Слобожанський говір: відмінності між версіями

'''Слобожанський говір''' — один з новожитніх говорів [[Південно-східне наріччя|південно-східного наріччя]] [[Українська мова|української мови]]. Поширений у південно-східних районах [[Сумська область|Сумської]] і [[Харківська область|Харківської]], північних районах [[Луганська область|Луганської]], а також на суміжних землях [[Росія|Росії]] (південні райони [[Курська область|Курської]], західні, центральні, південні, східні райони [[Бєлгородська область|Білгородської]], південні, західні райони [[Воронезька область|Воронізької]] та північно-західні райони [[Ростовська область|Ростовської]] областей Росії). Слобожанський говір значною мірою накладається на історичну територію [[Слобідська Україна|Слобідської України]]; межує на сході з [[Південноросійські говірки|південноросійськими говірками]], на півдні — зі [[степовий говір|степовим говором]], на заході — з [[середньонаддніпрянський говір|середньонаддніпрянським говором]].

Сформувався в загалом у [[16 століття|XVI]] —[[17 століття|XVII]] століть внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонаддніпрянських, [[Східнополіський говір|східнополіських]], частково [[Подільський говір|подільських]] та південноросійських говірок, структурний зв'язок з якими простежується досі.

Межа між слобожанським і [[Степовий говір|степовим]] говорами проходить приблизно по лінії: [[Новомосковськ]]  — [[Лозова (місто)|Лозова]]  — [[Слов'янськ]] і далі на схід по ріці [[Сіверський Донець]]. Приблизно цією лінією, згідно з [[Атлас української мови|«Атласом української мови»]], проходять ізоглоси явищ (першими подаються риси слобожанських говірок, другими  — степових):

* звукова будова іменника свердло: сверделець, свердло  — свердло;

* форма давального відмінка множини іменників з м'якими приголосними основи: коням, людям і конім, людім  — коням, людям;

* форма місцевого відмінка множини іменників з м'якими приголосними основи: у сінях, грудях, дверях, на конях і у сініх, грудіх, дверіх, на коніх  — у сінях, грудях, дверях, на конях;

* форма інфінітива дієслів з основою на голосний: сидіти, ходити і сидіть, ходить  — сидіть, ходить (форма на -ти виступає рідко);

* прийменник для: для, для  — для;

** назви будівлі для снопів: клуня  — клуня і стодола;

** озимих сходів: озимина і озима  — сходи і озима;

** мурашок: мурав'я, муравки, комашки і комашня  — муравки, комашки і комашня;

** жнив: жнива  — косовиця і жвава;

** скатертини: накидка, скатерть і настільник  — скатерть і настільник;

** кладовища: кладовище  — гробки, кладовище;

** значення слова рубель: знаряддя качати білизну і деревина притискувати снопи, сіно на возі  — знаряддя качати білизну.

# паралельні закінчення у:

#* родовому відмінку множинних іменників ('''грóшей''' і '''грóш'ій''');

#* в давальному відмінку множини ('''кóн'ам''' і '''кóн'ім''');

#* в орудному відмінку однини іменників середнього роду колишніх t-основ ('''тел'áм''', '''тел'óм''', '''тел'áтом'''), жіночого роду ('''рукóйу''' і '''рукóй''');

#* в орудному відмінку множини іменників чоловічого роду ('''дубáми''' і '''дубáм''');

У словотворі наявні:

* локальні суфіксальні утворення ('''лівýша''', '''ліўшáк'''  — лівша, '''глушпéй''', '''глушпéт'''  — глухий),

* [[морфема|морфемно]] видозмінені [[лексема|лексеми]] ('''огýд'''  — огудиння).

Лексичні особливості слобожанського говору представлені локальними словами, як наприклад: '''лáманка'''  — бительня, '''кобýшка'''  — глечик, '''ри́га'''  — клуня, '''хоб'íт':а'''  — відходи після молотьби колосків, '''степ''', '''неудóбиц'а'''  — цілина, '''кóбе^иц'''', '''р'áбе^иц''''  — яструб, '''в'ідволож'''  — відлига, '''с'іве^ирко'''  — холодно, '''полов'ід':а'''  — повінь, '''наки́дка''', '''наст'íл'ник'''  — скатерка, '''звід'''  — криничний журавель, '''хáлаш'''  — будівля для реманенту та інш.

* ''Гриценко П. Ю.'' Енциклопедія «Українська мова».  — Київ, 2000.