Рафаїл (Корсак): відмінності між версіями

| дата смерті = [[28 серпня]] [[.8.1640]]

До 1620 вступив до ордену василіян, прийнявши в чернецтві ім'я Рафаїл, в 1620 висвячений на диякона. В 1621–16241621—1624 був слухачем богословських студій в [[Грецька колегія святого Атанасія у Римі|Грецькій колегії св. Атанасія]] в Римі, після чого був висвячений в Римі на пресвітера в 1624 р. Тоді ж звернувся до Апостольської Столиці з меморандумами — в справі церковної унії на православному Сході, а також долучення ордену кармелітів до уніятської діяльності. 1625 року був обраний архімандритом Свято-Троїцького монастиря в [[Вільно]] (займав цю посаду до 1637 р.), а з 1626 поєднував цю посаду з обов'язками найвищого настоятеля [[Василіяни|чину Василіян]] в Литві, Україні і Білорусі. Також був архімандритом Онуфріївського ([[Мстиславське воєводство]]) (1631), [[Кобрин]]ського Спаського (1632–16331632—1633) та [[Жидичин]]ського (1637–16401637—1640) монастирів.

В [[1626]] призначений протоархімандритом ордену василіян та єпископом-коад'ютором митрополита [[Йосиф (Велямин Рутський)|Йосифа Велямина Рутського]]. [[8 липня]] [[1626]] отримав королівську номінацію на гідність єпископа, а [[1631]] — папську булу з підтвердженням права на успадкування керівництва Київською митрополією. В [[1626]]–[[1632]] єпископ Галицький, в [[1632]]–[[1637]] — єпископ Пінський і Турівський. В [[1633]] за дорученням Київського митрополита Й. В. Рутського відправився в [[Рим]] до папи Римського [[Урбан VIII|Урбана VIII]], щоби відстоювати інтереси унії в умовах загострення боротьби з православієм та неприхильного ставлення до Уніятської Церкви з боку світської влади і римо-католицької ієрархії Речі Посполитої, а також для прискорення процесу прославлення Полрцького архієпископа [[Йосафат (Кунцевич)|Йосафата Кунцевича]]. Поспішно виконавши цю місію, весною 1636 прибув до Варшави з листами з Ватикану до короля і польських ієрархів з рекомендаціями переглянути «Пункти заспокоєння Русі», видані королем [[Владислав IV Ваза|Владиславом IV Вазою]], де легалізовувалась Православна Церква в Речі Посполитій, і сприяти діяльності Унійної Церкви. Після смерті Йосифа Велямина Рутського [[1637]] очолив унійну Київську митрополію. Підтримував курс короля на примирення уніятів і православних. В 1639–16401639—1640 втретє поїхав до Риму для клопотання про беатифікацію владики Йосафата Кунцевича, також просив папу Урбана VIII дозволу скликати спільний собор православних і уніятів з метою створення єдиного руського патріархату в Речі Посполитій. В цей час написав біографію Й. В. Рутського, переклав твори [[Мелетій Смотрицький|Мелетія Смотрицького]], заснував в Римі осідок василіян з України і Білорусі при церкві святих Сергія і Вакха, де й був похований.

* Плохий С. Н. Папство и Украина. Политика Римской курии на украинских землях в XVI–XVIIXVI—XVII вв. К., 1989;