Східне християнство: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 7:
 
[[Файл:Byzantinischer Mosaizist um 1000 002.jpg|міні|right|200пкс|Візантійська [[мозаїка]] із зображенням Костянтина в [[Софійський собор (Константинополь)|Соборі святої Софії]], [[Константинополь]]]]
На сході [[Римська імперія|Римської імперії]] християнство стало поширюватися в І ст. На початку IV  ст., За Костянтина Великого, гоніння на християнську церкву припинилися, і християнство стало офіційною релігією Римської держави. Захід Римської імперії був переважно латиномовним, тоді як на сході переважала грецька мова (нижчі класи Єгипту і Сирії говорили, відповідно, [[коптська мова|коптською]] і [[сирійська мова|сирійською]] мовами). Ці мови з самого початку стали використовуватися для проповіді християнства і для богослужінь: християнська [[Біблія]] дуже рано була переведена з грецької мови на латинську, коптську та сирійську.
 
Ранньохристиянська церква була зорганізована як система окремих і самостійних громад (церков) з центрами у столицях країн і провінцій і в великих містах. [[Єпископ]]и великих міст здійснювали нагляд за церквами в прилеглих до цих міст областях. Вже до 5 ст. склалася система, відповідно до якої єпископи [[Рим]]у, [[Константинополь|Константинополя]], [[Олександрія|Олександрії]], [[Антіохія|Антіохії]] і [[Єрусалим]]у, яких було прийнято називати ''папами'', стали вважатися главами церков відповідних [[регіон]]ів, на [[імператор]]а ж покладався обов'язок захищати церкву і забезпечувати її доктринальну єдність.
 
П'яте століття було позначене початком бурхливих христологічних суперечок, що зробили глибокий вплив на церкву. [[Несторіанство|Несторіани]] вчили, що в Христі з'єдналися дві особистості  — божественна і людська. Їх непримиренні опоненти, [[Монофізитство|монофізити]], вчили, що Христос має тільки одну особистість і що в ньому божественна і людська природи нерозривно злиті в єдиній боголюдській природі. Обидві ці крайнощі були засуджені офіційною церквою як [[єресь|єретичні]], але багато людей в Єгипті та Сирії з ентузіазмом сприйняли ці доктрини. Коптське населення і значна частина сирійців віддали перевагу монофізитству, а інша частина сирійців долучилася до несторіанства.
 
[[Файл:ConquestOfConstantinopleByTheCrusadersIn1204.jpg|300px|міні|left|Штурм Константинополя хрестоносцями (1204)]]
В кінці IV ст. [[Західна Римська імперія]] розпалася, і на її території утворився ряд варварських королівств, але на Сході продовжила своє існування [[Візантійська імперія]] зі столицею в Константинополі. Візантійські імператори неодноразово робили гоніння на монофізитів і несторіан Єгипту і Сирії. І коли в VII ст. в ці країни вторглися [[мусульманство|мусульманські]] завойовники, значна частина населення зустріла їх як визволителів. Тим часом розрив між релігійною культурою латинських і грецьких християн все більше заглиблювався. Так, західне духовенство стало розглядати церкву як [[Соціальна інституція|соціальну інституцію]], повністю незалежну від держави, в результаті чого з часом [[Папа Римський|Папи Римські]] взяли на себе ряд повноважень колишніх імперських властей, на Сході ж  — попри те, що Константинопольські патріархи носили титул «вселенських патріархів»,  — важливість ролі візантійського імператора як видимого глави церкви постійно зростала. [[Костянтин Великий|Костянтина Великого]], першого християнського імператора, називали «рівноапостольним».
 
Розкол між Західною ([[Католицизм|Католицькою]]) і Східною ([[Православ'я|Православною]]) церквою зазвичай датують 1054 роком, однак в дійсності мав місце поступовий і тривалий процес поділу, більшою мірою обумовлений розбіжностями у звичаях і думках, ніж догматичними розбіжностями. Дуже важливою подією, що стала причиною непереборного відчуження, є захоплення Константинополя хрестоносцями (1204).