Вікіпедія

Клас 125cc: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
TeoBot (обговорення | внесок)
Боти
42 924 редагування
стиль
Рядок 64:
Перший чемпіонат світу з [[Шосейно-кільцеві мотоперегони|шосейно-кільцевих мотоперегонів]] [[MotoGP|серії Гран-Прі]] відбувся у [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1949|1949]] році. Змагання у ньому відбувались у п'яти класах: 125cc, [[Клас 250cc|250cc]], [[Клас 350cc|350cc]] і [[Клас 500cc|500cc]], а також мотоцикли з колясками 600cc. Найдовше протримався саме 125cc — змагання у ньому тривали 62 сезони; деякі класи відійшли в небуття (350cc та гонки з колясками), інші були замінені раніше (250cc на [[Moto2]], 500cc на [[MotoGP (клас)|MotoGP]]).
 
Перші десять років у класі 125сс безроздільно панували мотоцикли з [[Чотиритактний двигун|4-тактними двигунами]]. КращимНайкращим серед них був італійський [[Mondial (виробник мотоциклів)|Mondial]]. Двигун конструкції Альфредо Друзіані відрізнявся досить хитромудрим приводом двох верхніх розподільчих валів: вертикальний вал, що проходив за циліндром та «гітара» з п'яти шестерень в голівці. Ще однією цікавою особливістю силового агрегату був цілісний монолітний картер, який відкривав доступ до зчеплення і [[Коробка передач|коробки перемикання передач]] через спеціальні отвори. Рання версія розвивала максимальну потужність 12 [[к.с.]] при 9 000 [[об/хв]], розганяючи мотоцикл масою 85 кг до швидкості у 130 км/год — цього виявилося достатньо для того, щоб гонщики на Mondial виграли всі етапи світової першості [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1949|1949]], [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1950|1950]] і [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1951|1951]] років.
 
Загалом історія класу 125cc — це битва насамперед італійських і японських мотоциклів. Лише зрідка в цю суперечку вривалися іспанські та німецькі виробники, а з останніх найуспішнішим був [[NSU Rennfox]] — переможець чемпіонатів [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1953|1953]] і [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1954|1954]] років. Одноциліндровий чотиритактний двигун з двома верхніми розподільчими валами розвивав потужність (в пізній версії) 18 к.с. при 11 500 об/хв, що дозволяло розганятися вже до 170 км/год. Ця модель буда насичені інноваційними рішеннями: батарейне запалювання, шестиступінчаста коробка передач, обтічник. Цікаво, що хребтова рама з штампованих елементів по конструкції була майже такою ж, як на серійних [[NSU Fox]].
Рядок 84:
 
=== 1970-і: повернення європейців ===
Один з кращихнайкращих гоночних мотоциклів [[1970-ті|70-х]] років народився не з комерційного розрахунку, а по любові. Італійський промисловець [[Джанкарло Морбіделлі]] займався виробництвом деревообробних верстатів, а прибуток інвестував у розробку спортивної техніки. Успіх прийшов в середині 70-х, коли Морбіделлі переманив до себе німецького інженера Йорга Мюллера, творця знаменитих гоночних «половинок» Van Veen [[Kreidler]]. [[Паоло Пілері]] і [[П'єр Паоло Б'янкі]] на мотоциклах [[Morbidelli]] вигравали чемпіонат світу три роки поспіль — у [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1975|1975]], [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1976|1976]] і [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1977|1977]] роках. Потім Морбіделлі прийшов до угоди з компанією [[Benelli Armi|Benelli]] (не [[Benelli (виробник мотоциклів)|мотоциклетної]], а збройової), і разом вони налагодили дрібносерійне виробництво гоночних мотоциклів під маркою MBA (Morbidelli Benelli Armi), яка здобула ще два чемпіонські титули.
 
Відпрацювавши за контрактом три роки у Морбіделлі, Мюллер перебрався в італійську компанію [[Minarelli]], що випускала двигуни для мопедів і вирішила поліпшити свій імідж за рахунок спортивних успіхів. Йорг фактично повторив свою чемпіонську машину: двоциліндровий двигун рідинного охолодження з дисковими золотниками на впуску, встановлений в сталеву трубчасту раму. Завоювавши два чемпіонські титули в класі, Minarelli визнала місію виконаною і перепродала команду іншій італійській компанії — [[Garelli]]. Та запросила для доведення машини двох нідерландських фахівців: Яна Тіля (фахівця з двигунів) і гуру по [[Шасі (автомобіль)|шасі]] Мартіна Мейвартса. Тіль форсував силовий агрегат до небачених раніше величин — 47 [[к.с.]] при 14 600 об/хв (з розрахунку на 1 л потужність становила 376 к.с.), а Мейвартс — спроектував ходову частину з алюмінієвим монококом, надзвичайно легку (рама важила всього 6 кг) та жорстку. Ця модель виграла шість чемпіонатів поспіль — з [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1982|1982]] по [[Чемпіонат світу з шосейно-кільцевих мотоперегонів 1987|1987]] роки.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Клас_125cc