Чортківська офензива: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 27:
== Хід операції ==
[[Файл:Hrekov Oleksander.jpg|200px|thumb|Олександр
[[Файл:Generał Józef Haller.jpg|200px|thumb|Юзеф Галлер]]
Перед наступом вперше під час польсько-української війни [[1918]]–[[1919]] років було створено потужну корпусну артилерійську групу у складі 1-го, 3-го, 4-го і 7-го гарматних полків (64 гармати) на головному напрямку прориву ворожої оборони, що стало новим явищем українського воєнного мистецтва.
Рядок 33:
Спочатку (з [[7 червня]]) наступ приніс тактичні успіхи: [[8 червня]] УГА здобула [[Чортків]] та змусила польську армію до відступу на відстань 120 км до лінії [[Гологори]] — [[Перемишляни]] — [[Букачівці]].
Операція розпочалася вранці ударом частин ІІ-го корпусу полковника [[Тарнавський Мирон Омелянович|Мирона Тарнавського]] на Чортків — важливий стратегічний пункт поляків і вузол комунікацій на Галицькому фронті. Бій за Чортків розпочався перед полуднем після сильного артилерійського підготування, переведеного «Артилерійською Групою Південь» (під командою артилериста отамана [[Карась Кирило|Кирила Карася]]), розташованою в лісі на захід від с. [[Шманьківці|Шманьковець]]. Після закінчення артилерійської підготовки піші курені 1-ї бригади УСС, 3-ї Бережанської, 4-ї Золочівської та 7-ї Львівської бригад перейшли в наступ, артилерія перенесла вогонь у глибину. Успішному наступу Львівської бригади отамана [[Альфред Бізанц|Альфреда Бізанца]] сприяли дії 7-го полку сотника Е. Кнейфеля. Потім полки розосередились й перейшли у підпорядкування командирів своїх бригад, безпосередньо підтримували піхотні курені вогнем, здебільшого з відкритих вогневих позицій. Зокрема, на підступах до Чорткова поляки зупинили просування Бережанської бригади А. Вольфа, командант гарматного полку [[Шепарович Юліян|Юліян Шепарович]] перекинув сюди свої батареї, які прицільним вогнем знищили вогневі точки противника й розчистили шлях піхоті. Комбінованим ударом бригад ІІ-го корпусу, за підтримки артилерії, під вечір 8 червня українські частини визволили Чортків, здійснивши пролом в стратегічній обороні польської армії. 36-й полк піхоти, який боронив Чортків, втратив у бою 200 жовнірів, 5 150-мм гавбиць, 52 скоростріли. Залишки полку поспіхом відступили на [[Трибухівці (Бучацький район) |Трибухівці (Бучацького району)]]. Цей успіх був відзначений наказом генерала Грекова від [[15 червня]], а постановою диктатора ЗУНР Є. Петрушевича командирові корпусу М. Тарнавському присвоєно ранг [[генерал-четар]]я. Отаманами стали
Скориставшись успіхом ІІ-го корпусу, Греков 8 червня ввів у бій корпус О. Микитки, який ввечері зайняв [[Копичинці]]. Коли командир польської дивізії полковник [[Владислав Сікорський|В. Сікорський]] кинув у бій частини із завданням повернути місто, Сокальська бригада за підтримки батарей 5-го гарматного полку сотника А. [[Циганик]]а розгромила поляків у зустрічному бою під [[Сухостав]]ом. Бригади 3-го корпусу перейшли у наступ 9 червня, зайняли 10 червня [[Язлівець]] і вийшли на береги [[Стрипа|Стрипи]]. Вранці форсували річку й продовжили наступ на [[Коропець]] — [[Монастириська]]. Командувач польської групи військ генерал [[Вацлав Івашкевич|В. Івашкевіч]] того дня спробував закрити пролом, але передовий полк піхоти зустрів щільний вогонь стрілецьких куренів Коломийської бригади та артилерії 2-го гарматного полку сотника [[Мацькевич Степан|С. Мацькевича]]. Частини польської дивізії В. Сікорського змушені були відступити й перейти до оборони в районі Бучача — Підгаєць.
Польське командування приділило обороні [[Бучач]]а надзвичайно велику увагу — на поміч Сікорському підтягнули дивізію генерала Ф. Александровича. Галицькі
надвечір [[11 червня]] Бучач був українським. У бою особливо відзначилися артилеристи 4-го і 7-го гарматних полків — батареї сотників С. Когута, [[Ґалан Володимир|В. Ґалана]], Р. Олексія і [[Полянський Юрій Іванович|Ю. Полянського]]. Сили полковника Сікорського відступили до Тернополя, до групи польських військ, утвореної для оборони міста.
| |||