Час (мовознавство): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок) |
м →Засоби вираження часів: виправлення посилань на неоднозначність, replaced: Дніпро → Дніпро за допомогою [[Вікіпедія:AutoWiki... |
||
Рядок 21:
Засоби вираження часів по мовах світу дуже різноманітні. Часто-густо в рамцях однієї мови часи можуть бути виражені [[синтетизм|синтетичними]] та [[аналітизм|аналітичними]] формами (напр.: ''буду писати — писатиму''). У деяких мовах, наприклад, в [[ісландська мова|ісландській]], не існує спеціальної форми майбутнього часу. Майбутній час висловлюється формою теперішнього часу, та його майбутнє значення можна визначити тільки з контексту. В [[австроазійські мови|австроазійських мовах]] будь-які часи висловлюються спеціальними придієслівними частками, що супроводжують дієслово.
В сучасній українській мові система часів дієслів будується на протиставленні минулого неминулому. Минулий час не має особових закінчень, а має родові, неминулий має особові закінчення. Неминулий складається з двох паралельних форм майбутнього часу ''(буду носити, носитиму)'' і так званого теперішнього. Останній в суті речі атемпоральний і може показувати дію одночасну з мовою ''(несу дрова)'', постійну ''([[Десна]] впадає в [[Дніпро (річка)|Дніпро]])'', минулу ''([[1581]] року виходить друком [[Острозька Біблія]])'' і майбутню ''(понесу дрова)'' залежно від умов контексту і вибору видової форми. У цілому українська мова належить до мов, у яких часи дієслів і категорія часовості в дієслові до певної міри нейтралізовані й відіграють підпорядковану роль. Відповідно, умовний і наказовий способи та інфінітив взагалі не мають часу, а в структурі складного речення нема узгодженості в часі між головним і підрядним реченням, і теперішній час може вживатися як універсальний у підрядному реченні (Наприклад: Він бачив, що йде дощ — {{lang-en|Не saw that it was raining}}).
== Література ==
| |||