|
}}
'''Трембі́та''' — народний духовий [[Мундштук (деталь музичного інструмента)|мундштуковий]] (дульцевий) [[музичний інструмент]], рід дерев'яної труби без вентилів і клапанів, інколи обгорнутої березовою корою. Довжина до 3 м, діаметр 30 мм, збільшується у розтрубі; у вузький кінець трембіти вставляється дерев'яний, роговий або металевий [[Мундштук (деталь музичного інструмента)|мундштук]] (дульце, пищик). Висота звукового ряду трембіти залежить від її величини. Мелодію виконують переважно у верхньому [[регістр (музика)|регістрі]]. Трембіта поширена у східній частині [[Українські Карпати|Українських Карпат]], зокрема на [[Гуцульщина|Гуцульщині]].
Споконвіку трембіта була єдиним засобом зв'язку [[чабан]]а з селом: за трембітовими звуками люди дізнавалися про місцеперебування [[пастух|ватага]] з отарою, про те, як триває випас маржини (худоби). Трембіта на полонині з діда-прадіда виконувала утилітарну функцію, будучи замінником годинника. Ще у прадавні часи, коли в гуцульських селах був відсутній будь-який комунікаційний зв’язокзв'язок (телеграф, радіо, годинник), пастухи на полонинах визначали час за тінню. Ватаг «потрембач», ставши обличчям до сонця, слідкував, коли його тінь з’єднаєтьсяз'єднається з його ростом, що означатиме початок обідньої пори («південь»). Визначений таким чином час ватаг оповіщав трембітною мелодією-сигналом («вівці йдуть на обід до стаї»). Особливі звуки інструмента попереджали і про небезпеку. Вживалася трембіта і для подання сигналів про початок та закінчення робочого дня. Цей інструмент супроводжував гуцульські [[обряд]]и і свята. У Карпатах за давньою традицією жодні урочистості не відбувалися без трембіти — цієї, на перший погляд, довгої дерев'яної труби з [[явір|яворовим]] мундштуком та нехитрою, здається, навіть спрощеною мелодією. Саме трембіта сповіщала про народження в сім'ї дитини. Поклик цього інструмента припрошує людей на [[весілля]]. Трембіта плакала, коли проводжали людину в останню путь. З приходом у гори [[радіозв'язок|радіозв'язку]] й [[телебачення]], ці функції трембіти майже втрачені. Нині вона слугує здебільшого мистецтву — часом її включають до [[оркестр]]у, на фестивалях [[етнографія|етнографічної]] музики.
== Виготовлення інструмента ==
[[FileФайл:Трембіти.jpg|thumb|Трембіти в музеї музичних інструментів, м. Ужгород]]
Згідно з давньою гуцульською традицією, трембіту треба виготовляти з громовиці, тобто дерева, в яке влучила [[блискавка]]. Вважається що така трембіта звучить найкраще. До речі, жоден найвправніший [[тесляр]] не розчахне [[смерека|смеречину]] так рівно, як удар блискавки. Вік дерева повинен бути 120—150 років. До того ж громовиця повинна, як мовиться, дозріти: чим довше стоятиме вона під сонцем, чим довше її обвіватимуть вітри, тим гучнішою та дзвінкішою буде трембіта.
Майстер, принісши додому громовицю, намагається загнати лезо топірця в деревину так, щоб, повагом натиснувши, розчахнути «сурму» навпіл. Це — дуже відповідальна операція. Заганяти лезо можна тільки на 10—15 сантиметрів, бо цей шмат, «обцілований металом», доведеться зрізати, він не звучатиме. А розчахнути триметрову сурму необхідно на дві рівні частини (якщо не вдалося — праця змарнована). Після цього майстер береться за різці та ножі різної конфігурації, з допомогою яких «ладнає голос інструментові». Обережно, протягом годин і діб (виготовлення одного інструмента може тривати майже рік) вибирає серцевину з обох половинок заготовки. Залишається тільки двоміліметрова оболонка. Заготовка має 8—10 кілограмів ваги, а готова трембіта — до півтора кілограма. Отже 6—8 кілограмів деревини треба вишкребти вручну, не поранивши при цьому краї, які будуть стулятися без застосування клею. Необхідно скласти дві половинки і міцно стягнути їх обручами. Ці обручі виготовляються зі смерекових віт. Віти мають рости на смереці зі східного боку стовбура, до того ж не вище, як півтора метра від землі. Бо саме такі пагони, як помічено в народі, гнучкі та сильні. Після цього — останній етап: виготовлення мундштука. Він повинен бути обов'язково яворовим, бо ця деревина має солодкий присмак, отже, такий мундштук приємно прикладати до губ. І коли мундштук, що нагадує за формою [[сопілка|сопілковий]] чи [[кларнет]]овий, готовий, то вже можна випробовувати інструмент.
== Легенда про походження трембіти ==
Коли, за яких обставин і хто саме вигадав та змайстрував трембіту? З якою метою створювався інструмент, голос якого лине горами на відстань у п'ятдесят і більше кілометрів?
Відповідь на ці запитання дають легенди й перекази, що побутують поміж горян і сьогодні. Ось одна з легенд:
{{цитата|''«Оповідають, діялось те ніби тоді, коли в Карпати тільки-но прийшли [[Русини (етнографічна група)|русини]], що втекли сюди з долин, куди прийшли кочівники-завойовники. Як дісталися вони, русини, до гірського краю, то гори-доли геть обіп'яли, абись-то якось прилаштуватися з родинами. Розумніші, ті подалі од гурту подалися. Знали ж бо: де глитно є, там долі не очікуй — бо виникне сварка за землю чи ліс, за воду чи звірину. Кажуть, часи такими злостивими були, що не до взаємної любові людям було, кожен дбав, аби самому якось вижити.''
''То ж дві родини — в одній ріс леґінь красний, у другій юнка, мов та чічка,— на різні кути попростували. Ті — у [[Бескиди]], ті — до [[Говерла|Говерли]]. Роз'їхалися, розлучивши леґіня та юнку, котрі змалечку кохалися, змалечку рука в руці простували життям, мріяли.''
''Сумуючи за милою, придумав Івасько, леґінь той красний, трембіту — інструмента, що ввібрав у себе і чари гір карпатських, і почуття хлоп'яче полум'яне, і силу громовиці незвідану. Як гукне, бувало, з Бескиду, то дівчина аж на Говерлі чує голос милого. У відповідь трембітала йому вона. Бо вигадали молодята мову трембітову, аби почуття свої палкі одне одному на відстані повіряти.''
''Та не судилося юним бути в парі: у сутичці з хижим звіром поранений був Івась, та невдовзі й помер. А дівчина не знала про це, все викликала голосом подарованої хлопцем трембіти милого на розмову. Не маючи надії, взяла з собою інструмента та й піднялася на Говерлу. Відтоді її вже ніхто не бачив. Зате — чув. Якщо десь у Карпатах умирало чиєсь юне кохання, то опівночі линув з Говерли трембітовий тужливий гук — то юнка прикликала до себе скривджену дівчину.''
''Минали часи. За зразком Івасевої трембіти майстри-умільці почали виготовляти цю триметрову дуду, звук якої увійшов у побут, у серце, у душу і мрію гуцула»''
Трембіта ніколи
не грає веселої,
Вона сповіщає про горе.
Було це давно.
Далеко в горах
Жили легенди,
Велети й Чугайстри.
Серед смерек,
Що ніколи не впадали
У жовту зажуру,—
Ніжніла берізка
Чистим створінням.
Голос її тремтячий, дівочий
Пробирав до коріння
Дерева високі,
Напоював соком.
Смереки слухали
І капали слізно
Живицею в хвою.
Так гарно співала берізка.
Та ночі одної
До лісу закравсь вітролом.
До ранку боролись дерева,
А над ранок
Гори
Вкрились ранами,
Коріння страхало хижими пащами,
Тільки берізка тендітна
У вимерлім лісі
Сиротіла:
— Ой тужу я, тужу,
Візьміть мою душу,
Поки не зотліла.
Велетам дарую
Кору свою білу.
Візьміть її, не шкодуйте,
Поки не зчорніла…
Нагострили Велети
Велетенські леза —
І упала леготом
В зрубі береза.
А Чугайстри живицею
Кору обсмолили
Та й для світу
Гуцульського
Зробили
Трембіту.
Ходить трембіта
гуцульськими селами,
Голосом рідного лісу
гуторить…
Трембіта ніколи
не грає веселої,
Вона сповіщає
про сум у горах.}}
== Цікаві факти ==
* Вважається, що трембіта — це суто гуцульський інструмент. Але відомо, що [[бойки]] також користувалися трембітами. Щоправда бойківська трембіта «трумбета» дещо різниться конструкцією від гуцульської трембіти.
== Джерела ==
* {{ЕУ}}
* журнал «Наука і суспільство», 04.1983, стор. 49
* Яремко Б. Трембіта як пам'ятка духовної культури гуцулів / Б. Яремко // Київ: Проблеми етномузикології, 2009. - — Випуск 4. - — С. 260-268260—268. http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Petnomuz/2009_4/017.pdf
== Посилання ==
|
