Орлай Іван Семенович: відмінності між версіями

▲'''Іва́н Семе́нович Орлай (де Кобро)''' ([[1771]], [[Паладь-Комарівці|Давидково]] — {{ДС|11|3|1829|27|2}}, [[Одеса]]) — [[учений]]-медик, освітній діяч, [[педагог]], [[письменник]]. Доктор медицини. Дійсний статський радник, гоф-медик. [[Академік]] Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії (з [[1817]] року).

▲Розпочинав навчання Іван Орлай, згідно з тодішніми вимогами [[Австро-Угорщина|австро-угорської]] системи освіти, у Мункачському (Мукачівському) народному училищі з українською мовою викладання, а в [[1779]] році його віддають до Унгварського (Ужгородського) народного училища, де навчання велося латиною. У [[1782]]-[[1785]] роках він вчиться в Ужгородській архігімназії. Можливостей для подальшого продовження освіти в [[Ужгород]]і, невеликому тоді містечку, не було, тому Іван Орлай переходить до Велико-Карловської (Надьварадської) вищих наук гімназії, а звідти у [[1787]] р. — до [[Орадя|Надь-Варадської]] академії, в якій вивчає чисту математику, логіку та історію.

▲Єдиним вищим навчальним закладом в Австро-Угорщині, де Іван Орлай, який вважав себе карпатським русином, міг здобути освіту українською мовою, був [[Львівський університет]]. Орлай поступив туди у [[1788]] році, слухав курси математики, фізики, технологій, природничої історії, загальної історії, філософії та німецької словесності. Наступного року, можливо, через нестачу коштів, він повертається до Угорщини і, здавши іспит з «філософських наук» в Ерлавській консисторії, поступає на казенне утримання до Генеральної Йозефінської семінарії (богословський факультет Пештського університету) та стає членом ордену піаристів (заснований у [[1597]] році римсько-католицький орден). В семінарії Орлай вивчав гебрейську та грецьку мови.

▲У лютому [[1790]] року він був удостоєний звання професора нижчих класів у Надьварадській вищих наук гімназії, де і викладав давні мови, географію, історію та арифметику. Але невдовзі він залишив педагогічну діяльність і вже на початку [[1791]] року від'їжджає до [[Відень|Відня]], а звідти до [[Санкт-Петербург|Петербурга]], [[8 травня]] того ж року поступає до Медико-Хірургічного училища. Там, прослухавши курси медичних наук, у лютому [[1793]] року Орлай після відповідного екзамену був удостоєний звання лікаря і залишився при Генеральному Сухопутному шпиталі. У вересні того ж року був призначений помічником вченого секретаря Медицинської колегії, за дорученням якої, між іншим, упорядкував бібліотеку Колегії та анатоміко-фізіологічний кабінет.

▲Влітку наступного [[1794]] року Колегія відрядила Орлая для удосконалення до Відня, де він прожив три роки. Після повернення до Петербургу Орлай в червні [[1797]] року заступив на колишню посаду помічника вечного секретаря Медицинської колегії. В лютому [[1798]] року йому було надано звання штаб-лікаря і в жовтні того ж року призначено лікарем лейб-гвардії Семенівського полку, звідки через рік перевівся лікарем на Санкт-Петербурзький почтамт. На цій посаді він пробув до березня [[1805]] року, встигнувши здобути повагу не тільки як досвічений лікар, але й як щира безкорислива людина.

▲[[9 березня]] [[1800]] року, І. Орлай, через своє призначення гоф-хірургом [[імператор]]а [[Павло I (російський імператор)|Павла I]], звільнився з посади помічника вченого секретаря Колегії, на якій він, окрім своїх безпосередніх обов'язків, брав участь у виданих Колегією «''Observationes Medico-Chirurgorum Ruthenici Imperii''», перекладаючи латиною та обробляючи матеріали для цього видання, які присилали російські лікарі.

▲Між тим все більше зростала славнозвісність Орлая, різноманітні вчені товариства охоче вносили його ім'я до списків своїх членів; до того ж широкі знання Орлая здобували йому прихильність не тільки у вузькому колі спеціалістів. У [[1804]] році його ім'я з'явилося в російському журналі «Северный вестник» під досить поважною історичною справкою: «Історія про карпато-россів». У березні [[1805]] року лейб-хірург Вілльє обрав Орлая своїм помічником та користувався його послугами та співробітництвом протягом 15 років. Улітку [[1806]] року Орлай, за дорученням начальства побувавши за кордоном, встиг здобути в [[Кенігсберг|Кенігсберзькому]] університеті звання доктора філософії, а після повернення до Росії, в [[Тарту|Дерпті]] захистив на звання доктора медицини дисертацію під назвою «''Dissertatio sistens doctrina de viribus naturae medicatricibus, historiam brevem, expositionem, vindicias etc''»

▲В липні [[1806]] року Орлай звільнився з посади гоф-хірурга та був призначений вченим секретарем Медико-Хірургічної Академії. В цьому званні Орлай, окрім своїх прямих обов'язків щодо адміністративних справ, допомагав Вілльє у виданні Польової Фармакопеї для армії ({{lang-la|Pharmacopea castrensis Rulhenica}}); активну участь Орлай брав і в складанні Статуту Медико-Хірургічної академії. У [[1811]] році Орлаю, як енергійній та широко освіченій людині, було доручено редагуваня «Всеобщего Журнала врачебной науки», але події [[Франко-російська війна 1812|франко-російської війни]] відволікли Орлая від звичайних справ. [[8 квітня]] [[1812]] року його призначили ординатором Санкт-Петербурзького Сухопутного та Генерального Шпиталю, і на цій посаді він пробув до жовтня наступного року, а потім знову повернувся до своїх колишніх обов'язків.

▲У [[1817]] році Орлай, через хворобу, змушений був відмовитися від обов'язків вченого секретаря Академії, яка, на знак поваги до його

▲заслуг перед нею, обрала Орлая почесним членом. Вілльє залишив його при собі для особливих доручень, але ця посада не задовольняла Орлая, бо не надавала достатньо простору для самостійної діяльності. Цей факт, розбіжності з Вілльє, що почалися, та запрошення Орлаю з боку деяких закладів схилили Івана Семеновича до того, аби відмовитися від служби у Вілльє. Ще наприкінці [[1820]] року Московський університет запрошував Орлая до себе на посаду ординарного професора медицинського факультету, але тоді Вілльє вдалося утримати Орлая при собі. Але вже влітку наступного року почалися переговори щодо заміщення Орлаєм посади директора [[Ніжин]]ської гімназії вищих наук (зараз — [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя]]) і 3 вересня [[1821]] року відбулося звільнення Орлая від служби при Вілльє і призначення його на посаду директора Гімназії.

▲Заступивши на посаду [[1 листопада]] [[1821]] року він одразу взявся за влаштування Гімназії в усіх аспектах, і перш за все в навчально-виховному відношенні. Особливими заслугами Орлая є його вдалий вибір викладачів та суворий нагляд за вивченням мов. У спогадах колишніх вихованців гімназії Орлай зображений як суворий начальник, але добра, поблажлива і палко віддана своїй справі та Гімназії людина. Педагогічні адміністративні здібності Орлая швидко привернули увагу і, між іншим, у [[1825]] році йому доручили, в якості куратора Харківського навчального округу, оглянути низку гімназій, що знаходилися під керівництвом цього округу. У січні [[1826]] року Орлаю було надано чин [[Дійсний статський радник|дійсного статського радника]], а в серпні того ж року переведено на посаду директора одеського [[Рішельєвський ліцей|Рішельєвського ліцею]], на якій, однак, він пробув недовго: [[27 лютого]] [[1829]] року Іван Семенович Орлай помер, залишивши по собі пам'ять енергійного та високоморального педагога.

▲Ім'я Івана Семеновича Орлая було добре відомо не тільки в Російській імперії, але й за кордоном, і численні російські та іноземні вчені товариства обирали його своїм дійсним або почесним членом. Орлай був членом Московського Товариства Дослідників Природи, Товариства Історії та Старожитностей Російських, Віленського Медицинського Товариства, почесним членом Медико-Хіріргучної Академії, Віленського університету, Казанського Товариства Любителів Вітчизняної словесності. До того ж він був членом Альтенбурзького ботанічного саду, Йєнського Мінералогічного товариства, Ерлангенського фізико-математичного товариства та ін.

▲[[Категорія:Викладачі Рішельєвського ліцею]]