Красноперич Іван Іванович: відмінності між версіями

Найстарший син реєстрового козака Першополтавської городової сотні Івана Красноперого, [[Кум (рідня)|кума]] [[Іван Сірко|Івана Сірка]]. 1668 р. батько Іван обіймав посаду Полтавського городового Отамана, увівши сина у коло «много зацного товариства» м. [[Полтава|Полтави]]. Вже 1675 р. ''Іван Іванович Красноперич'' значиться «полковим хорунжим» [[Полтавський полк|Полтавського полку]]. У цей час починає успішну дипломатичну кар'єру, очолюючи низку відповідальних посольств на Запорізьку Січ та на Московщину.

У часи гетьманування Іоанна Мазепи, виявляв послідовну лояльність до міжнародної політики глави Гетьманщини. Прізвище Красноперича міститься у доносі колишнього полтавського полковника [[Іскра Іван Іванович|Івана Іскри]] від 1708 р., в якому він переконує Москвувладу [[Москва|Москви]] в тому, що ''Іван Красноперич'' та «Обозний Дорош пропонували мені мати участь» ({{lang-ru|Обозний Дорош предложили мне учавствовать»}}) у підготовці війни проти московського царя.

Саме Полковий суддя Красноперич, на думку історика[[історик]]а В. Пилипця, забезпечив успішність переговорів із Запорізькою Січчю про її приєднання до союзу [[Швеція|Шведського королівства]] та Гетьманщини 1708 року. Після поразки у війні з Московщиною, Іван Красноперич емігрував в одну з паланок Запоріжжя, де й помер на Олешківській Січі 1718 року. Його син — Данило Красноперич — емігрував до Ханської України, формально — на територію [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], де жив у місті [[Крилів]], продовживши справу батька-мазепинця у [[Польща|Польщі]]. Онук — Федір Красноперич — ще значився городовим отаманом м. Крилова.