Патріарх Антіохійський: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 28:
Після чергового завоювання Палестини і Сирії, цього разу [[мамелюк]]ами, у 1268 році резиденцію Антіохійського Патріарха було повернено назад до Сирії, однак [[мамелюк]]и не дозволили повернутись Патріарху в Антіохію. Відтоді й до сьогодні першопрестольним містом Мелхітської Церкви є [[Дамаск]].
Після завоювання Дамаску [[
== Між Сходом і Заходом. Відновлення єдності з Римом ==
Рядок 36:
Мелхітська Церква знову розділилась — група, яка виступала за відновлення єдності з Римом, зосередилась у [[Дамаск]]у, а група противників — у місті [[Алеппо]].
На початку [[XVIII]] століття кілька сирійських ієрархів намагались відновити єдність із Римом. Проте Патріарх Атанасій III (Даббас) перед своєю смертю 5 серпня 1724 року призначив наступником монаха-кипріота Сильвестра. Його підтримали Константинопольський Патріарх і антикатолицька група Антіохійського Патріархату. Однак опоненти 20 вересня цього ж року обрали главою Антіохійської Церкви Серафима Та-наса, який взяв собі монаше ім'я Кирило VI.
== XIX-ХХ століття - час боротьби за автономію ==
Визнання з боку
У 1838 році юрисдикція Патріарха поширилась також на території Олександрійського і Єрусалимського Патріархатів, що було відображено в титулі глави Церкви. Розквіт унійної Мелхітської Церкви припадає на час патріаршества Максима III. У цей період клір МГКЦ є найосвіченішим на всьому Близькому Сході. Крім покращення внутрішнього розвитку Церкви, Патріарх також доклав значних зусиль для врегулювання взаємин із Римською курією. Він намагався боронити Мелхітську Церкву від втручання Римської курії у її внутрішні справи. На жаль, ці дії провокували затяжні конфлікти з ватиканською адміністрацією.
|