Заложні мерці: відмінності між версіями

'''Заложні мерці́''' за слов'янськими, в тому числі українськими, народними повір'ями  — померлі неприродною [[Смерть|смертю]] люди, або які жили неповноцінним, "«неправильним"» життям, і тому не можуть піти в потойбічний світ. На відміну від померлих природньо, ці мерці вважаються "«нечистими"», шкодять живим і/або страждають самі. В багатьох місцях вірили, що земля не приймає заложних мерців, їхні тіла не розкладаються і земля сама вишовхує їх на поверхню. Крім того вони стають слугами нечистої сили, або й поповнюють її ряди.

Термін "«заложні мерці"» запозичений з фольклору та був уведений до етнології російським дослідником [[Зеленін Дмитро Костянтинович|Дмитром Зеленіним]] на початку XX століття.

'''Неприродня смерть.''' Нечистими мерцями ставали ті люди, що загинули від нещасного випадку (потонули, замерзли, згоріли живцем), були убиті, вчинили самогубство, загалом ті, що не дожили відведеного їм вищими силами терміну. Такими вважалися і мертвонароджені діти, померлі нехрещеними, вбиті своїми батьками. Так нехрещені й погублені матерями діти ставали [[Потерчата|потерчатами]]. Потопельниці перетворювалися на [[Русалка|русалок]]. Самогубці мусили лежати в могилі та страждати, або ходити в світі живих як примари, поки не мине час, коли вони мали померти своєю смертю. Вважалося, що біля місць поховань самогубців можна почути їхній стогін або й побачити їхні образи.

'''Неповноцінне життя.''' П'яниці, люди, котрі померли неодруженими, не залишили по собі дітей. Крім того п'яниці нібито відчували постійну спрагу і "«випивали"» воду з землі, спричиняючи засухи.

'''Прокляття.''' Прокляті батьками діти лежали в могилах і не розкладалися, поки не отримають прощення. Також існували повір'я, що батьки, які проклинають померлих дітей, самі доти не помруть.

'''Зв'язки з нечистою силою.''' Відьми, чаклуни ставали упирями. В тіло знаної з чаклунством людини вселялися чорти, щоб робити іншим людям шкоду. Самогубство нерідко вважалося добровільною віддачею душі дияволу, вона опинялася у владі нечистої сили, що знущалася з самогубця, найчастіше обертала на тварину і їздила на ній верхи.

'''Пережитий вік.''' Ті, хто пережив відведений їм термін: довгожителі, які досягають віку проти волі вищих сил, відьми і чаклуни, що нібито відбирають життя в рослин, тварин і людей, подовжуючи власне<ref>{{Cite book|title = Мифы русского народа|url = |publisher = Litres|date = 2014-11-04|isbn = 9785457521551|language = ru|first = Елена|last = Левкиевская}}</ref>

Були поширеними вірування, що місце поховання чи смерті заложних мерців є "«нечистими"». Народна уява наділяла заложних мерців надприродними властивостями. Проходячи повз їхні могили людина може заблукати, худоба змарніти. [[Похорон|Хоронили]] заложних мерців на перехрестях доріг, на межах полів, у ярах, щоб не накликати на общину біду. Іноді таких небіжчиків не ховали взагалі, а полишали в ярах, болотах, закладаючи зверху гілками, щоб не ставалося засух, повеней, інших природніх лих. Вірогідно звідси й походить назва "«заложні"».

Під час [[Посуха|посухи]] їхні [[могила|могили]] поливали водою, щоб викликати [[дощ]]. Ще на початку XX століття в Росії фіксувалися випадки, коли селяни викопували заложних мерців аби перепозовати їх за кладовищем, сподіваючись таким чином припинити засуху. Аби позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, в їхні могили клали вузлик свяченого [[Мак дикий|маку-видюку]], забивали осикові кілки. Власні ж хати обсипали свяченим маком або [[льон]]ом. Робити це слід було до [[обід]]у, бо після обіду вже [[мрець]] починав ходити. Вважалося, що, на відміну від звичайних небіжчиків, душі заложних мерців не можуть з'являтися до родичів на поминки, коли за померлі душі ставлять обід. Ці мотиви виразно ілюструють вірування слов'ян і українців зокрема у [[безсмертя]] душі, її окреме існування<ref>Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид./ А. &nbsp;П. Пономарьов, Л. &nbsp;Ф. &nbsp;Артюх, Т. &nbsp;В. &nbsp;Косміна та ін. К.: Либідь, 1994.- 256с.; іл.</ref>.

* [[Потерча|Потерчата]]та

* Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид./ А. &nbsp;П. &nbsp;Пономарьов, Л. &nbsp;Ф. &nbsp;Артюх, Т. &nbsp;В. &nbsp;Косміна та ін. К.: Либідь, 1994.- 256с.; іл.