою в процесі бойових дій. Тобто, ву середньому, кожний що брав участь у війні Т-28 виходив з ладу, відновлювався і повертався в стрій мінімум по два рази (окремі танки&nbsp;— до п'яти разів). Безповоротні (що не підлягають відновленню) втрати танків Т-28 за підсумками війни склали 32 машини (30 згорілих і 2 захоплених).{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=53}}
 
Таким чином, застосування Т-28 у Зимовій війні показало, що за умови грамотного використання та гарного постачання запчастинами ці танки є потужною, надійною та ремонтопридатною машиною, незважаючи на складні кліматичні умови, артобстріли та мінні поля. Також було зроблено висновок про недостатню захищеності танків Т-28, що послужило приводом до розробки [[#Екранування танків|схеми їх екранування]].{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=56}}
Рядок 390:
У відповідності з даним документом, з 51 танка Т-28, втраченого 10-ю тд [[15-й механізований корпус (СРСР)|15-го механізованого корпусу]] за вказаний період, в бою було підбито лише 4 машини, ще 4 вийшли з ладу при виконанні бойового завдання, 4 були залишені справними через відсутність паливно-мастильних матеріалів, 3 пропали безвісти, і 2 застрягли на перешкодах. Решта 32 танки вийшли з ладу з технічних причин і були залишені.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=150}}
 
Разом з тим, практика показувала, що при грамотному використанні Т-28 (в особливості екрановані Т-28Е) здатні ефективно боротися з усіма типами бронетехніки противника та протистояти вогню малокаліберної протитанкової артилерії та протитанкових рушниць. Т-28 були відзначені і одиничними актами героїзму радянських танкістів. Наприклад, [[3 липня]] [[1941|1941&nbsp;р.]] Т-28 під командуванням майора танкових військ Васєчкіна з екіпажем з механіка-водія [[Дмитра Малько]] та трьох курсантів здійснив рейд по вже захопленому німцями [[Мінськ]]у, таранячи ворожі вантажівки, збиваючи піхоту, знищуючи противника вогнем гармати та кулеметів. Була знищена група солдатів та вантажівка на вул. Ворошилова, колона мотоциклістів на вул. Ульянова, зосередження живої сили і техніки противника на вул. Янки Купали і в [[Центральний дитячий парк ім. Максима Горького (Мінськ)|парку ім. Горького]]. Витративши боєприпаси, танк став виходити з міста і був зупинений лише на східній околиці вогнем протитанкової батареї. Майор Васєчкін загинув, вже вибравшись з палаючої машини. Водій&nbsp;— [[старший сержант]] Дмитро Малько&nbsp;— зумів залишити танк і пробратися через лінію фронту до своїх. Командир кулеметної башти №&nbsp;3 курсант Микола Педан потрапив у полон і був звільнений 1945 року. Заряджаючий курсант Федір Наумов був місцевими жінками захований ву підполі, після чого пробрався до партизанів. Подальша доля останнього курсанта, Олександра Рачицького, невідома.{{sfn|g=Л|Малько|1986}}{{sfn|g=Л|Коломієць|2007|с=5 — 7}}
 
Восени&nbsp;— взимку 1941 року вцілілі Т-28 продовжували епізодично зустрічатися на фронтах. Небагато цих машин брало участь у [[Битва за Москву|Битві за Москву]]. До весни 1942 року Т-28 були лише в [[Ленінградський військовий округ|Ленінградському військовому окрузі]] (близько 20 машин). Відносне «довголіття» Т-28 в ЛВО пояснюється, в першу чергу, близькістю [[Кіровський завод (Санкт-Петербург)|Кіровського заводу]], на якому все ще залишався запас запчастин до них, а, по-друге, тим, що у складі частин ЛВО перебували переважно екрановані танки Т-28Е, які представляли для німецьких танків та [[Протитанкова гармата|протитанкових гармат]] серйозну проблему. Т-28 активно використовувалися в [[блокада Ленінграда|обороні Ленінграда]] (в тому числі і як нерухомі вогневі точки). Останнє ж їх бойове застосування у складі РСЧА було зафіксовано взимку 1944&nbsp;— в операції зі зняття блокади Ленінграда.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=73 — 74}}
 
=== Трофейні Т-28 у військах [[Фінляндія|Фінляндії]] і в [[вермахт]]і ===
[[Файл:Captured Russian Tank.jpg|thumb|Один з Т-28, захоплених фінами під час Зимової війни та прийнятих на озброєння фінської армії, 1940 рік. Танк вже перефарбований ву камуфляж фінських танкових частин (майже вертикальні блакитні смуги на білому тлі).]]
 
Трофейні Т-28 застосовувалися фінською армією. Під час Зимової війни фіни захопили дві практично справні машини (зі складу 20-ї {{comment|втбр|Важка танкова бригада}}), а в серпні 1941 року&nbsp;— ще 10 (зі складу 107-ї {{comment|отб|Окрема танкова бригада}}). З цих машин сім були відремонтовані та введені в стрій. Одна з машин мала радянську екрановку, решта були екрановані фінами, при цьому фінська схема екранировки місцями істотно відрізнялася від радянської. Зокрема, був посилений бронезахист маски гармати (крім того, мали місце спроби переозброєння Т-28 укороченими трофейними радянськими гарматами [[76-мм дивізійна гармата зразка 1936 (Ф-22)|Ф-22]], втім, безрезультатні). Сімка Т-28 перебувала на озброєнні єдиної фінської танкової бригади, у складі якої брала участь ву [[Радянсько-фінська війна (1941—1944)|бойових діях ву Карелії в 1941—1944 роках]], зокрема, при обороні фінами [[Виборг]]а. Вже після виходу Фінляндії з війни, 1945 року, один Т-28 був перероблений ву ремонтно-евакуаційну машину. На озброєнні фінської армії танки Т-28 стояли до 1951 року.{{sfn|g= Л|Коломієць|2000|с=74}}
 
Дані про застосування трофейних Т-28 німецькою армією практично відсутні. Збереглося всього кілька фотографій Т-28 з розпізнавальними знаками вермахту, причому, швидше за все, на них відображена одна і та ж машина. Разом з тим, у вермахті танк встиг отримати офіційне позначення&nbsp;— Panzerkampfwagen&nbsp;746&nbsp; (r).{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=167}}<ref>{{cite web|url=http://www.achtungpanzer.com/sovie.htm|title=Captured Tanks. Soviet|accessdate=2010-07-17|language=en|archiveurl=http://web.archive.org/20060517182147/www.achtungpanzer.com/sovie.htm|archivedate=2006-05-17}}</ref> Це дає змогу припустити, що якщо ці танки і використовувалися німецькою армією в бойових діях, то їх застосування було епізодичним, а кількість використовуваних танків не перевищувала 10 екземплярів (найімовірніше 3&nbsp;— 4 машини). Крім того, достовірно відомо, що один технічно справний трофейний Т-28 був доставлений німцями на танковий [[Куммерсдорфський полігон|полігон у Куммерсдорфі]] та ретельно вивчений. Подальшу долю цієї машини встановити не вдалося.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=74 — 75}}
 
Один Т-28 був захоплений [[Угорщина|угорськими]] військами влітку 1941 року, проте в боях, мабуть, не використовувався.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=167}}{{sfn|g=Л|Aksenov et al.|1997|с=11}} У січні 1945 року цей танк був захоплений частинами Червоної армії біля будівлі арсеналу в [[Будапешт]]і, де він, можливо, і стояв з 1941 року.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=167}} Крім того, відомо про знаходження двох трофейних танків Т-28 ву [[Румунія|румунській]] армії. Ці машини також були захоплені влітку 1941 року і встановлені на одній з площ [[Бухарест]]а для загального огляду.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=167}} є у деяких джерелах інформація про продаж двох танків Т-28 [[Туреччина|Туреччині]] не має яких-небудь підтверджень та швидше все не відповідає дійсності.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=75}}
 
== Оцінка машини ==
 
=== Досвід експлуатації в РККА ===
Т-28 ву цілому був вдалою машиною, достатньо досконалою для свого часу. Незважаючи на безвихідність багатобаштового компонування, склад та розташування озброєння Т-28 можна вважати оптимальними. Три башти, розміщені у два яруси, при незалежності їх управління, здатні були забезпечити ефективний супровід піхоти масованим вогнем. При цьому важливим є той факт, що командир мав можливість ефективно управляти вогнем та коригувати його, що, наприклад, було нереалізовано на [[Т-35]], керувати п'ятьма баштами якого в бою один командир фізично не міг.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}} Нарешті, два кулеметника в передніх баштах не лише вели вогонь з кулеметів, а й допомагали виявляти цілі, що в кінцевому підсумку сприяло виживанню танка.
 
Танк мав адекватне для свого часу бронювання, яке надійно захищало екіпаж та механізми від куль і осколків снарядів, а в разі екрановки танк отримував можливість протистояти снарядам малокаліберної протитанкової артилерії. Швидкісні та маневрові показники машини також були вельми передовими для свого часу, особливо у модифікації Т-28А з поліпшеними редуктором і КПП.
 
Разом з тим, для свого часу танк Т-28 був дуже складною машиною і мав суттєві недоліки, особливо в системах двигуна та трансмісії. Ходова частина також швидко зношувалися: лопалися ресори, виходили з ладу деталі підвіски, ламалися шестерні бортових передач. Танки насилу проходили приймально-здавальний пробіг, а потім на завод починав надходити потік рекламацій з військ.{{sfn|g=Л|Попов та ін.|1988|с=40 — 41}} Особливо вказаними недоліками страждали «недоведення» машини перших серій, випуску 1933—1935 років (втім, ву ті роки низька культура виробництва була спільною проблемою радянського танкобудування&nbsp;— навіть куди менш складні Т-26 виробництва 1933—1935 років мали численні недоробки та технологічний брак). Завдяки ряду переробок та поліпшень, внесених ву конструкцію машини по ходу її виробництва (зокрема, посилення амортизаторів ходових візків, застосування опорних катків з внутрішньою амортизацією, постійне вдосконалення агрегатів двигуна та трансмісії), недоліки танка були істотно знижені, але усунути їх повністю так і не вдалося. Багато в чому це було пов'язано як з мізерною агрегатною базою, так і з достатньо низькою технологією та культурою виробництва. Та й самі війська не завжди були готові до прийому та експлуатації таких складних бойових машин.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=57}}
 
При вмілому застосуванні та хорошому постачанні танк демонстрував високу ефективність навіть у складних умовах експлуатації та ведення бойових дій, що було зайвий раз підтверджено під час Зимової війни.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=53}} Безсумнівно, чотири з половиною сотні Т-28, освоєних у військах, технічно справних та укомплектованих підготовленими екіпажами, були б серйозною перешкодою для військ вермахту, однак цього не сталося через проблеми з постачанням запчастинами й розформування напередодні війни важких танкових бригад.
Рядок 423:
По поєднання основних оціночних параметрів&nbsp;— рухливості, озброєнню та бронезахисту&nbsp;— в 1930-і роки танк Т-28 був найсильнішим середнім танком у світі.{{sfn|g=Л|Коломієць|2009|с=171}}{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}} При цьому на момент початку виробництва Т-28 серійних аналогів йому практично не існувало. Наприклад, танкові частини Франції в той час були укомплектовані практично виключно легкими танками [[Рено FT-17|FT-17]], а німецькі бронетанкові війська взагалі ще не існували. Серійні танки, порівнянні з Т-28, в інших країнах почали випускатися лише через кілька років.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=132}}{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=104}}
 
Англійський крейсерський танк [[Cruiser Tank Mark I (А9)|«Віккерс» Mk I]], також відомий як «Віккерс» A9, власне, був «двоюрідним братом» Т-28, оскільки був розвитком конструкції «Віккерса 16-тонного» та також мав три башти. Хоча розробка цієї машини почалася 1934 року, перший серійний танк покинув заводський цех лише в 1937-у. За англійською класифікації танк був крейсерським, і його швидкість&nbsp;— 40 км/год по шосе і 24 км/год по просілку&nbsp;— відповідала швидкості Т-28, як і запас ходу&nbsp;— близько 200&nbsp;км по шосе. Разом з тим, прохідність танка була нижче його радянського «родича». Наприклад, ширина подоланого «Віккерсом» Mk I рову становила 2,25&nbsp;м проти 3,2&nbsp;м у Т-28.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=76}} За рахунок озброєння 40-мм гарматою OQF, Mk I перевершував Т-28 за зброєю КТ-28 ву боротьбі з броньованими цілями, не маючи переваг перед Л-10. Але відсутність до гармати інших снарядів, крім бронебійних, залишало танку для боротьби з іншими цілями лише три 7,7-мм кулемета «Віккерс». Бронювання ж англійського танка&nbsp;— лоб корпусу 14&nbsp;мм і борт 6 мм&nbsp;— для 1937 вже було [[анахронізм|анахроністичним]] та повністю поступалося радянському танку.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=76}} Трохи краще в плані бронезахисту справи йшли у наступного англійської крейсерського танка, [[Cruiser Tank Mark II (AI0)|«Віккерса» Mk II]] (A10)&nbsp;— лоб корпусу довели до 30&nbsp;мм, що відповідало лобовій броні Т-28. Однак озброєння танка порівняно з попередником скоротилося на один кулемет (з танка зникли кулеметні башти), а рухливість взагалі впала майже в два рази (25 км/год по шосе і 12 км/год по просілку), як і прохідність&nbsp;— танк не міг перебратися через рів ширше 1,8&nbsp;м.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=77}} Таким чином, англійські танки відповідного періоду відчутно поступалися Т-28 за більшістю параметрів (якщо не по всіх). Навіть пізніші танки англійців, такі як «[[Матильда II (танк)|Матильда]]» або «[[Cruiser Tank Mark V (А1З Мк III) Covenanter|Ковенанторів]]», перевершували Т-28 лише по якомусь одному параметру (бронезахисту<ref group="К">Не відноситься до екранованих танків Т-28Е.</ref> та рухливості відповідно), відчутно поступаючись в інших.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=79}}{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=81}}
 
Німецька сторона в ряду середніх танків 1930-х років представлена ​​вельми одіозною машиною під назвою [[Neubaufahrzeug (Nb.Fz.)|Neubaufahrzeug]], відомої також як Nb.Fz. Цей танк, перший повноцінний екземпляр якого був побудований 1935 року, також мав багатобаштову компоновку (артилерійська башта і дві кулеметних) та німцями позиціонувався як важкий. Власне, таким було лише озброєння танка&nbsp;— воно складалося з 75-мм і 37-мм гармат, що встановлювалися в спарці в головній башті, а також трьох кулеметів.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=84}} Розглядався варіант установки короткоствольної 105-мм гармати. Але, перевершуючи Т-28 плані озброєння, Nb.Fz. відчутно поступався йому в рухливості і ще відчутніше&nbsp;— у бронюванні, яке у німця становило 15&nbsp;— 20&nbsp;мм.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=84}} При цьому Nb.Fz. були дослідними машинами і були побудовані лише в кількості трьох примірників (без урахування прототипів). Пізніші німецькі танки [[Panzer III|PzKpfw III]] (модифікацій D, E) і [[Panzer IV|PzKpfw IV]] (модифікації D), з якими Т-28 зіткнулися під час Великої Вітчизняної війни, за показниками бронезахисту вже наближалися до радянського танку (але не до його екранованого варіанту Т-28Е), проте все ще поступалися йому в прохідності та вогневій потужності.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=88 — 91}}
 
Що ж до Франції, то її бронетанкові частини, починаючи з 1935 року, мали у своєму розпорядженні піхотні танки [[Char B1]], за масою відносностя до середніх і, в ряді джерел, до важких танків. Найчисленніша модифікація цього танка, Char B1bis, мала, подібно німецькому Nb.Fz., дві гармати калібру 75 і 47&nbsp;мм, причому 75-мм встановлювалося в лобовому листі корпусу.{{sfn|g=Л|Холявський|1998|с=159}} Потужність і мобільність його кулеметного озброєння, однак, сильно поступалася Т-28&nbsp;— Char B1bis ніс лише два кулемети калібру 7,5&nbsp;мм. У плані бронезахисту французький танк перевершував Т-28 і був порівнянний з Т-28Е, однак рухливість B1bis поступалася показникам радянського танка. Крім цього, реальна ефективність B1bis знижувалася крайньою функціональною перевантаженістю командира танка, вимушеного одночасно керувати танком ву цілому, вести стрільбу з баштової гармати та додатково до цього координувати стрільбу з 75-мм гармати.{{sfn|g= Л|Холявський|1998|с=159}}
 
== Збережені екземпляри ==
Рядок 433:
 
Збереглося 4 примірники танка Т-28,{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=76}} з них:
* у Росії&nbsp;— 1 машина (Т-28 зразка 1936), в експозиції просто неба [[Центральний музей Збройних Сил|Центрального музею Збройних сил]] у Москві. Крім того, ву ряді музеїв збереглися деталі танків. Зокрема, ву експозиції [[Центральний музей Великої Вітчизняної війни|Центрального музею Великої Вітчизняної війни]] на московській [[Поклонна гора (Москва)|Поклонній горі]] є мала башта, імовірно належала танку Т-28.<ref>{{cite web|url=http://technic-memorial.narod.ru/T-28/T-28.htm|work=Техника на постаментах|title=Средний танк Т-28 (СССР)|accessdate=2010-07-17|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tWDLnT|archivedate=2011-08-19}}</ref> Крім того, ву музейному комплексі «[[Сестрорецький рубіж]]» (місто [[Сестрорецьк]], [[Курортний район (Санкт-Петербург)|Курортний район]] Санкт-Петербурга) є корпус Т-28, пристосований під вогневу точку.<ref name="Сестрорецк" />
2011 року під Островом останки танка Т-28 (разом з британським танком Черчиль) були знайдені групою «Пошук».
* У Фінляндії&nbsp;— 3 машини (танки зразка 1938 року, екрановані), з них дві (з оригінальною та фінською екрановкою) в експозиції танкового музею в Паролі і одна (фінське екранування) на території військової частини в [[Міккелі]]. Крім того, залишки ще одного Т-28 (купа уламків) збереглися на одному з військових полігонів ву районі [[Гямеенлінна]]&nbsp;— мабуть, танк використовувався як артилерійська мішень.{{sfn|g=Л|Коломієць|2000|с=76}}
 
Станом на 2012 рік, повідомлення про інші збережені машини або їх елементи відсутні.
Рядок 442:
 
=== Стендовий моделізм ===
Збірні пластикові моделі-копії танка Т-28 ву масштабі 1:35 ву різний час випускалися фірмами ICM ([[Україна]]) і Alanger ([[Росія]]),<ref>{{cite web|url=http://www.plasticmodel.ru/?page=models&itemid=1473&sid=44e6ce425dfd5ae4670d7ccadfe69d1f&rp=/%3Fpage%3Darrivals%26offset%3D210%26lang%3Dr%26sid%3Dfeee1a680d8d92259a2e5c241b8e69e4|title=Plasticmodel. Т-28 Советский Средний Танк выпуска 1936 года|publisher=???|accessdate=2010-07-17|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tWzHC7|archivedate=2011-08-19}}</ref> однак більше ці моделі не виробляються. Моделі, відлиті по одним і тим же прес-формам, відрізнялися високою якістю виготовлення (аж до опрацювання інтер'єру машин). При цьому достовірність моделей також на достатньо високому рівні, хоча присутній ряд дрібних помилок&nbsp;— нетипове відображення повітрязабірників на даху моторного відділення, невірне розташування кріплень поручневої антени, зайві ребра жорсткості біля установки кормового кулемета, тощо. Моделі варіювалися озброєнням (КТ-28 або Л-10), антенами (поручневою або штирьовою) та рядом інших параметрів, що давало змогу, при бажанні та деякій доробці, зібрати танк конкретного року випуску.
 
Крім Т-28, фірми ICM і Alanger здійснювали також випуск моделей інженерного танка ІТ-28 на базі Т-28 (см. [[#Машини, створені на базі Т-28|вище]]). Модель у масштабі 1:35 являла собою набір деталей корпусу та ходової частини, аналогічний базовому, і додаткові елементи рубки та конструкції моста.
 
Крім того, наприкінці 1990-х Т-28 ву масштабі 1:35 випускалися фірмою AER Moldova. Ця модель відрізнялася від продукції ICM і Alanger. Якість та деталювання моделі були трохи нижче наведених раніше аналогів, хоча відповідність оригіналу («копійність») цієї моделі місцями була вище, ніж у продукції ICM/Alanger. На сьогоднішній день моделі цієї фірми також не виробляються.
 
Металева (цинк 74,84&nbsp;%, Акрилонітрілбутадієнстірол (ABS) 22,26&nbsp;%, полівінілхлорид 2,89&nbsp;%) модель танка в масштабі 1:72 була «моделлю номера» (додатком до журналу) випуску №&nbsp;15 журналу «Російські Танки» (від 22 березня 2011 року, засновник та видавець ТОВ «Джі Фаббрі Едішінз»).
Рядок 452:
У масштабі 1:87 танки Т-28 випускалися у вже зібраному вигляді [[Китайська Народна Республіка|китайським]] підприємством Kamo в середині 1990-х років.
 
Крім того, паперова модель Т-28 ву масштабі 1:35 випускалася в серії саморобок з картону «Розумний папір».<ref>{{cite web|url=http://www.umbum.ru/index.php?productID=583|title=073 Танк Т-28|work=Умная бумага|archiveurl=http://www.webcitation.org/612tYjE3g|archivedate=2011-08-19}}</ref>
 
=== Комп'ютерні ігри ===
Танк Т-28 фігурує в ряді комп'ютерних ігор, хоча в цілому зустрічається в них нечасто.
 
Наприклад, основні його модифікації представлені в покроковій тактичній грі [[Steel Panthers]]. Також танк присутній у грі «[[Бліцкриг II]]», з'являвся він і в першому «[[Бліцкриг (гра)|Бліцкризі]]» (в доповненнях «Бліцкриг. Східний фронт» і «Смертельна сутичка IV»). Рухливість та вогнева міць танків у цих іграх показана достатньо реалістично, а от показники бронювання машин явно завищені порівняно з іншою технікою. Хоча можна припустити, що розробники мали на увазі екранований варіант танка Т-28Е&nbsp;— в цьому випадку сильне бронювання виправдано. Загальним недоліком є ​​достатньо багато цих танків ву грі, зокрема, у розділі «Битва за Москву», ву той час як в реальності вже до осені 1941 року велика частина танків Т-28 було втрачено, і зустрічалися вони в танкових частинах лише епізодично.
 
Кілька більш правдоподібним є відображення танка у створеній на платформі першого «Бліцкригу» гри «[[Talvisota: Крижане пекло]]», присвяченої радянсько-фінській війні 1939—1940 років. Показники бронювання танків ву цій грі цілком відповідають історичним реаліям, особливо враховуючи факт відсутності на момент Зимової війни екранованих танків Т-28Е.
 
Танк Т-28 також можна побачити серед інших радянських танків [[Масова багатокористувальницька онлайн-гра|MMO]]-ігри [[World of Tanks]], причому є можливість переозброєння танка різними гарматами аж до 76-мм довгоствольної гармати Ф-32.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Т-28