Абу-ль-Аббас ас-Саффах: відмінності між версіями

'''Абуль&nbsp;— Абба́с Абдулла́х ібн Муха́ммад ас&nbsp;— Саффа́х (''' (араб. أبو العباس عبد الله السفاح‎; 724—754)&nbsp;&nbsp;— перший халіф (з 750, можливо, з 749) та засновник династії [[Аббасиди|Аббасидів.]] Нащадок дядька Пророка Магомета (Мухаммеда) &nbsp;[[Магомета]] аль-Аббаса Абд аль-Муталліба (?&nbsp;— 653), праправнук Аббаса и старший брат аль&nbsp;— Мансура. [[Абу Джафар аль-Мансур]]<nowiki/>а.

== Походження імені Ас&nbsp;— Саффах ==

«Ас&nbsp;— Саффах»&nbsp;(السفّاح)&nbsp;&nbsp;— це месіанська релігійна назва з хадисів, яка назустрічається в хадисах. На давній арабській мові означала "щедрий" від слова&nbsp; yasfaḥ «виливати», маючи на увазі, що майбутній правитель буде ліберальним ущодо виконанніпідтримання добробуту мусульман. У сучасній арабській мові це слово набуло негативний відтінок і означає "той, хто проливає кров, головоріз, кривавий.<ref>Modern Абу&nbsp;—meaning of saffāḥ in Google Translate: http://translate.google.com/#auto/en/السفاح</ref> льАбуль&nbsp;— Аббас присвоїв цей месіанський титул у своїй першій проповіді у Куфі в 749&nbsp;р. через те, що патологічно боявся втратити отриманий ним трон, томучерез свій страх розв'язав в країні кривавий терор,. протеПроте цеця версія походження імені є малоймовірномалоймовірною.

Ас&nbsp;— Саффах був керівником однієї гілки Бану Хашим з Аравії, клан племені [[курайшити|курайшитів]], які вели своє походження від Хашима, прадіда Мухамеда через Аббаса, дядька Мухаммада, звідси і назва «Аббасиди», дляякою позначенняназивали нащадків його халіфату Аббаса. Цей непрямий зв'язок з великим кланом Мухаммеда став достатньою підставою щодо заявки Ас  - Саффаха титулуватися халіфом. Проте, за традицією, Аббас ніколи не був навернений в іслам або лише робив нерішучі кроки щодо переходу в іслам, що послабляло його легітимність.

Як описано в багатьох хадисах, багато, хто вірив, що в кінці світу з сім'ї Мухаммеда  з'явиться великий лідер чи Магді, який на давній арабськіарабській означало, в основному, "Щедрий","Великодушний",<ref>Mahdi.The Encyclopaedia of Islam, 2nd. ed. Editors P. Bearman et al. (page 1233).</ref> який би звільнив Іслам від корумпованого керівництва. Нерішучі політики з останніх Омейядів терпіли мусульман  - неарабів і шиїтів, які виступали основою силою опозиції. Омейядам  не вдалося придушити заворушення серед них. Під час правління останнього з Омейядів, халіфа ібн Абд Хішама аль&nbsp;— Маліка, ці заворушення призвели до бунту і повстання в Куфі на півдні Іраку, в основному повстали раби міста. Також повстали шиїти в 736 р. і тримали місто до 740 р., на чолі з Алі ібн Зайда, онуком Хусейна і іншим членом Бану Хашиму. Повстання Зайда не вдалося, і було придушене військами Омейядів у 740. Повстання в Куфі показало як силу Омейядів, так і зростаюче невдоволення в мусульманському світі.<ref> Али-заде А. А. Хроника мусульманских государств I-VII веков хиджры. — 2-е, испр. и доп.. — М.: Умма, 2007. — 445 с. — 3000 экз. — ISBN 5-94824-111-4.</ref>

Вирішальну битву на р. Великий Заб (біля Мосула) Мерван ІІ програв на початку 750&nbsp;р., а через півроку його впіймали й знищили в Єгипті.<ref>Kennedy, H. (2004). The prophet and the age of the caliphates. 2nd ed.</ref>. Переможці вирізали всіх Омейядів, крім Абд ар&nbsp;—[[Абдаррахман РахманаI]], який утік до Іспанії, де заснував окрему від Аббасидів ісламську державу із столицею в Кордові.

== Халіфат Аббасидів.[[Аббасидський халіфат]] (Багдадський халіфат) ==

Аббасиди оголосили, що не будуть відрізняти шиїтів від суннітів, мусульман-арабів від мусульман&nbsp;— неарабів, і закликали всіх «правовірних» до загального єднання.  Опорою нової династії одразу став шиїтсько&nbsp;— аббасидський Ірак, тому володарювання Саффах розпочав перенесенням столиці халіфату з Дамаска в іракське місто Анбар. Абу-ль-Аббас був відзначений з зусиллями по зміцненню та відновленню халіфату. Євреї, християни&nbsp;— несторіанці і перси були добре представлені в його уряді і в наступній адміністрації Аббасидів. Заохочувалась освіта, створені перші паперові фабрики в Самарканді, укомплектовані кваліфікованими китайськими полоненими, які були захоплені  в битві при Таласі. Абу-ль-Аббас продовжував подавлення хариджитського руху в Північній Африці, яке почалось в період правління останніх Омейядів. За його правління мусульмани не досягли значних успіхів, крім кількох успішних походів на тюркські племена і візантійців. <ref>Али-заде А. А. Хроника мусульманских государств I-VII веков хиджры. — 2-е, испр. и доп.. — М.: Умма, 2007. — 445 с. — 3000 экз. — ISBN 5-94824-111-4.</ref>

Була здійснена військова реформа. Армія стала включати в себе не арабів і не мусульманнемусульман, що було великим контрастом в порівнянні з Омейядами. Як командуючого, Ас&nbsp;— Саффах обрав Абу Мусліма, який служив в армії Аббасидів  до 755&nbsp;р.  

* Малая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа—Ваниль.&nbsp;<nowiki>— М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1928.— С. 42. {{ref-r</nowiki>''Рубель В. А.'' Історія середньовічного Сходу: Підручник.&nbsp;— К., 2002.