Греко-турецька війна (1919—1922): відмінності між версіями

|combatant1=[[Королівство Греція]]

Після поразки [[Османська імперія|Османської імперії]] у [[Перша світова війна|Першій світовій війні]] і підписання [[Мудросське перемир'я|Мудросського перемир'я]] 1918 р. держави-переможиці приступили до розподілу її території, в тому числі власне турецької. [[Королівство Греція]], як союзниця країн-переможниць, отримала обіцянку, що Східна [[Фракія]] (крім [[Стамбул]]а) і західні райони [[Мала Азія|Малої Азії]], де компактно проживало грецьке населення, будуть віддані їй.

Греки окупували зону проток, Східну [[Фракія|Фракію]], ряд районів [[Анатолія|Анатолії]], поставили під свій контроль колишню столицю імперії — [[Стамбул]], а [[15 травня]] [[1919]] р. грецькі війська за рішенням ''«Великої четвірки»'' ([[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Велика Британія]], [[ФранціяТретя Французька Республіка|Французька республіка]], [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]], [[США]]) висадилися в [[Ізмір]]і. Одночасно на [[Паризька мирна конференція 1919—1920|Паризькій мирній конференції 1919-20]] рр. великі держави почали розробку проекту договору із султанським урядом, що передбачав розчленовування ТуреччиниОсманської імперії та приборкання турецькогоосманського народу. Однак національно-визвольний рух, що розгорнувся в Туреччині ([[Кемалістська революція]]), перешкоджав реалізації цих задумів.

Не зумівши придушити національно-визвольний рух за допомогою султанського уряду, імперіалістичні держави [[16 березня]] [[1920]] р. окупували своїми військами [[Стамбул]] і слідом за тим зробили відкриту збройну [[інтервенція|інтервенцію]] в Анатолію, поклавши її здійснення на [[Королівство Греція|Грецію]], якій були за це обіцяні значні турецькіосманські території.

Турецький народ зумів дати інтервентам рішучу відсіч, протиставив їм свою моральну перевагу, вміле військове керівництво в особі [[Кемаль Ататюрк|Кемаля Ататюрка]], призначеного на пост головнокомандуючого. Особливо сприяло зміцненню положення Туреччини підписання [[16 березня]] [[1921]] р. договору між Туреччиною та РСФСР[[Російська РФСР|РСФРР]] «Про дружбу і братерство». В результаті двадцатидвохденної битви при р. Сакар'я ([[23 серпня]] — [[13 вересня]] [[1921]] р.) закінчилася важкою поразкою грецьких військ і їх відступом на захід, до лінії Ескішехір — Афьон-Карахісар.

Поступова стала розпадатися антитурецкая коаліція. У жовтні 1921 р. [[ФранціяТретя Французька Республіка|Французька республіка]] уклала з урядом ВНЗТ мирний договір, припинила збройну боротьбу проти Туреччини й [[Королівство Італія (1861—1946)|Королівство Італія]]. Проте ці держави разом з Великою Британією та [[США]] продовжували окуповуватиокупацію СтамбулСтамбула і не бажали задовольнити національні вимоги Туреччини. Користуючись цим і прямою підтримкою з боку Великої Британії, [[Королівство Греція]] не відмовлялася від своїх територіальних претензій, що виключало можливість мирного вирішення конфлікту. В кінці серпня [[1922]] р. турецькі війська після ретельної підготовки перейшли в генеральний наступ і, розгромивши [[30 серпня]] грецьку армію, звільнили [[9 вересня]] Ізмір, а до [[18 вересня]] 1922 р. повністю вигнали грецьких інтервентів з Анатолії.

З Туреччини примусово було виселено близько півтора мільйона греків в обмін на виселення (також примусове) 600 000 мусульман з ГреціїКоролівства Греція. Втрати повністю розгромленої грецької армії перевищили 40 тис. убитими і 50 тис. поранених. Загинули також десятки тисяч мирних жителів. Матеріальні втрати взагалі не піддавалися обліку. Все це дозволило грекам назвати події осені 1922 року [[Малоазійська катастрофа|Малоазійською катастрофою]].