Мистецтвознавство: відмінності між версіями

== Головні складові мистецтвознавства ==

== Розумники папи римського і завдання Джорджо Вазарі ==

В художній практиці митці Італії почали з копіювання давньоримських зразків архітектури і орнаментики( ([[Пізанелло]] в [[Медальєрне мистецтво|медальєрному мистецтві]], [[ Браманте]] і [[Мантенья]] в живопису), потім зрівнялись з античними митцями, на зламі 15-16 століть  — вже перевищили їх методи і художній рівень. Відтоді термінологічне значення слова «" відродження »" практично втратило свій зміст, бо суто відродження вже відбулось, а процес якісних змін  — пішов далі, зберігши застарілу назву.

Не Джорджо Вазарі належить й ініціатива створення «Життєписів», що так його уславили. Ініціатива (ідея) створення належала [[єпископ]]у [[Паоло Джовіо]] (1483—1552), виказана під час званого обіду в присутності папи римського [[Павло ІІІ|Павла ІІІ]]. За іронію історії доручення створити мистетвознавчий твір отримав непоганий художник-декоратор із замалими літературними здібностями.

Без цінних відомостей, що містяться в «Життєписах» у історії італійського мистецтва була б суттєва прогалина. Вазарі в своїй книзі детально оповідає про власну творчість і не соромиться віддавати належне своєму таланту живописця і [[архітектор]]а. Пізніші видання, забезпечені коментарями різних авторів, неодноразово виходили за наступні десятиліття. У [[1878]] р. твір Вазарі вийшов у [[Флоренція|Флоренції]] під редакцією Міланезі, пізніше перекладений французькою і німецькою мовами.

Мистецтвознавство як наукова дисципліна виникло в другій половині 19 ст. Саме тоді його відокремили від історичної науки при збереженні зв'язків з історією і її методиками. У західноєвропейських [[університет]]ах засновують кафедри мистецтвознавства та історії мистецтв<ref>http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96</ref> . Друга половина 19 ст. в [[Захвдна Європа|західноєвропейських країнах]] і у [[Сполучені Штати Америки|Сполучених Штатах]] збіглась із піднесенням економіки і промислового виробництва, з піднесенням друкарської справи в межах буржуазних потреб. На хвилі піднесення друкарської справи виникла низка нових наукових [[журнал]]ів, серед них і спеціалізованих суто на мистецтвознавстві <ref>http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96</ref> .

Черговий впливовий мистецтознавчий твір був створений [[Йоганн Вінкельман|Йоганом Вінкельманом]] (1717-1768)<ref>http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96</ref> . Він мав назву «Історія стародавнього мистецтва», але у 18 ст. і на початку 21-го в назві вбачають різні змісти.

У Вінкельмана &nbsp;— була лише спроба систематизувати давньоримське мистецтво. На той час ще не було достатньо знань ні про [[давньогрецьке мистецтво]] і мистецтво доби архаїки, ні про мистецтво [[Етруски|етрусків]], [[Стародавній Єгипет|стародавніх єгиптян]], франків, бритів, німецьких і слов'янських племен. Відповідно і назва його книги мала б мати іншу назву, щось на кшталт «Історія мистецтва Стародавнього Рима».

Продовжувачами справи Вінкельмана стала бригада французьких науковців і [[офіцер]]ів у складі армій Наполеона[[Наполеон]]а, що вдерлися у Арабський Єгипет. Військові підсумки наполеонівської [[Авантюра|авантюри]] у Єгипті &nbsp;— сумнівні, чого неможливо говорити про підсумки наукові. На новий щабель були підняті дослідженя і знання про Стародавній Єгипет, а серед непересічних досягнень &nbsp;— розшифрування науковцем [[Жан-Франсуа Шампольйон|Шампольйоном]] египетських[[Єгипетські ієрогліфи|єгипетських ієрогліфів]] і здатність читата писемні джерела зниклої держави <ref>http://studme.org/1040051413554/kulturologiya/teoriya_istoriya_izobrazitelnogo_iskusstva#96</ref>.

В мистецтвознавчу полеміку втутились пристрасні представники [[романтизм]]а, ідейної течії, що протистояла емоційній холодності і застиглій нормативності [[класицизм]]а. Теоретики класицизма виходили з доктрини, що ідеал вже був досягнутий у мистецтві Стародавньої Греції і Стародавнього Рима. Завдання — лише наслідувати форми, вироблені греками та римлянами, всі ці колони, [[портик]]и, [[фронтон]]и, ясні і спрощені плани та прямі кути. Теоретики романтизма оголосили вартими уваги і наукового дослідження усі мистецькі здобутки всіх попередніх епох, а не тільки канонізованих греків, римлян та майстрів італійського [[відродження]]. В історію митецтва і мистецтвознавство повернули раннє [[середньовіччя]], добу [[Романське мистецтво|романики]] і [[Готика|готики]], місцеві варіанти [[бароко]] і [[рококо ]].