|
=== Польські справи ===
Іншою проблемою, що вимагала вирішення і навіть прямо впливала на його власні королівські наміри ІоаннаЯна ЛюксембургаСліпого, становили відносини Богемії з Польщею. Хоч ІоаннЯн вважав за краще залишатися в Німеччині або Франції, ніж перебувати у власному королівстві, він аж ніяк не бажав облишити успадковані ним від Пржемисловичів претензії, разом з претензією на корону Польщі.
Проте, хоч претензії ІоаннаЯна на польську корону і були підтверджені Людовіком[[Людовик IV (імператор Священної Римської імперії)|Людовиком IV]], він упродовж багатьох років мало що зробив для їх реалізації. Це дало супротивнику [[Вацлав III|Вацлава III]] [[Владислав I Локетек|Владиславу I Локетеку]] більше часу для зміцнення свого становища в Польщі. Коли Локетек розпочав там свою діяльність, його спіткали численні труднощі. Хоч він був єдиним з П'ястівських князів, хто міг спробувати наново об'єднати князівства в єдине політичне ціле, його радо зустріли спочатку лише в князівстві Сандомирському. І лише після смерті [[Вацлав II|Вацлава II]] він спромігся здолати опозицію в Малопольщі та зайняти [[Краків]] у [[1306 р]] році. Але у Великопольщі становищем воло¬дів сілезький князь Генріх Ґлогувський. За таких обставин поразка Локетека була цілком імовірною, якби військо Вацлава III не розсіялося після його вбивства [[8 серпня]] [[1306 р]] року. Це допомогло Локетеку захопити східну частину Померанії, звану німцями Померелією, якої жадали й Бранденбурзькі Асканії, що отримали на неї законне право від Вацлава III. Однак коли Бранденбурга під час нового вторгнення дійшли аж до Данцига, Локетек звернувся по допомогу до Тевтонського ордену. Останній зрадив князя і підступно окупував усю Померелію, дійшовши згоди з Бранденбургом. Це стало великим ударом для Локетека і всієї Польщі. Повстання деяких міст у Малопольщі в [[1311]] р.році та ті клопоти, що їх Локетек мав з єпископом Краківським, показали, яким хистким було його становище. Але Іоанн Люксембурзький мав замало користі з цієї ситуації в [[1312 р]] році. Локетекова позиція стала безпечнішою, коли після смерті Генріха Ґлоґувського він зміг вигнати Генріхового сина з Великопольщі до Сілезії, заволодівши князівством у [[1314 р]] році. Богемський король знову втратив сприятливу нагоду втрутитися, хоч князі Ґлогувські й продовжували наполягати на своїх претензіях на польську корону.
Як раніше за Вацлава II, польське вище духовенство було найвідданішим прихильником відновлення королівства Польського. Тепер воно віддало свої симпатії та допомогу Локетекові і клопоталося за визнання його претензій папою. Петрів гріш, данина, що її поляки сплачували папству, виявився найкращим засобом завоювати симпатії такого фінансиста, як ІоаннІван XXII. На з'їзді у Сулеюві в [[1318 р]] році. Локетек з єпископами погодилися прийняти вимогу папи щодо збільшення суми Петрового гроша від трьох грошів з господарства до гроша з душі. Папа одразу ж не тільки дав згоду на коронацію Локетека, що відбулася в Кракові у [[1320]] p.pоці, а й розпочав судовий процес проти Тевтонського ордену, за вироком якого Померелію мали повернути Польщі. Хоч орден подав апеляцію та уник виконання вироку, його престижу було завдано шкоди.
Король Богемії оскаржив у Авіньйоні рішення папи стосовно коронації Локетека. Але він зробив це так, що папа міг вважати справу вирішеною, оголосивши, що Локетекові починання не можуть порушити чиїхось прав . А втім, новий король Польщі все ж таки відчув опозицію своїй владі, особливо з боку мазовецьких і сілезьких князів. Останні, претендуючи на титул володаря Польщі, вважали себе суверенними правителями, і коли деякі з них висловилися проти згоди Локетека на збільшення суми Петрового гроша, вони цим дали зрозуміти, що вважають свої князівства поза межами польської корони. ▼
▲Король Богемії оскаржив у Авіньйоні рішення папи стосовно коронації Локетека. Але він зробив це так, що папа міг вважати справу вирішеною, оголосивши, що Локетекові починання не можуть порушити чиїхось прав . А втім, новий король Польщі все ж таки відчув опозицію своїй владі, особливо з боку мазовецьких і сілезьких князів. Останні, претендуючи на титул володаря Польщі, вважали себе суверенними правителями, і коли деякі з них висловилися проти згоди Локетека на збільшення суми Петрового гроша, вони цим дали зрозуміти, що вважають свої князівства поза межами польської корони.
Попри цю опозицію, авторитет Локетека продовжував зростати. Його найбільшим успіхом було укладення союзу між Польщею та Угорщиною, що був скріплений шлюбом овдовілого угорського короля Карла Роберта та Локетекової дочки Єлизавети ([[1320]]). У [[1325]] р. Локетек досяг угоди з литовцями, які все ще були язичниками, і його син Казимир одружився з Анною (Альдоною), дочкою литовського князя Гедиміна. ▼У [[1326]] р. за допомогою литовців Локетек вторгнувся до Бранденбургу, що належав тоді малолітньому синові імператора Людовіка IV, проти якого Іван XXII збирав усі можливі сили. Проте звістки про руйнацію, вчинену язичниками-литовцями у христиІоаннській землі, обернули громадську думку Європи проти Локетека. Тевтонський орден зблизився з молодим Віттельсбахом і домігся союзу з князем Вроцлавським. ▼
▲Попри цю опозицію, авторитет Локетека продовжував зростати. Його найбільшим успіхом було укладення союзу між Польщею та Угорщиною, що був скріплений шлюбом овдовілого угорського короля Карла Роберта та Локетекової дочки Єлизавети ([[1320]]). У [[1325]] р.році Локетек досяг угоди з литовцями, які все ще були язичниками, і його син Казимир одружився з Анною (Альдоною), дочкою литовського князя Гедиміна[[Гедимін]]а.
Але для Локетека більшу загрозу становили дії Іоанна Люксембурзького. Поновлюючи свої претензії на королівство Польське, Іоанн розпочав наступ і дійшов аж до Кракова. Лише втручання Локетекового угорського союзника призупинило похід Іоанна. Але принаймні п'ять, якщо не всі вісім верхньосілезьких князів визнали Іоанна Богемського своїм сувереном. Ще важливішим був той факт, що Генріх IV, князь Вроцлавський, головним чином за ініціативою німецьких бюргерів міста, уклав з Іоанном угоду, в якій визнав його своїм наступником. Король особисто з'явився до Вроцлава в ролі його верховного суверена. ▼
Війну проти Локетекових союзників-литовців орден вів, залучивши для Цього рицарів з Німеччини, все ще зачарованих ідеєю хрестових походів. Наприкінці 1328 р. до них приєднався король Богемії, який, можливо, сподівався в такий спосіб виконати свою обітницю щодо участі у хрестовому поході проти Гранади, останньої мусульманської твердині в Іспанії. Він вдерся на землі литовців з Торуні разом з військом ордену, і вони разом оволоділи важливою фортецею Медельваген. Напад Локетека на орден надав Іоаннові іншу сприятливу можливість поновити свої претензії на польські землі. Він уклав з Тевтонським орденом договір про дружбу, спрямований проти литовців і Локетека, «короля Краківського». Більше того, діючи як король Польщі, він віддав ордену Померелію, володіння якою все ще оспорювали орден і Локетек. Далі Іоанн просунувся у Добжинську округу, що була частиною Куявії, і примусив князя Плоцького в Мазовії стати його васалом. Перш ніж вирушити до Сілезії, Іоанн віддав ордену половину Добжинської землі та пообіцяв половину території, які він сподівався в майбутньому завоювати в Мазовії. ▼▲У [[1326]] р.році за допомогою литовців Локетек вторгнувся до Бранденбургу, що належав тоді малолітньому синові імператора ЛюдовікаЛюдовика IV, проти якого Іван XXII збирав усі можливі сили. Проте звістки про руйнацію, вчинену язичниками-литовцями у христиІоаннській землі, обернули громадську думку Європи проти Локетека. Тевтонський орден зблизився з молодим Віттельсбахом і домігся союзу з князем Вроцлавським.
▲Але для Локетека більшу загрозу становили дії ІоаннаЯна ЛюксембурзькогоСліпого. Поновлюючи свої претензії на королівство Польське, Іоанн розпочав наступ і дійшов аж до Кракова. Лише втручання Локетекового угорського союзника призупинило похід Іоанна. Але принаймні п'ять, якщо не всі вісім верхньосілезьких князів визнали Іоанна Богемського своїм сувереном. Ще важливішим був той факт, що Генріх IV, князь Вроцлавський, головним чином за ініціативою німецьких бюргерів міста, уклав з Іоанном угоду, в якій визнав його своїм наступником. Король особисто з'явився до Вроцлава в ролі його верховного суверена.
▲Війну проти Локетекових союзників-литовців орден вів, залучивши для Цього рицарів з Німеччини, все ще зачарованих ідеєю хрестових походів. Наприкінці [[1328 р.]] року до них приєднався король Богемії, який, можливо, сподівався в такий спосіб виконати свою обітницю щодо участі у хрестовому поході проти Гранади, останньої мусульманської твердині в Іспанії. Він вдерся на землі литовців з Торуні разом з військом ордену, і вони разом оволоділи важливою фортецею Медельваген. Напад Локетека на орден надав Іоаннові іншу сприятливу можливість поновити свої претензії на польські землі. Він уклав з Тевтонським орденом договір про дружбу, спрямований проти литовців і Локетека, «короля Краківського». Більше того, діючи як король Польщі, він віддав ордену Померелію, володіння якою все ще оспорювали орден і Локетек. Далі ІоаннЯн просунувся у Добжинську округу, що була частиною Куявії, і примусив князя Плоцького в Мазовії стати його васалом. Перш ніж вирушити до Сілезії, Іоанн віддав ордену половину Добжинської землі та пообіцяв половину території, які він сподівався в майбутньому завоювати в Мазовії.
Лицарі ордену продовжували свій наступ у Куявії та Мазовії. Там вони захопили кілька важливих міст. Це було сумним наслідком нападу Локетека на землі ордену. Щоб запобігти ускладненням з Бранденбургом, які погіршили б його й без того складне становище, Локетек мусив укласти мир з тамтешнім правителем Віттельсбахом.
Воєнний успіх Іоанна в Польщі дався взнаки в Сілезії. Богемський король не тільки зміг припинити напади на князя Вроцлавського Генріха IV з боку інших сілезьких князів, незадоволених Генріховою угодою з Іоанном, а й при¬мусив декого з дрібних князів визнати свій сюзеренітет . Князь Ґлогувський ще чинив опір, але після його смерті в 1331 р. навіть це князівство стало богемським леном. Більше того, та частина [[Верхня Лужиця|Верхньої Лужиці]], що залишалася в руках Сілезького князя Яворського, після згасання Асканіїв підкорилася владі короля Богемії. ▼
▲Воєнний успіх ІоаннаЯна в Польщі дався взнаки в Сілезії. Богемський король не тільки зміг припинити напади на князя Вроцлавського Генріха IV з боку інших сілезьких князів, незадоволених Генріховою угодою з ІоанномЯном I, а й при¬мусив декого з дрібних князів визнати свій сюзеренітет . Князь Ґлогувський ще чинив опір, але після його смерті в [[1331 р]] році. навіть це князівство стало богемським леном. Більше того, та частина [[Верхня Лужиця|Верхньої Лужиці]], що залишалася в руках Сілезького князя Яворського, після згасання Асканіїв підкорилася владі короля Богемії.
Локетек продовжував воювати проти ордену з перемінним успіхом у 1330–1331 pp. Проте позиції ордену були занадто сильними, і йому дове¬лось облишити сподівання повернути Померелію Польщі. Він помер у 1333 p., не домігшись об'єднання всіх земель, якими володіла династія Пястів. Труднощі, які спіткали Локетека, свідчать, що йому було б ще важче, якби Іоанн Люксембурзький зосередився на східних завоюваннях. Відсутність в Іоанна справжньої зацікавленості своїм королівством, а також те, що він віддавав перевагу авантюрам на Заході, значно полегшили Локетекові завдання. Найбільша заслуга Локетека полягала в остаточному відродженні ідеї польської єдності під владою власного короля. ▼
▲Локетек продовжував воювати проти ордену з перемінним успіхом у 1330–1331[[1330]]-[[1331]] ppроках. Проте позиції ордену були занадто сильними, і йому дове¬лосьдовелось облишити сподівання повернути Померелію Польщі. Він помер у [[1333 ]] p.pоці, не домігшись об'єднання всіх земель, якими володіла династія ПястівП'ястів. Труднощі, які спіткали Локетека, свідчать, що йому було б ще важче, якби ІоаннЯн Люксембурзький зосередився на східних завоюваннях. Відсутність в Іоанна справжньої зацікавленості своїм королівством, а також те, що він віддавав перевагу авантюрам на Заході, значно полегшили Локетекові завдання. Найбільша заслуга Локетека полягала в остаточному відродженні ідеї польської єдності під владою власного короля.
Син і наступник Локетека, [[Казимир III Великий]] ([[1333]]-[[1370]]), усвідомлював неможливість продовження війни зі своїми двома могутніми сусідами, Тевтонським орденом і королем Богемії, тим більше що існувала й небезпека ускладнень з бранденбурзьким володарем Генріхом Віттельсбахом, якого підтримував його батько, імператор ЛюдовікЛюдовик IV. Тому він удовольнився подовженням перемир'я з орденом і королем ІоанномЯном і розпочав переговори про налагодження стосунків з Віттельсбахами. Такий поворот справ був, однак, небезпечним для Іоанна Богемського, тому його син Карл, маркграф Моравський, підготував ґрунт для нових зносин між чеським і польським королями. За посередництвом угорського короля Карла Роберта, в Тренчині, що знаходився тоді на терені Угорщини, розпочалися переговори. На знак вдячності за Іоаннову готовність зректися будь-яких претензій на польську корону, Казимир погоджувався визнати ситуацію, що склалася в Сілезії, де більшість князів були за суверенітет чеського короля. Це стало важливим дипломатичним успіхом для Казимира, оскільки Іоанн розірвав свій союз з орденом і пообіцяв виступити разом з угорським королем у ролі третейського судді в конфлікті між орденом і Польщею.
Результати переговорів були урочисто оголошені в листопаді 1335 р. у Вишеграді, резиденції Карла Роберта, де зустрілися три королі. ІоаннЯн остаточно зрікся титулу короля Польщі за сплату Казимиром значної грошової суми. Після цього два арбітри вирішили, що орден має отримати Померелію як польську «пожертву», але віддати Куявію та Добжинь Казимирові. Під час нового литовського походу у [[1336]] році ІоаннЯн ЛюксембурзькийI зробив ще одну спробу примирити орден з Казимиром. Його син Карл відвідав великого магістра ордену у жовтні [[1341]] року з аналогічною місією. Проте вони практично не досягли бажаного.
Казимир, хоч і свідомий того, що за таких обставин він навряд чи домігся б кращого рішення, не наважувався підписати угоду про передачу Сілезії Богемії. Він зробив це лише в [[1339 р.]] році під час іншої зустрічі у Вишеграді. Так закінчився важливий етап у відносинах двох слов'янських держав. Сілезія, володіти якою прагнули і поляки і чехи, стала землею богемської корони. У результаті цього придбання авторитет чеського королівства значно зріс, і небезпеку того, що принаймні деякі з сілезьких князів можуть стати прямими васалами імператора, було відвернено. Проте час показав, що передача Сілезії Богемії значно послабила слов'янський елемент у цьому регіоні. Німецька колонізація, яка почалася ще за польських князів Сілезії, значно зросла, особливо в Нижній Сілезії, де більшість міст була заснована німецькими бюргерами. Німецькі бюргери були також голо¬вними прибічниками Іоанна протягом його кампаній у Сілезії. Однак не можна сказати, що Іоанн сприяв понімеченню Сілезії у своїх власних інтересах. Попри те, що польське духовенство завжди чинило опір проник¬ненню німецького елементу більше, ніж будь-якого іншого, навряд чи цей процес розвивався б повільніше, якби провінція залишилася у складі Польщі. Якою болісною не була б для Казимира втрата Сілезії, втрата Померелії обурювала його ще більше. Він ясно бачив, що його країну відрізано від моря, а це перешкоджало будь-якій експансії польських інтересів у цьому напрямку. Спершу він намагався уникнути цієї передачі, збудивши ще один судовий процес. Суд проти ордену розпочався з дозволу папи у Варшаві в [[1339]] році. Його протоколи дуже важливі для наших знань про Польщу в [[XIV]] століття. І хоч за вироком суду орден мав віддати всю завойовану ним польську територію Казимирові, присуд залишився мертвою буквою. Навіть папа не наважився наполягти на виконанні вердикту. Зрештою, Казимир побачив, що має поступитися, і підписав у [[1343]] році. в Каліші мирний договір з орденом, який ґрунтувався на розсуді [[1335]] року. Забезпечивши в такий спосіб мирніші умови для свого королівства, Казимир зосередив зусилля на політичному й економічному зміцненні своїх земель. Це також дало йому можли¬вість розпочати польський наступ на Схід.
Якою болісною не була б для Казимира втрата Сілезії, втрата Померелії обурювала його ще більше. Він ясно бачив, що його країну відрізано від моря, а це перешкоджало будь-якій експансії польських інтересів у цьому напрямку. Спершу він намагався уникнути цієї передачі, збудивши ще один судовий процес. Суд проти ордену розпочався з дозволу папи у Варшаві в 1339 р. Його протоколи дуже важливі для наших знань про Польщу в XIV ст. І хоч за вироком суду орден мав віддати всю завойовану ним польську територію Казимирові, присуд залишився мертвою буквою. Навіть папа не наважився наполягти на виконанні вердикту. Зрештою, Казимир побачив, що має поступитися, і підписав у 1343 р. в Каліші мирний договір з орденом, який ґрунтувався на розсуді 1335 р. Забезпечивши в такий спосіб мирніші умови для свого королівства, Казимир зосередив зусилля на політичному й економічному зміцненні своїх земель. Це також дало йому можли¬вість розпочати польський наступ на Схід.
Стосунки між чеським і польським королівствами, можливо, розвивалися б більш дружньо, якби було укладено шлюб між сестрою Карла Маргаритою та Казимиром. Шлюб планував маркграф Карл. Зміцнення стосунків між Богемією, Польщею та Угорщиною і раніше було однією з його голов¬нихголовних цілей у політиці. Весілля мало відбутися в Празі в [[1341 р]] році. Прикро, але Маргарита занедужала і померла на превеликий жаль її нареченого, котрому судилося бути присутнім лише на її похованні. Замість чеської королівни Казимир одружився з Аделаїдою Гессенською. Навіть цей шлюб було влаш¬товано Карлом, який бажав залучити Казимира до існуючої серед німецьких князів опозиційної ЛюдовікуЛюдовику IV партії. У цій справі Карл не зміг досягнути повного успіху. На початку [[1345]] року імператор схилив Казимира до спрямованого проти дому Люксембургів союзу, який мав бути скріплений шлюбом другої дочки Казимира з сином Людовіка. Першим польським актом ворожості стосовно чехів стала спроба Казимира полонити Карла на його зворотному шляху з чергового невдалого хрестового походу до Литви, в якому він брав участь разом зі своїм батьком і молодим угорським королем Людовіком. Проте Карл, довідавшись про польські наміри захопити його під час перебування у Каліші, уник пастки за допомогою німецьких городян. Казимир, таким чином, втратив слушну нагоду домагатися певних територіальних поступок за звільнення царственого в'язня. Потому він вторгнувся до князівства Рацібуж у Сілезії. Чеський король не забарився з відповіддю, і невдовзі його військо стояло під мурами Кракова. Казимир був змушений просити миру, і завдяки втручанню курії чесько-польський конфлікт було невдовзі залагоджено. Для зміцнення добрих відносин із союзницею Польщі Угорщиною Карл відвідав юного короля Людовіка, щоб підготувати шлюб своєї дочки Маргарити зі спадкоємцем угорського престолу.
У цій справі Карл не зміг досягнути повного успіху. На початку 1345 р. цісар схилив Казимира до спрямованого проти дому Люксембургів союзу, який мав бути скріплений шлюбом другої дочки Казимира з сином Людовіка. Першим польським актом ворожості стосовно чехів стала спроба Казимира полонити Карла на його зворотному шляху з чергового невдалого хрестового походу до Литви, в якому він брав участь разом зі своїм батьком і молодим угорським королем Людовіком. Проте Карл, довідавшись про польські наміри захопити його під час перебування у Каліші, уник пастки за допомогою німецьких городян.
Казимир, таким чином, втратив слушну нагоду домагатися певних територіальних поступок за звільнення царственого в'язня. Потому він вторгнувся до князівства Рацібуж у Сілезії. Чеський король не забарився з відповіддю, і невдовзі його військо стояло під мурами Кракова. Казимир був змушений просити миру, і завдяки втручанню курії чесько-польський конфлікт було невдовзі залагоджено. Для зміцнення добрих відносин із союзницею Польщі Угорщиною Карл відвідав юного короля Людовіка, щоб підготувати шлюб своєї дочки Маргарити зі спадкоємцем угорського престолу.
=== Німецькі справи ===
|
