Тютюнник Юрій Йосипович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
доповнення |
||
Рядок 35:
=== Військова діяльність ===
На військовій службі з [[1913]] року. Спочатку служив рядовим у 6-му Сибірському
==== Перша світова війна ====
Рядок 42:
11 [[жовтень|жовтня]] 1914 року був тяжко поранений в голову в боях біля Комарова під [[Лодзь|Лодзем]]. Після лікування на короткий час отримав відпустку, після чого потрапив в запасний полк в [[Кременчук]], а звідти знову до 6-го Сибірського полку, який тоді бився біля [[озеро|озера]] [[Нароч (озеро)|Нароч]].
Командування полку запропонувалю Юрію, який на той час читав багато військової літератури, навчатися в військовому училищі. Після двомісячної підготовки він був скерований до [[Київ|Києва]], де успішно склав іспити до 1-ї Київської гімназії. Потім був посланий на [[Кавказ]], де в
Останнє звання у російській армії — прапорщик.
==== Українська революція ====
Після утворення [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] взяв активну участь в українізації частин російської армії. У березні-квітні [[1917]] року — член полкового комітету, обраний заступником голови гарнізонної ради солдатських депутатів
На початку квітня 1917 року заснував у 32-му піхотному запасному полку Український військовий клуб, який незабаром перетворився на 1-й Сімферопольський полк ім. гетьмана П. Дорошенка.
У середині [[травень|травня]] 1917 року в [[Кримський півострів|Крим]] прибув [[Керенський Олександр Федорович|Олександр Керенський]], який запропонував Юрію перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу на високу посаду, але Тютюнник тоді не поділяв поглядів [[Тимчасовий Уряд|Тимчасового Уряду]] і відмовився.
29 травня 1917 відбулося надзвичайне засідання Севастопольської солдатської української ради, під рукою підполковника Білявського, прапорщика Тютюнника, підпоручика Драченка: «З усіх солдатів-українців Сімферопольського гарнізону в Сімферополі оголосили український полк». 31 травня загальне засідання українського Сімферопольського клубу під головуванням прапорщика Тютюнника постановило: «негайно відтелеграфувати військовому міністру про те, що зорганізувався український запасний полк м. Сімферополя в кількості 5811 солдатів і 36 офіцерів, які просять затвердження».
Робота серед українських мас не сподобалася сімферопольським меншовикам і вони надіслали Керенському донос на Тютюнника
У листопаді—грудні 1917 року — комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київської залоги.
З 29 грудня 1917
У січні 1918 року повернувся до рідного села [[Будище (Звенигородський район)|Будище]] на Звенигородщині для організації [[Вільне козацтво|Вільного Козацтва]], став його командиром (отаманом).
▲29 грудня 1917 отримав призначення до Політичної ради при Генеральному Військовому Секретаріаті.
[[Файл:Yurko Tyutyunnyk.png|200px|ліворуч|thumb|Юрко Тютюнник з родинної світлини]]
Після захоплення Києва більшовиками у лютому [[1918]] року розгорнув [[Звенигородський кіш]] до 20 тисяч повстанців{{fact}}. 12 лютого золотоніські козаки під рукою Тютюнника розігнали скликаний більшовиком Б. Кацом повітовий з'їзд, вже 13 лютого селянський з'їзд визнав український уряд
Навесні 1918 року на чолі козацьких загонів брав участь у роззброєнні збільшовичених частин московської армії, що поверталися з фронту [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. У запеклих боях розгромив збільшовичену 8-у армію{{fact}}, зайняв [[Бірзула|Бірзулу]] і [[Вапнярка|Вапнярку]], роззброїв частину 2-го російського корпусу{{fact}}, кінну бригаду, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]]{{fact}}.
До травня [[1918]] року контролював великі території Київщини і Херсонщини{{fact}}. Влітку і восени повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями і гетьманцями.▼
З березня 1918 року — уповноважений Військового міністерства УНР по демобілізації на Звенигородщині.
9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Ревоюційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч з [[Палієнко Олександр|отаманом Палієнком]] та сотником Могилева [[Вовк Андрій Миколайович|Андрієм Вовком]]. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя [[Долгоруков Олександр Миколайович|О. Долгорукова]]. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії.▼
▲До травня [[1918]] року контролював великі території Київщини і Херсонщини{{fact}}
В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР. У лютому [[1919]] року частини Тютюнника об'єдналися{{fact}} з загонами [[Григор'єв Матвій|Матвія Григор'єва]], утворивши могутню військову групу (23 тисяч багнетів і шабель, 52 [[гармата|гармати]], 20 бронепоїздів). Командування повстанською армією перебрав на себе М.Григор'єв, начальником штабу став Тютюнник. Повстанці разом з [[Червона армія|Червоною армією]] повели бойові дії проти денікінців та військ [[Антанта|Антанти]], зайняли у березні 1919 року [[Херсон]] і 6 квітня [[Одеса|Одесу]]. 7 квітня Юрій Тютюнник призначений комендантом Одеси.▼
Влітку 1918 року — один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання, повстанці під командуванням Тютюнника вели бої з німцями і гетьманцями.
У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 25 червня Тютюнник з 1700 козаками боєм рушив на Київщину, згодом на злучення з Армією УНР — вже з 2500 козаками, 4 гарматами та до сотні кулеметів. Після загибелі командувача армії у липні [[1919]] року Тютюнник на чолі частини Повстанської армії прибув до [[Жмеринка|Жмеринки]] і приєднався до [[Армія УНР|Армії УНР]]. 13-14 липня в [[Копайгород]]і, Подільської губернії, до армії УНР приєдналась велика повстанська група (тис. вояків) на чолі з отаманом Ю.Тютюнником, яка пройшла радянськими тилами близько 1 тис. км. На її основі було сформовано 5-ту Селянську (в подальшому Київську) дивізію[http://www.history.org.ua/?hrono]. Влітку 1919 року очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із [[Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР|3-ю Залізною]], 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Тютюнника визволяли [[Житомир]], а потім через [[Брацлав]], [[Гайсин]], [[Христинівка|Христинівку]], [[Умань]] вийшли в район [[Шпола|Шполи]].▼
▲9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Ревоюційного штабу Києва заарештовано, знаходився на гауптвахті в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч з [[Палієнко Олександр|отаманом Палієнком]] та сотником Могилева [[Вовк Андрій Миколайович|Андрієм Вовком]]. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя [[Долгоруков Олександр Миколайович|О. Долгорукова]]. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці, у результаті якого в'язні захопили частину Києва та
Відмовився від співробітництва з УНР, оскільки орієнтувався на боротьбистів, які прагнули порозуміння з більшовиками.
В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР. З 01 лютого 1919 року за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту [[РСЧА]] — начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман [[Григор'єв Матвій Олександрович|Нечипір Григор'єв]]) 1-ї Задніпровської дивізії [[РСЧА]].
▲
У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків, 9 травня 1919 року на чолі двох полків своєї бригади зайняв [[Катеринослав]].
Наприкінці травня 1919 року, після поразки повстання, з невеликим загоном у 150 чоловік пішов на з'єднання з Дієвою армією УНР, по дорозі загін збільшився до 2 тисяч повстанців.
▲
Влітку 1919 року очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із [[Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР|3-ю Залізною]], 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Тютюнника визволяли [[Житомир]], а потім через [[Брацлав]], [[Гайсин]], [[Христинівка|Христинівку]], [[Умань]] вийшли в район [[Шпола|Шполи]].
У кінці серпня [[1919]] року частини Тютюнника протистояли Південній групі [[Якір Йона Еммануїлович|Йона Якіра]], а в жовтні-листопаді — денікінському корпусу генерала [[Слащов Яків Олександрович|Якова Слащова]].
8 листопада головний отаман Петлюра зняв с посади отамана [[Сальський Володимир Петрович|В.Сальського]], що виступав за припинення бойових дій, та призначив командувачем армії УНР Ю.Тютюнника.
За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден «Залізного Хреста» за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка в часі походу була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять.
Після інтернування українських частин у [[Польща|Польщі]] Тютюнник не склав зброї. 16 лютого 1921 Тютюнника вибрали членом Вищої військової ради УНР з правом вирішального голосу. 23 лютого Петлюра доручив йому сформувати апарат Партизансько-повстанського штабу і розпочати роботу. 22 червня 1921 повстансько-партизанський штаб переїхав до Львова й розмістився в колишньому санаторії «Кисельки», тут же оселилася й родина Тютюнника. Влітку і восени [[1921]] року підготував план [[Другий зимовий похід|Другого зимового походу]] на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. 23 жовтня 1921 з наказу Головного отамана генерал Тютюнник вступив в командування Повстанською армією. Операція була проведена у листопаді [[1921]] року, але закінчилася трагічно: групу розбили більшовицькі війська, 359 полонених козаків було розстріляно поблизу [[Базар (Народицький район)|Базара]] на Житомирщині.
Після поразки походу з невеликим загоном пробився до Польщі.
=== Останні роки життя ===
Рядок 89 ⟶ 114:
Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно, мовляв, уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Перші місяці перебування Тютюнника в Україні були драматичними: Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво ж переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, щоб використати його в політичних цілях. Письменник [[Варавва Олексій Петрович|Олекса Варавва]] стверджував, посилаючись на розмову із Георгієм Заярним, який був однією із ключових фігур у затриманні Тютюнника, що генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тоді чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднює звернення «До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції» та пише покаянного листа [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонському]].
28 грудня 1923 року Президія ВУЦВК задовольнила клопотання про помилування, обмеживши Тютюнника в правах на один рік. Поселився у [[Харків|Харкові]]. Спочатку викладав у Харківській [[школа червоних старшин|школі червоних старшин]], працював секретарем-інспектором Всеукраїнського державного акціонерного товариства. З огляду на рішення ВУЦВК сумнівними виглядають твердження про викладання Тютюнником з 1924 року в харківській школі червоних старшин.
За наполяганням ГПУ 1924 року побачили світ одразу дві його книги — памфлет «З поляками проти України» та брошура «Под флагом демократии и национализма (авторизирований перевод с украинской рукописи)». 1926 випущено «Нариси Західної України».
Рядок 95 ⟶ 120:
[[Тамарський Юрій Хомич|Юрій Тамарський]] писав: «На кіностудії довкола Юрка Тютюнника, убраного в форму українського генерала, з тризубами на ковнірі, завжди збирався великий гурт людей, і на чисельні запитання, які йому ставилися, Юрко Тютюнник відповідав різко й лаконічно, відкидаючи „диктатуру пролетаріату“ на Україні. Він підкреслював, що на Україні переважає селянство, права якого урізані совєцькою владою, і що такий стан не є терпимий».
Працював у [[ВУФКУ]] сценаристом (сценарій фільму [[Звенигора (фільм)|«Звенигора»]], спільно з [[Йогансен Майк|Майком Йогансеном]] і [[Олександр Довженко|Олександром Довженком]]);
Харківський адвокат [[Семененко Олександр Платонович|Олександр Семененко]] про «ПКП» писав: «Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль. У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити.»
Рядок 101 ⟶ 126:
Тютюнник відвідував літературні засідання Вільної академії пролетарських мистецтв ([[Вільна академія пролетарської літератури|ВАПЛІТЕ]]). Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з [[Яновський Юрій Іванович|Юрієм Яновським]]. Кандидат юридичних наук, полковник Іван Логвиненко: "Блискучий оповідач, Юрко Тютюнник полонив уяву молодого талановитого письменника Юрія Яновського, і той на основі його спогадів створив чудовий роман-думу про буремні дні на Україні- «Чотири шаблі». В описі зовнішності головного героя роману — Шахая — й без тонких алегорій не є важким впізнати самого Юрка Тютюнника. Був іще написаний кіносценарій про селянські заворушення на Лівобережній Україні в ХУІІ столітті, схвалений кінофабрикою, але не пущений до виробництва через арешт Тютюнника.
Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до
Секретаря-інспектора ревізійної комісії Всеукраїнського акціонерного товариства торгівлі («Вакот») Тютюнника [[12 лютого]] [[1929]] року в Харкові викликали на допит і арештували. Слідчим говорив: «Від своїх поглядів не відмовлявся й досі не відмовляюся. Якщо позиції [[Донцов Дмитро Іванович|Донцова]] не змінилися, то я до них ставлюся як і раніше — тобто поділяв і поділяю». У Харкові Тютюнника допитували двічі — 12 і 19 лютого. 4 березня йому зачитали постанову у пред'явленні звинувачень «пропаганди українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу». Висланий до [[Москва|Москви]]. «Дорозслідування справи», яке протяглося до грудня 1929. Чекістів цікавило минуле, особливо підготовка до Дргугого зимового походу; Тютюнник імен не називав і наполягав, що в Україні нині немає «диверсійно-повстанської сітки». 22 травня 1929 Віра Тютюнник звернулась з заявою до керівництва ОГПУ та прокурора Верховного суду СРСР, в якій переконувала, що її чоловік не є загрозою для радянського строю, а її родина приречена на голод.
Рядок 137 ⟶ 162:
Співавтор сценарію фільму О.Довженка «[[Звенигора (фільм)|Звенигора]]» ([[1927]]). Грав себе у ряді українських фільмів («П. К. П.», у першому варіанті «Звенигори» тощо).
== Примітки ==
{{reflist|2}}
==
* «Юрій Тютюнник: від „Двійки“ до ҐПУ. Документи і матеріали» /Інститут історії України НАН України; Упоряд.: В. Ф. Верстюк, В. В. Скальський, Я. М. Файзулін. — К.: «Дух і літера», 2011 — 616 с.
* {{ЕУ}}
Рядок 158 ⟶ 179:
* Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
* {{Тинченко.ОК армії УНР|Т}}
* {{Тинченко.ОК армії УНР.2|Т}}
* {{ДІУ|Т}}
| |||