Патріарх Антіохійський: відмінності між версіями

Після завоювання Дамаску [[ОттоманськаОсманська імперія|ОттоманськоюОсманською імперією]] в [[1516]] році Антіохійський Патріарх підпорядковується Константинопольському Патріарху як єдиному главі християн в турецькійосманській державі. З цього часу Олександрійська та Єрусалимська, як раніше Антіохійська Церква, були остаточно асимільовані візантійською традицією. Починаючи з 1543 року, їхні єпархії очолюють лише греки. Тільки в Антіохійській Церкві Патріархів обирали з-посеред місцевого кліру, а також багато очільників Антіохійського Патріархату намагались підтримувати зв'язки з Римським Апостольським Престолом.

На початку [[XVIII]] століття кілька сирійських ієрархів намагались відновити єдність із Римом. Проте Патріарх Атанасій III (Даббас) перед своєю смертю 5 серпня 1724 року призначив наступником монаха-кипріота Сильвестра. Його підтримали Константинопольський Патріарх і антикатолицька група Антіохійського Патріархату. Однак опоненти 20 вересня цього ж року обрали главою Антіохійської Церкви Серафима Та-наса, який взяв собі монаше ім'я Кирило VI. ТурецькийОсманський султан визнав Патріархом Антіохії проконстантинопольського Сильвестра, натомість Кирило був змушений втікати у ліванський Сидон. А вже 13 серпня [[1729]] року Папа [[Бенедикт XIII]] визнав Кирила IV Патріархом Антіохії.

Визнання з боку турецькоїосманської влади надійшло тільки 31 жовтня [[1837]] року, цього ж року Патріарха Максима III (Мазлума) було визнано главою Мелхітської Греко-Католицької Церкви — незалежної від будь-якої церковної влади в Османській імперії. Осідок Патріарха було перенесено назад з [[Сидон]]а в [[Дамаск]].