Поліційна держава: відмінності між версіями

[[Державне управління]] називали поліцією принаймні до середини XIX ст. При цьому розрізняли поліцію безпеки та поліцію добробуту. Під першою розуміли державне управління, націлене на забезпечення особистої та майнової безпеки населення, а під поліцією добробуту (див. [[держава]]) — діяльність, спрямовану на [[Соціальне забезпечення|забезпечення матеріальних та духовних благ населення]]. До поліції безпеки відносили, передусім, організацію [[Зброїні сили|зовнішньої оборони (армію)]] та дотримання внутрішньої безпеки ([[поліція]] у вузькому розумінні цього слова). До поліції добробуту зараховували турботи держави про суспільну [[Охорона здоров'я|охорону здоров'я]], продовольство, [[Видобувна промисловість|видобувну]] та [[Переробна промисловість|переробну]] промисловість, народну освіту тощо.

На початку [[Нова історія|Нового часу]] державне управління передбачало звільнення [[Громадська організація|громадських організацій]] та особи -громадянина від гноблення з боку феодальних порядків, обстоювання їхньої самостійності. І в цьому полягав прогресивний характер ідеї «поліцейської держави». Але з послабленням феодальних кайданів державна опіка не припинилася. Навпаки, набула самодостатнього значення в особі професійних чиновників (див. [[апарат]], [[Макс Вебер|веберівське]] розуміння бюрократії…) . У цьому разі, населення країни розглядали не як [[Комунітаризм|організацію громадян, а як безформну масу підданих]], яку [[Raison d'état|держава обробляє (виховує, навчає, контролює тощо) за накресленим владою планом тотальних бюрократичних заходів]]. Таким чином, управління у поліцейській державі у принципі заперечувало самовизначення особистості та суспільних груп, оскільки базувалося на засадах [[Патерналізм|всепоглинаючої опіки держави над окремою людиною та суспільством загалом]]<ref>Raeff M. The Well-Ordered Police State and the Development of Modernity in Seventeenth and Eighteenth Century Europe: An Attempt at a Comparative Approach // The American Historical Review, Vol. 80, No. 5 (Dec., 1975), с.1225</ref>.

З часу [[Велика Французька революція|Французької революції]] первинна концепція «поліцейської держави» сприймалася вже як консервативна чи реакційна. ВоночасВодночас, посилення ролі поліції у наполеонівській Франції та державах-переможницях Наполеона призвела до переосмислення терміну.

З середини XIX сторіччя під «поліцейською державою» розуміли виключно державу із всеохоплюючимвсеохопним впливом поліції та спецслужб. Під це визначення якнайкраще підпадали як абсолютні монархії&nbsp;— Росія за часів [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]] та [[Олександр III|Олександра III]]<ref>Simon Dubnow. From the death of Alexander I, until the death of Alexander III. Philadelphia, 1920, с.246</ref>, [[Османська імперія]] за доби [[Абдул-Гамід II|абдулгамідівського]] «[[зулюм]]а»<ref>Ilan Pappé. The Modern Middle East. N.Y., 2005, c.20</ref>, так і авторитарні республіканські режими. Однак найповнішим втіленням «поліцейської держави» вважають [[тоталітаризм|тоталітарні режими]] XX сторіччя&nbsp;— [[СРСР|радянський]]<ref>Edward Lucas.The New Cold War: How the Kremlin Menaces both Russia and the West. London, 2014</ref> та [[нацизм|нацистський]]<ref>George C. Browder. Foundations of the Nazi Police State: The Formation of Sipo and SD, Lexington, 1990</ref>.