Майчик Іван Іванович: відмінності між версіями

'''Іва́н Іва́нович Ма́йчик''' (* [[26 грудня]] [[1927]], с. [[Одрехова]] Сяніцького повіту, тепер РП — † [[24 жовтня]] [[2007]]) — український [[диригент|дириґент]], [[фольклорист]], [[композитор]], [[педагог]]. [[Заслужений діяч мистецтв України]] (1993). Член [[Національна спілка композиторів України|НСКУ]] ([[1999]]).

Народився в родині шевця та музиканта-поліінструменталіста, учасника весільної капели стародавнього села Одрехова Сяніцького повіту 26 грудня 1927  р. Юність мистця пов’язанапов'язана з  Австрією, куди як остарбайтер він потрапив в 1942 році разом з сестрою Анною. Там Іванко  працював у млині Й.  Фуртнера, який  дозволяв хлопцю на дозвіллі відвідувати місто Лінц (батьківщину [[Антон Брукнер|Антона Брукнера]]). Щонеділі у концертному залі “Моцартеум”«Моцартеум» звучали симфонії, меси Й. Гайдна, В.  А.  Моцарта, Ф. Шуберта, А. Брукнера та інших композиторів - — це і були перші яскраві музичні враження, під впливом яких юнак вирішив стати професійним дириґентомдиригентом.[[1946|.]]

Після війни, на новій Батьківщині (в 1946р1946 р. сім’юсім'ю Майчиків пересилили на Тернопільщину в с. [[Кокутківці]] (нині [[Зборівський район|Зборівського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]), Іван  закінчує Тернопільську музичну школу  як акордеоніст. Професійну музичну освіту здобуває у Львові. Навчається у Львівському  музичному училищі (хорове дириґуваннядиригування, клас [[Козак Євген Теодорович|Євгена Козака]]). Пізніше  стає студентом  Львівської консерваторії. Скориставшись порадою [[Людкевич Станіслав Пилипович|Станіслава Людкевича]] та [[Солтис Адам Мечиславович|Адама Солтиса]], музикант опановує композицію приватно у композитора-авангардиста [[Анджей Нікодемович|Анджея Нікодемовича.]]

Іван Майчик відзначився прекрасним організаторським хистом: очолював хори львівських шкіл №24№ 24 та №  62, хор факультету іноземних мов Львівського Університету ім. І. Франка та хорову капелу Львівського Українського Поліграфічного інституту, хор палацу школярів. Можливо, саме цим напрямком роботи й зумовлено те, що вагому частину творчого доробку Івана Майчика складають твори орієнтовані на виконання аматорськими, самодіяльними, дитячими колективами.

І. Майчик продовжив мистецьку традицію, започатковану свого часу Миколою Колессою та Євгеном Козаком – — організував  хорову капелу. Цей професійний колектив був справжньою мистецькою лабораторією, його відразу помітила музична громадськість Львова, належно оцінили  широкі кола радіослухачів.

Завдяки Івану Майчику в радіоефірі зазвучали твори львівських композиторів С.Людкевича, [[Козак Євген Теодорович|Є. Козака]], [[Кос-Анатольський Анатолій Йосипович|А. Кос-Анатольського]], хори з опер [[Вольфганг Амадей Моцарт|В.  А.  Моцарта]], [[Бедржих Сметана|Б. Сметани]], [[Ріхард Вагнер|Р. Вагнера]], [[Джоаккіно Антоніо Россіні|Дж. Россіні]], кращінайкращі хорові полотна незаслужено забутих, а часто – — і заборонених українських композиторів, таких як: [[Барвінський Василь Олександрович|В. Барвінський,]] [[Вербицький Михайло Михайлович|М. Вербицький]], [[Кошиць Олександр Антонович|О. Кошиць]], [[Нижанківський Остап Йосипович|О. Нижанківський]], [[Вахнянин Анатоль Климович|А. Вахнянин]]. Рівночасно Іван Майчик працює над збірками “Українські«Українські народні пісні”пісні» з репертуару [[Крушельницька Соломія Амвросіївна|С. Крушельницької]], [[Кармалюк Павло Петрович|П. Кармалюка]], [[Врабель Олександр Михайлович|О. Врабеля]] Також продовжує збирати лемківські народні пісні і опрацьовує їх.

Зрілий період життєтворчості пов'язаний з потужним професійним хоровим колективом – — капелою [[Державна заслужена хорова капела України «Трембіта»|“Трембіта”«Трембіта»]]([[1964]]–[[1965|1965)]]. Іван Майчик був запрошений на посаду головного дириґентадиригента і художнього керівника капели після відходу з цього відповідального поста легендарного українського хормейстера [[Муравський Павло Іванович|Павла Муравського]]. За два роки (1964-65 рр.) його керівництва капела “Трембіта”«Трембіта» повністю оновила й ускладнила свій репертуар, Серед інших творів прозвучали: “Нудьга«Нудьга гнітить”гнітить» Д. Січинського, “Сон”«Сон» К. Стеценка, на слова П. Грабовського, “Хмари”«Хмари» на слова М. Вороного та “Радійте«Радійте співайте”співайте» на слова О. Олеся. У її виконанні були здійснені фондові записи “Веснівки”«Веснівки» В. Матюка на сл. М. Шашкевича, “Баркароли”«Баркароли» Ф. Шуберта та “Слов’янського«Слов'янського танцю”танцю» А. Дворжака (текст та аранжування для хору І. Майчика), закарпатської народної пісні “Шла«Шла Маріка...”Маріка…» в обробці Є. Козака, оригінального твору І. Майчика “Спів«Спів в Карпатах”Карпатах».

Наснаги Івану Майчику додавала педагогічна діяльнстьдіяльність в ЛДМУ ім. С. Людкевича. Мистець викладав дириґуваннядиригування, впродовж тривалого часу очолював дириґентськийдиригентський відділ, чотири роки керував студентським хором та тридцять п’ятьп'ять років вів вокальний ансамбль. І. Майчик не тільки готував фахівців з найвищим музичним вишколом, а й формував своїх учнів як  національно свідому творчу особистість. Колеги І. Майчика дивувалися його наполегливості, організованості, невичерпному натхненню, непохитному патріотизму й оптимізмові. За тридцять років педагог створив власну диригентську школу:  виховав понад 20 успішних дириґентівдиригентів, серед яких: Ярослав Гнатовський , Богдан Ґенґало, Олена Шевченко, Левко Рега, Володимир Божко, Микола Жеромський. Про авторитет Івана Майчика у мистецьком ужитті Львова свідчить те, що його часто запрошували в якості журі на оглядах хорових колективів міста та області.

Важливим плодом педагогічної і творчої діяльності є збірка, що ще чекає на своє видання — - “Хоровий«Хоровий підручник. Дитячі пісні, хорові твори та вокальні ансамблі для музичних навчальних закладів”закладів». У ній автор виявив себе не лише як педагог, а й як упорядник-укладач, продовжувач музично-педагогічних концепцій М. Лентовича, К. Стеценка, Ф. Колесси, як  фольклорист, аранжувальник та композитор-практик – — автор численних оригінальних хорових творів, небуденний інтерпретатор кращихнайкращих зразків класичної та сучасної поезії.

Музичні критики відзначали, що композитор збагатив лаконічну лемківську мініатюру і дав їй життя на концертній естраді. “Багато«Багато уваги приділяє автор фортепіанній партії, яка в кожному випадку влучно й переконливо доповнює поетичні вокальні образи”образи», – — відзначала кандитат мистецтвознавства Марія Білинська у рецензії на роботи Івана Майчика.

Підсумком творчої діяльності композитора, музиканта став його авторський вечір з нагоди 60-ліття, під назвою “Пісні«Пісні Бескидів”Бескидів», який відбувся 1987 року концертному залі Львівської державної філармонії ім. С. Людкевича за участю провідних солістів та хорових колективів. Цікавий музичний репертуар привернув увагу музикознавців Марії Білинської, Юрія Булки, А. Гудзенко. У 1988 році Іван Майчик був запрошений на урочисті заходи у Вашингтон до 1000- ліття Хрещення України-Руси, де його тепло зустріли українська діаспора і рідні краяни.

* збірка «Ой зацвіла черемшина. Народні пісні з голосу Ганни Ільницької» (транскрипція мелодій; підготовка текстів - — [[Ільницький Микола Миколайович|Микола Ільницький]]) (1981),

* Автор книг публіцистики (співавт.) «Одрехова у минулому. 1419–19991419—1999» (1999).

* ''Іван Майчик''. Лицар нашого часу (спогад про [[Кураш Орест Іванович|Ореста Кураша]]) // Дзвін. - — 2014. - — №  11-12. - — С. 110-111110—111.

* Майчик О. Моя пісня тобі і мій спів...спів…: монографія. - — Львів: Видавець ПП Сорока Т. Б., 2008. - — 130 с.