Зачарована Десна: відмінності між версіями

Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, [[мораль]]на краса чи [[Потворне|потворність]]. Саме так про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звідти прийшли і чарівна краса [[пейзаж]]ів, на тлі яких ми бачимо фізично і морально красивих людей. [[Лірика|Лірично]], схвильовано, з теплим [[гумор]]ом розповідає [[письменник]] про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», — говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше у світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну [[билинка|билиночку]], а [[Полювання|мисливець]] був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі…» — перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей, зображених у кіноповісті, з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?