Музиківка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
стиль |
|||
Рядок 154:
Активну допомогу бідняцьким господарствам надавали херсонські робітники. Тільки за два дні у
липні 1929 року шефами Херсонського обозного заводу, які приїхали в Музиківку, було відремонтовано 40 возів і 4 жатки. Не залишали без уваги робітники Херсонського електрозаводу підшефний колгосп «Червоний хлібороб». Так, під час проведення весняної сівби 1933 року, робітниками заводу було виділено трактор, відремонтовано криницю, обладнано червоний куточок із технічною та політичною літературою, неодноразово надсилалися
Масова колективізація розпочинається наприкінці 20-х років. Про добровільність уже мова не йшла. Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспи. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого та заможного життя змушували їх вступати до них. У 1927 році у селі Музиківка була створена спілка обробітку землі «Нове життя», першим її головою був Герасим Якович Тарнавський. У 1929 році спілка була реорганізована у колгосп «Нове життя». На території Мірошниківки у 1928 році був створений колгосп «Червоний сівач». На початок 30-х років на території Музиківської сільради було засновано 8 колгоспів: «Червоний сівач», «Червоний хлібороб», імені І.Я. Франка, імені В. Молотова, «Червоний степ», «Нове життя», «Червоний маяк», «Червоний колос».
Рядок 172:
роки і долі їхніх рідних та близьких …
Типовим у цьому плані є життя Микитася Данила Васильовича. Рід Микитасів з’явився у наших краях ще у першій половині ХІХ століття. Серед перших поселенців Музикиних хуторів неодноразово зустрічається це прізвище. Рід був хліборобський, роботящий. Любили Микитасі землю та уміли на ній працювати. Тож нелегкою працею, власними мозолями, завдяки ощадливості і хазяйновитості створювали свій достаток, який передавали із покоління у покоління. Батько Данила Микитася помер у 1917 році, розділивши майно між синами, а був він людиною заможною, мав близько 100 десятин землі (у тому числі орендованої), 3 пари волів, 10 коней, 5 корів. Та не знав він, яке майбутнє чекало на його дітей…У 1917 році змінилася влада у країні. Більшовики, поманивши селян землею, починають ту землю, разом із худобою і реманентом, відбирати, примушуючи вступати до колгоспів. Розпочинається кампанія «ліквідація куркульства як класу». До розряду «куркулів» потрапила і родина Микитасів. Наприкінці 20-х років сім’я була розкуркулена, а майно передано до колгоспу. Данило Микитась теж змушений був вступити до колгоспу, перетворившись на безправного наймита, працюючи тепер уже не на своїй землі з ранку до вечора за трудодні, на які майже нічого не одержував. Про колишні достатки можна було лише згадувати. На той час він мав уже велику сім’ю: 5 доньок та сина Григорія. Найменшій Пелагеї було 8 років. Був Данило хорошим сім’янином, любив дітей, а ще згадують його як першого гармоніста на селі. Під час однієї із розмов Данило Микитась почав нарікати на те, що працювати доводиться багато, а заробітки – мізерні, і з гіркотою додав: «У старі часи селянам жилося краще, ніж при радянській владі». Ці слова згадали йому не раз, вони фігурували як головний доказ у слідчій справі, коли із Данила Микитася «ліпили» образ злісного ворога радянської влади…Восени 1938 року сім’ю спіткало лихо – померла мати. Залишився господар сам із шістьма дітьми на руках. Розуміючи, що самотужки поставити дітей на ноги буде важко, вирішив привести у родину жінку. Він засватав вдову із Загорянівки, яка б замінила дітям матір, проте доля розпорядилася інакше. 17 лютого 1937 року до будинку під’їхала машина. Чужі люди у формі оголосили, щоб хазяїн одягнувся і їхав із ними. Данило Микитас, виходячи із помешкання, сказав дітям: «Не хвилюйтесь. Я ні в чому не винен. Розберуться – і відпустять». Проте більше діти свого батька ніколи не побачили, а про те, що з ним сталося, дізналися більш ніж 20 років по тому. Архівні матеріали розповідають, що 07.04.1938 року Микитаьс Данило Васильович постановою трійки при УНКВС по Миколаївській області був засуджений до розстрілу. Розстріляний 07.04.1938 року по звинуваченні у контрреволюційній діяльності та участь у куркульській організації. Микитась Данило Васильович реабілітований 30.06.1959 року Президією Херсонського облсуду.
'''Музиківка у роки
Мирну працю радянських людей було перервано 22 червня 1941 року фашистською Німеччиною. Разом із народами нашої країни на захист Батьківщини стали і музичани.
Великих втрат зазнали жителі і господарства села. 4 серпня 1941 року Музиківку бомбардували ворожі літаки. До 18 серпня колгоспники вивезли у тил Мелітополь, Орджонікідзе) машини і худобу. Велика частина майна була по дорозі розграбована німцями. Ось що пам’ятає про це житель Музиківки Дмитро Пантелійович Мельниченко: «Мій батько, Пантелей Семенович Мельниченко, був керівником відправки великої рогатої худоби з колгоспів с. Музиківка до Грузії, переправа знаходилася в Дар’ївці та Олешках. У евакуації худоби брали участь доярки Степанида Іванівна Степанова, Євдокія Яківна Мельниченко, скотарі, погоничі. Помічником був Йосип Резник. Однак це було тяжким випробуванням для худоби, частину корів довелося дорізати. Дехто з односельців повернувся додому. Пантелей Семенович Мельниченко доїхав до Грузії, передав худобу керівництву і був мобілізований до лав Червоної армії. Брав участь у боях у районі Кривого Рогу, там отримав поранення та був направлений до госпіталю. Рідні отримали звістку, що він пропав безвісти».''▼
▲погоничі. Помічником був Йосип Резник. Однак це було тяжким випробуванням для худоби, частину корів довелося дорізати. Дехто з односельців повернувся додому. Пантелей Семенович Мельниченко доїхав до Грузії, передав худобу керівництву і був мобілізований до лав Червоної армії. Брав участь у боях у районі Кривого Рогу, там отримав поранення та був направлений до госпіталю. Рідні отримали звістку, що він пропав безвісти».''
На підступах до Херсона у районі Киселівка – Чорнобаївка – Музиківка затримували противника частини 48-го стрілецького корпусу під командуванням Р.Я. Малиновського, у майбутньому маршала Радянського Союзу. 18 серпня фашисти вдерлися в село. У колгоспі імені В. Молотова мотомеханічними частинами СС були розграбовані матеріали і сільськогосподарська продукція, що містилась у колгоспній коморі, були забрані всі грубі корми. У колгоспі «Червоний хлібороб» за наказом коменданта Бруно спалили вітровий млин, розгромили склади і комору колгоспу, де знаходилися продукти і зерно.
Рядок 194 ⟶ 186:
14 березня 1944 року підрозділи 295-ї стрілецької та 49-ї гвардійської дивізії Червоної Армії звільнили Музиківку. Серед тих, хто визволяв наше село, – Микола Васильович Гуман (житель Музиківки). Микола Гуман був мобілізований до лав Червоної Армії у жовтні 1943 року. На той час йому виповнилося 18. Був рядовим роти зв’язку 144 гвардійського стрілецького полку 49-ї дивізії. Брав участь у звільненні Херсонщини. Пізніше були Миколаїв, Одеса. За участь у цих боях був нагороджений орденом Червоної Зірки та отримав три сталінські подяки. Разом зі своїми побратимами пройшов Молдавію, Румунію, Болгарію, Югославію. У важких боях під Будапештом був поранений. Із медичного санітарного батальйону потрапив до госпіталю у місті Грозному, де пролежав 7 місяців. 30 квітня 1945 року його комісували додому інвалідом. Після війни працював, учився. Із 1967 по 1981 був директором радгоспу «Молода гвардія» у селі Киселівка, за трудові досягнення нагороджений орденом Леніна та двома орденами Трудового Червоного Прапора.
У бою за наше село смертю хоробрих загинули 33 радянських воїни-визволителі. Жителі поховали їх у центрі села. На братській могилі встановлений пам'ятник, на якому
На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 254 жителі села Музиківки, 17 із них за бойові заслуги нагороджені орденами і медалями.
За подвиг на території Литви у перші дні війни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 липня 1941 року молодший сержант 28-ї танкової дивізії Василь Іванович Карло посмертно нагороджений орденом Леніна. Це перший Указ Великої Вітчизняної війни, який нагороджував танкіста найвищою відзнакою Батьківщини – орденом Леніна. У 1938 році В. Карла призвали в армію – відразу направили в танкові війська. Наш земляк брав участь у боях на території Західної
Наш земляк Михайло Іларіонович Крохмаленко після жорстоких боїв на Дніпровському водному рубежі потрапив до Архангельська. Там закінчив курси командного складу, був направлений у розпорядження Військової Ради Ленінградського фронту. З вересня 1942 року брав участь у боях із німецько-фашистськими загарбниками під Ленінградом. Заступник командира роти, командир роти – такі фронтові посади офіцера М.І. Крохмаленка. 9 січня 1943 року почався наступ радянських військ по прориву блокади Ленінграда. Гітлерівці чинили опір, але змушені були відступити. Наш земляк особисто знищив шість фашистів. У цьому бою був тяжко поранений. М.І. Крохмаленка представили до нагороди. 24 січня 1943 року в госпіталі він помер не отримавши її. Відважний офіцер відзначений Орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги».
Рядок 212 ⟶ 202:
Післявоєнна відбудова розпочиналася у дуже важких умовах. Не вистачало техніки, робочих рук, матеріальна база колгоспів була зруйнована. Головна робоча сила – жінки, підлітки, інваліди. Чимало старожилів зі сльозами на очах згадують і голодні 1946-1947 роки. Проте поступово життя входило у спокійне русло. Відбудовувалося і кращало село: з’явилася нова школа, були відкриті клуб і бібліотека, відремонтовано медичний та фельдшерський пункти, налагоджено роботу магазинів. Село було повністю електрифіковане та радіофіковане. Багато уваги приділялося озелененню.
У перші ж дні після вигнання ворога свою роботу відновив Висунцівський дитячий будинок. Цікава історія цього закладу. У другій половині 30-х років у приміщенні колишньої контори кар’єроуправління було організовано інтернат для іспанських дітей, чиї батьки билися з прихильниками диктатора Ф.Франко. Із початком війни дітей евакуювали, будівлі пустували. 14 березня 1944 року прибули перші діти. Згодом їх стало 225. Спочатку тут були тільки діти шкільного віку. У 1948 році будинок розкомплектували, і він став закладом для дошкільнят на 75 дітей віком від 3 до 7 років. У 50-ті роки він мав уже декілька корпусів, пральню, їдальню, ізолятор, ігрові та робочі кімнати. На території було висаджено близько 5 тисяч декоративних та фруктових дерев і кущів, прокладено доріжки, розбито клумби, газони, створено ігрові майданчики. Дитячий будинок мав невелике підсобне господарство. Працювали з дітьми досвідчені вихователі: Фекла Миколаївна Левицька, Галина Станіславівна Дяченко (закінчила спеціальний відділ Бердичівського педучилища), Катерина Іванівна Волошина (мала вищу педагогічну освіту), Марія Прокопівна Строкован (Одеське педучилище). Декілька нянь вдень і вночі доглядали малюків: Резнік В., Чихун М.В., Голубенко Є.Т., Садовська М.Д., Інюкова А.І., Демьяненко Є.Д. та інші. Двоян Тетяна Василівна працювала в ньому медичною сестрою. Довгий час директором дитячого будинку був Петро Романович Двоян. Проіснував цей заклад до 12 жовтня 1965 року.
У 1950 році 8 дрібних колгоспів, що існували на території Музиківської сільської ради, об’єдналися в одну велику міцну артіль (спочатку – колгосп імені Молотова, а із 1957 року – «Нове життя»). Із 1950 по 1960 рік господарство очолював Микита Юхимович Плохотнік, який у 1958 році за успіхи у розвитку сільського господарства був нагороджений орденом Леніна.
У 1960 році колгосп «Нове життя» був включений до складу колгоспу імені Кірова і став його третім відділком. Його завідувачем було призначено Є.С. Прокопенка. У 1962 році відбувається розукрупнення господарств. Колгосп на території Музикіської сільської ради отримав назву «Маяк». 10 лютого 1965 року за рішенням бюро партійної організації колгосп «Маяк» було реорганізовано у радгосп «Маяк». Головою колгоспу, а згодом директором радгоспу був Євген Степанович Прокопенко (із 1962 по 1985 роки). Євген Степанович нагороджений орденами «Знак почета», «Отечественной войны ІІ степени», медалями «За отвагу», «Ветеран труда», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», «За победу над Японией», «За доблестный труд». За трудові
досягнення 76 передовиків праці нагороджені орденами і медалями СРСР, у тому числі орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і орденом Жовтневої революції – бригадир-овочівник Клавдія Петрівна Дубровна, орденом Жовтневої революції і Трудового Червоного Прапора – комбайнер Василь Іванович Смішко, орденом Трудового Червоного Прапора – бригадири Іван Михайлович Крохмаленко, Дмитро Пантелійович Мельниченко, телятниця Євдокія Пантеліївна Бульба, механізатор-свинар Анатолій Павлович Датченко, овочівниця Марія Михайлівна Тараненко, доярка Степанида Іванівна Степанова, орденом Жовтневої революції – доярка Ольга Сергіївна Бальошенко, орденом «Знак Пошани» – тваринник Іван Дем’янович Садовський.
У вільний від роботи час музичани культурно відпочивали. Можна було подивитися нові кінокартини, відвідати змістовні масові заході у сільському клубі, дізнатися про новинки літератури, переглянути книжкові виставки, почитати газети, журнали, улюблену книгу у бібліотеці. Було де дітись і рибалкам, покупатися влітку. У селі було 3 ставки, протікала річка Вірьовчина. Любителі футболу грали у команді «Зеніт». Із кінця 60-х початку 70-х років розпочалася історія розвитку шахів у Музиківці. У той час ці змагання проходили під егідою добровільного спортивного товариства «Колос». Проводились вони тільки серед дорослих команд жителів сільської місцевості. Школярі участі не брали. Так у 1969 році працівники нашого будинку культури Степан Осипенко та Олексій Штуца у відкритій першості із шахів ДСТ «Колос» Білозерського району посіли перше місце, враховуючи, що виступала команда без жінки (того часу за регламентом змагань повинно було бути 2 чоловіки і 1 жінка). У тому ж році вони здобули й обласну перемогу. На першості України в м. Біла Церква наша команда посіла 4 місце (у складі команди жінки так і не було). Це був найкращий результат в історії розвитку шахів Музиківки. Цей тандем із успіхом виступав у першості району, області та України ще протягом чотирьох років. 1998 – 2000 роки, це був період успішних виступів у першості районної ради ДСТ «Колос» команди радгоспу «Маяк» у складі Якуби Володимира, Лебедєва Олександра, Левіщевої Надії. Усі три роки підряд вони були першими. У обласних турнірах команда участі не брала.
Із 1985 по 1997 рік радгосп «Маяк» очолював Микола Миколайович Гуман, заслужений працівник сільського господарства України.
Рядок 244 ⟶ 221:
'''Село у роки незалежності'''
Сьогодні Музиківська сільська рада розташована на території Білозерського району Херсонської області за 17 кілометрів від міста Херсона. До її складу входять три населенні пункти: село Музиківка, житлові місцевості Висунці та Мірошниківка, яким у 2008 році повернено статус сіл. Населення становить 2 771 чол. (діти дошкільного віку – 194, діти шкільного віку – 282, пенсіонери – 678, працездатне населення – 1557, кількість працюючих – 1134).
Загальна площа земель сільської ради складає 6166,6 гектарів, у тому числі територія села – 689,7, лісові насадження – 233,6, багаторічні насадження –41,6, сіножаті – 9,8, пасовища – 399,5, рілля – 4884,8.
Музиківська сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду села Музиківка та здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.
Від часу незалежності Музиківську сільську раду очолювали Іван Ілліч Бондаренко, Василь Феодосійович Цвик. У теперішній час сільським головою працює Савелій Нолєвич Лейбзон. За успіхи у роботі нагороджений орденом Рівноапостольного князя Володимира (2008), Відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «За сприяння органам внутрішніх справ» (2011), Дипломом та знаком лауреата Всеукраїнської премії «ГРІНМІР» «Найкращий господар в Україні» (2012).
Виробнича сфера села представлена такими організаціями: 10 дрібних фермерських господарств, фермерське господарство «Сапфір Агро».
У 2002 році було засноване Музиківське комунальне підприємство, очолив його
Рядок 271 ⟶ 240:
водопостачального обладнання, вивіз побутових відходів.
На території села знаходиться 941 житловий будинок, 630 із яких газифіковано, решта забезпечена твердим паливом та дровами.
Центр села впорядкований. Тут розміщені всі необхідні об'єкти соціальної
Рядок 587 ⟶ 555:
Мірошниківської початкової школи. Добрим словом згадує Любов Іванівна своїх
колег по роботі – Савченко Тамару Іванівну, Онч Тетяну Фадеївну та інших. У той
час ця школа була однією із
працю неодноразово нагороджували грамотами. У 1969 році у зв’язку із закриттям
Мірошниківської початкової школи Любов Іванівна була переведена вчителем
Рядок 708 ⟶ 676:
комплекс, створений керівником допризовної підготовки юнаків Володимиром
Антоновичем Строканем та вчителем фізичної культури Володимиром Леонтійовичем
Мироненком, відповідав вимогам зразкового та був визнаний одним із
Україні. За участю базового підприємства радгоспу «Маяк» було створено
навчальний професійний політехнічний комплекс. Вагомий внесок для розвитку
Рядок 759 ⟶ 727:
нема переводу». Трудове об’єднання школи – багаторазовий переможець районного і
обласного оглядів-конкурсів, неодноразово
визнавалося одним із
було учасником ВДНГ СРСР. Керівники Олег
Пантелійович Шулежко, Василь Михайлович Васильєв, Володимир Геннадійович Петров
Рядок 881 ⟶ 849:
2005, 2007, 2008 роках команда посідала І місце в районі. Це феноменальний
результат для розвитку шахів у районі. 1995, 1998, 2006 роки команда посідала
ІІ місця. 1987, 1991, 1997, 1999, 2009 роки команда була третьою.
шахістами цих років були Борис Бичковський (1984), Сергій Сухина (1988), Микола
Краснов (1988), Світлана Фулітка (1988), Геннадій Бєлов (1988), Вадим Піхлер
Рядок 892 ⟶ 860:
Плахтирь (2012), Марія Гриновець (2012), Віталій Пачко (2013). 2001 рік.
Команда у складі Дмитра Кравця, Олега Кравця, Таїсії Сорокунської посіла ІV місце в обласних
змаганнях. Це найкращий результат за усю історію школи. У 2002 році – восьме
місце, а у 2010 були десятими.
Рядок 1087 ⟶ 1055:
Агітбригада
волонтерського загону «Юність» у районному фестивалі «Молодь за здоровий спосіб
життя» стала переможцем у номінації на
щодо здорового способу життя» керівник Наталія Миколаївна Петрова.
Рядок 1173 ⟶ 1141:
дівчат Херсонського державного аграрного університету до змагань на першість
України серед вузів ІІІ-ІV рівня акредитації.
Інна Кириченко, Таїсія Сорокунська, Тетяна Калинчук, Тамара Резуник, Ольга
Чупракова, Наталія Головко, Альона Музика, Альона Мандрик, Яна Кириченко, Лілія
Рядок 1211 ⟶ 1179:
провели дослідження «Куди поділася річка Вірьовчина?», організували і провели
табірну данс-акцію «За здоровий спосіб життя». Колектив табору «Веселка»
переміг у обласному конкурсі на
оздоровчих закладах влітку 2009 року.
| |||