Військова диктатура: відмінності між версіями

Прикладами військових диктатур називають політичні режими в Латинській Америці XIX—XX ст. ([[Фульхенсіо Батиста|Батисти]] на [[Куба|Кубі]], Сомоси в [[Нікарагуа]], [[Августо Піночет|Піночета]] в [[Чилі]]), а також Франко в [[Іспанія|Іспанії]] (1939—79), «[[Режим полковників|чорних полковників]]» у [[Греція|Греції]] (1967—74). Військова диктатура разом з методами відкритого збройного насильства, розрахованого на залякування і знищення непокірних, використовує широкий спектр засобів [[пропаганда|пропаганди]] та соціальної [[демагогія|демагогії]], за допомогою яких суспільній та індивід, свідомості нав'язуються уявлення, що виправдовують військово-тоталітарний режим, створюють видимість його [[легітимність|легітимності]]. Так, хунта «чорних полковників» у Греції свій репресивний «порядок» намагалася подати як державу «нової демократії», провела [[референдум]] щодо нової конституції (1968), «узаконивши» своє перебування при владі. Аналогічний псевдореферендум провів Піночет (1980).

 

== Див. також ==

* [[Генерал-губернатор]]