Східне християнство: відмінності між версіями

На сході [[Римська імперія|Римської імперії]] християнство стало поширюватися в І ст. На початку IV  ст., За Костянтина Великого, гоніння на християнську церкву припинилися, і християнство стало офіційною релігією Римської держави. Захід Римської імперії був переважно латиномовним, тоді як на сході переважала грецька мова (нижчі класи Єгипту і Сирії говорили, відповідно, [[коптська мова|коптською]] і [[сирійська мова|сирійською]] мовами). Ці мови з самого початку стали використовуватися для проповіді християнства і для богослужінь: християнська [[Біблія]] дуже рано була переведена з грецької мови на латинську, коптську та сирійську.

П'яте століття було позначене початком бурхливих христологічних суперечок, що зробили глибокий вплив на церкву. [[Несторіанство|Несторіани]] вчили, що в Христі з'єдналися дві особистості  — божественна і людська. Їх непримиренні опоненти, [[Монофізитство|монофізити]], вчили, що Христос має тільки одну особистість і що в ньому божественна і людська природи нерозривно злиті в єдиній боголюдській природі. Обидві ці крайнощі були засуджені офіційною церквою як [[єресь|єретичні]], але багато людей в Єгипті та Сирії з ентузіазмом сприйняли ці доктрини. Коптське населення і значна частина сирійців віддали перевагу монофізитству, а інша частина сирійців долучилася до несторіанства.

В кінці IV ст. [[Західна Римська імперія]] розпалася, і на її території утворився ряд варварських королівств, але на Сході продовжила своє існування [[Візантійська імперія]] зі столицею в Константинополі. Візантійські імператори неодноразово робили гоніння на монофізитів і несторіан Єгипту і Сирії. І коли в VII ст. в ці країни вторглися [[мусульманство|мусульманські]] завойовники, значна частина населення зустріла їх як визволителів. Тим часом розрив між релігійною культурою латинських і грецьких християн все більше заглиблювався. Так, західне духовенство стало розглядати церкву як [[Соціальна інституція|соціальну інституцію]], повністю незалежну від держави, в результаті чого з часом [[Папа Римський|Папи Римські]] взяли на себе ряд повноважень колишніх імперських властей, на Сході ж  — попри те, що Константинопольські патріархи носили титул «вселенських патріархів»,  — важливість ролі візантійського імператора як видимого глави церкви постійно зростала. [[Костянтин Великий|Костянтина Великого]], першого християнського імператора, називали «рівноапостольним».