Вікіпедія

Великий Ключів: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
все норм
Додано нову інформацію до розділу Етнографія
Рядок 55:
Головні свята: Різдво (Колідникьи), Великдень, Трійця (Зелені свьита), Івана, Петра й Павла (Петра), Спаса, Андрея. Николая. Храмове свято — Парасковея (переносять на неділю), бо місцева церква Преподобної Параскеви Сербської.
 
Різдвяні свята починаються 6 січня Святим вечеромвечором (6у січнямісцевій говірці — Світий вечір), є Свята вечеря з такими стравами: кутя (у селі нема такого слова, на кутю кажуть «пшениці»); риба смажена, риба-оселедець, риба тушкована (замащена риба), маленькі варенички (крепликьи) з медом чи з повидлом, чи з капустою, чи з маком; картопля (мандабурка) з олійкоюолією і цибулькоюпідсмаженою цибулею, грибна підлива (гриби), пісні голубці з кукурудзяною мукою (це тепер варять не всі ґаздині), узвар з сливками і квасолями (вар з сливками і фасульми), пампушки. Всі страви, зрозуміло, пісні. На Різдво готують інші страви, масні. Колись на Різдво зранку люди приходили до церкви зі своїми різьбленими трійцями і залишали їх у церкві до Йорданських свят.
 
На свято Меланії (у місцевій говірці — Милані) ходять гурти перебранців "Миланкьи", колись перебиралися лише парубки, від кін. 1970-х перебираються дівчата й парубки, іноді молоді ґазди, або й діти. На кожному кутку ходить один або й два гурти і "миланкуют". Давно щедрували на іншу мелодію і текст ("Ой то нині Миланічко, завтра буди Василічко"), від 1960-х — щедрують "Ой сивая тая зазуленька". Увечері на Миланії молодь грається і ворожить.
 
На Навечер'я Богоявлення або другий Святий вечір (18 січня) готують ті самі страви, що й на перший Святий вечір. Проте у цей вечір не колядують і не щедрують, на відміну від межівного с. Мишина, де ще більше щедрують, ніж колядують на перший Святий вечір.
 
Богоявлення Господнє (у місцевій говірці — Відорщі, Йорданські свьита). Люди йдуть до церкви з прикрашеними збанками, бляшками, в яких несуть воду для посвячення. Давніше до церкви йшли з порожнім посудом, щоби набрати посвяченої води в ріці, а після служби Божої в церкві всі розбирали трійці з восковими свічками, запалювали їх і так ішов весь сільський хід до ріки Ключівки, де священик святив воду в ополонці. Тоді спеціально робили з льоду хрест і замаювали його. Священик занурював хрест у воду, посвячував воду, люди набирали води, чоловіки стріляли з рушниць і пістолів, а жінки запалювали від трійць головешку вербового м'якушу (чіру) і обережно несли його додому, аби він не загас. Удома тричі куштували (кушіли) свяченої води, посвячували нею хату, стайню, стодолу і все живе, мили йорданською водою коровам вим'я, а дітей підкурювали йорданським вогнем- чіром, аби вони не лякалися. Також приліплювали воскові хрестики. Донедавна у нас ніхто не знав про те, що на Водорхреща треба купатися.
 
Урочисто святкували свято Стрітення, хоча ніхто не посвячував свічки і такого терміну як Стрітенська свічка не існувало.
 
Суворо дотримувалися передвеликоднього посту, який називається Говіні (Говіння).
 
== Відомі люди ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Великий_Ключів