Абу-ль-Аббас ас-Саффах: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м вилучена Категорія:Халіфи; додана Категорія:Багдадські халіфи з допомогою HotCat |
доповнила статтю Мітки: перше редагування Візуальний редактор |
||
Рядок 1:
'''Абуль - Абба́с Абдулла́х ібн Муха́ммад ас - Саффа́х''' (араб. أبو العباس عبد الله السفاح; 724–754) — перший халіф (з 750, можливо, з 749) та засновник династії Аббасидів. Нащадок дядька Пророка Магомета (Мухаммеда) аль-Аббаса Абд аль-Муталліба (? - 653), праправнук Аббаса и старший брат аль - Мансура.
== Походження імені Ас – Саффах ==
«Ас – Саффах» (السفّاح) - це месіанська релігійна назва з хадисів, яка на давній арабській означала щедрий від арабського слова yasfaḥ «виливати», маючи на увазі, що майбутній правитель буде ліберальним у виконанні добробуту мусульман. У сучасній арабській мові це слово набуло негативний відтінок і означає «той, хто проливає кров, головоріз, кривавий. Абу – ль – Аббас присвоїв цей месіанський титул у своїй першій проповіді у Куфі в 749 р. через те, що патологічно боявся втратити отриманий ним трон, тому розв'язав в країні кривавий терор, проте це є малоймовірно.
== Походження Абуль - Абба́са ас - Саффа́ха ==
Ас – Саффах був керівником однієї гілки Бану Хашим з Аравії, клан племені курайшитів, які вели своє походження від Хашима, прадіда Мухамеда через Аббаса, дядька Мухаммада звідси і назва «Аббасиди» для позначення нащадків його халіфату. Цей непрямий зв'язок з великим кланом Мухаммеда став достатньою підставою щодо заявки Ас - Саффаха титулуватися халіфом. Проте, за традицією, Аббас ніколи не був навернений в іслам або лише робив нерішучі кроки щодо переходу в іслам, що послабляло його легітимність.
== Передумови повстання Абуль - Абба́са ас - Саффа́ха ==
Як описано в багатьох хадисах, багато, хто вірив, що в кінці світу з сім’ї Мухаммеда з’явиться великий лідер чи Магді, який би звільнив Іслам від корумпованого керівництва. Нерішучі політики з останніх Омейядів терпіли мусульман - неарабів і шиїтів, які виступали основою силою опозиції. Омейядам не вдалося придушити заворушення серед них. Під час правління останнього з Омейядів, халіфа ібн Абд Хішама аль – Маліка, ці заворушення призвели до бунту і повстання в Куфі на півдні Іраку, в основному повстали раби міста. Також повстали шиїти в 736 і тримали місто до 740, на чолі з Алі ібн Зайда, онуком Хусейна і іншим членом Бану Хашиму. Повстання Зайда не вдалося, і було придушене військами Омейядів у 740. Повстання в Куфі показало як силу Омейядів, так і зростаюче невдоволення в мусульманському світі.
== Повстання Абуль – Аббаса. Прихід до влади. ==
В останні дні халіфату Омейядів, Абу аль-Аббас і його клан вирішив почати своє повстання в Хорасані, важливій, але віддаленій військовій області, в яку входить Східний Іран, південні частини сучасних республік Центральної Азії: Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану і північного Афганістану. У 743 році, смерть халіфа Омейядів Хішама спровокувала повстання на сході, внаслідок чого за рік (743 - 744) на престолі змінилися чотири халіфи, а коли нарешті “володарем правовірних” став у 744 р. енергійний, хитрий і жорстокий Мерван ІІ (744 - 750), династію вже не можна було врятувати. Проти прогнилого Дамаського халіфату піднялися мусульмани - ортодокси, шиїти, хариджити, пригноблені народи, обдурені неомусульмани, а справжнім “чорним днем” Омейядів стало 9 червня 747 р., коли в Мерві колишній раб, а тепер таємний емісар Аббасидів перс Абу Муслім підняв чорний прапор, який символізував траур за Алі та Хусейном і став офіційним кольором Аббасидів. За наказом Аббасида Ібрахіма ібн Мухаммеда його емісари розпочали в 747 р. повстання.
Халіф Мерван ІІ, дізнавшися про заколот, наказав отруїти Ібрахіма (749), але його брат Абу-ль-Аббас Абдаллах уник страти й став політичним лідером антиомейядського повстання.
Розгромивши омейядського намісника Хорасану Насра ібн Сайяра, “чорні” здобули в 749 р. Куфу, де вільновідпущеник Абу Салама спробував передати владу Алідам, але Аббасиди руками Абу Мусліма знищили конкурентів.
У листопаді 749 р. Куфа присягнула Абу-ль-Аббасу як халіфу.
Вирішальну битву на р. Великий Заб (біля Мосула) Мерван ІІ програв на початку 750 р., а через півроку його впіймали й знищили в Єгипті. Переможці вирізали всіх Омейядів, крім Абд ар - Рахмана, який утік до Іспанії, де заснував окрему від Аббасидів ісламську державу із столицею в Кордові.
== Халіфат Аббасидів. (Багдадський халіфат) ==
Прийшовши до влади, Абу – ль – Аббас оголосив амністію покірним (ставши Ас – Саффах - “Той, що дарує гріхи”, ще одна версія походження імені Ас -Саффах ) й обнародував політичну програму Аббасидів, яка полягала в перетворенні арабо-мусульманського халіфату на теократичну ісламську імперію. Таким був результат масового персько-шиїтського руху, на хвилі якого Аббасиди здобули владу.
Аббасиди оголосили, що не будуть відрізняти шиїтів від суннітів, мусульман-арабів від мусульман - неарабів, і закликали всіх “правовірних” до загального єднання. Опорою нової династії одразу став шиїтсько - аббасидський Ірак, тому володарювання Саффах розпочав перенесенням столиці халіфату з Дамаска в іракське місто Анбар. Абу-ль-Аббас був відзначений з зусиллями по зміцненню та відновленню халіфату. Євреї, християни - несторіанці і перси були добре представлені в його уряді і в наступній адміністрації Аббасидів. Заохочувалась освіта, створені перші паперові фабрики в Самарканді, укомплектовані кваліфікованими китайськими полоненими, які були захоплені в битві при Таласі. Абу-ль-Аббас продовжував подавлення хариджитського руху в Північній Африці, яке почалось в період правління останніх Омейядів. За його правління мусульмани не досягли значних успіхів, крім кількох успішних походів на тюркські племена і візантійців.
Була здійснена військова реформа. Армія стала включати в себе не арабів і не мусульман, що було великим контрастом в порівнянні з Омейядами, оскільки вони відмовлялися від солдат іншого типу. Як командуючого, Ас – Саффах обрав Абу Мусліма, який буде служити в армії Аббасидів до 755 р.
Однак, не всі мусульмани визнають легітимність халіфату Ас – Саффаха. Згідно з поглядами більш пізніх шиїтів, Ас – Саффах відмовився від своїх обіцянок, які були дані партизанам Алідів щодо вимоги назви халіфату. Шиїти надіялися, що їхній імам буде названий головою халіфату. Зрада Ас – Саффаха віддалила від нього його шиїтських прихильників, хоча продовження дружніх стосунків з іншими угрупуваннями зробило Аббасида більше платоспроможним, ніж Омейядів.
== Смерть Абуль - Абба́са ас – Саффа́ха ==
Але продовжити реформи Абу-ль-Аббас не встиг, бо 9 червня 754 р. 30-річний халіф раптово помер від віспи. Відчуваючи наближення смерті, він утвердив за своїм братом Абу Джафаром на прізвисько аль - Мансур (“Непереможний, якому допомагає Аллах”, 754 - 775) право на халіфат, в якості другого спадкоємця халіф змусив присягнути свого двоюрідного брата Ісу Ібн Мусу. І по смерті Абу – ль -Аббаса ас – Саффаха до влади прийшов його старший брат Абу Джафар.
== Література ==
Kennedy, Hugh N. (2004). The Prophet and the Age of the Caliphates: The Islamic Near East from the 6th to the 11th Century (Second ed.). Harlow, UK: Pearson Education Ltd. <nowiki>ISBN 0-582-40525-4</nowiki>.
Muhammad ibn Jarir al-Tabari, History v. 27, "The Abbasid Revolution," transl. John Alden Williams, SUNY, Albany, 1985.
Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961 (рос.)
Малая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа—Ваниль. — М.: Акционерное об-во
«Советская Энциклопедия», 1928.— С. 42. (рос.)
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — К., 2002.
Али-заде А. А. Хроника мусульманских государств I-VII веков хиджры. — 2-е, испр. и доп.. — М.: Умма, 2007. — 445 с. — 3000 экз. — <nowiki>ISBN 5-94824-111-4</nowiki>.
Мюллер Ф.А. История ислама. Том II. Книга четвертая. Халифы Багдада. М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2004.— 911 с.{{Правитель
|посада = халіф
|країна = [[Багдадський халіфат|Багдадського халіфату]]
Рядок 27 ⟶ 76:
|Commons = As-Saffah
}}
== Див. також ==
| |||