Рафаїл (Корсак): відмінності між версіями

''Митрополи́т'' '''Рафаї́л Корса́к''' [[ЧСВВ]] (у світі '''Мико́ла Корса́к''', {{lang-pl|'''Rafał (Mikołaj) Korsak'''}}; {{н}} бл.[[1595]] чи [[1601]], [[Новогрудок|Новгородок]] — {{†}} [[28 серпня]] [[1640]], [[Рим]]) — єпископ [[Руська Унійна Церква|Руської Унійної Церкви]]; з [[1637|1637 року]] [[Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси]] — предстоятель Руської Унійної Церкви.

Народився поблизу м. Новгородок (нині [[Новогрудок]], [[Гродненська область]]) у білоруській шляхетній родині гербу власного ([[Катвіца відмінна (герб)]]. Підлітком втратив батьків, які сповідували [[кальвінізм]], і був взятий під опіку Київським унійним митрополитом [[Йосиф (Велямин Рутський)|Йосифом Велямином Рутським]], мати якого була з роду Корсаків. Спочатку навчався в [[колегіум єзуїтів (Замостя)|єзуїтській колегії]] у Замості, потім — у [[колегіум єзуїтів (Несвіж)|Несвізькій єзуїтській колегії]], де перейшов з кальвінізму в католицтво латинського обряду. Пізніше під впливом митрополита Йосифа Велямина Рутського прийняв грецький обряд. Подальшу освіту здобув у [[Вільнюський університет|Віленській духовній академії]], стажувався Папській місійній [[Єзуїтська Колегія у Браунсбергу|колегії в м. Браунсбург]] та Чеській колегії єзуїтів у Празі.

До 1620 вступив до ордену василіян, прийнявши в чернецтві ім'я Рафаїл, в 1620 висвячений на диякона. В 1621–1624 був слухачем богословських студій в [[Грецька колегія святого Атанасія у Римі|Грецькій колегії св. Атанасія]] в Римі, після чого був висвячений в Римі на пресвітера в 1624 р. Тоді ж звернувся до Апостольської Столиці з меморандумами — в справі церковної унії на православному Сході, а також долучення ордену кармелітів до уніятської діяльності. 1625 року був обраний архімандритом СвятотроїцькогоСвято-Троїцького монастиря в [[Вільно]] (займав цю посаду до 1637 р.), а з 1626 поєднував цю посаду з обов'язками найвищого настоятеля [[Василіяни|чину Василіян]] в Литві, Україні і Білорусі. Також був архімандритом Онуфріївського ([[Мстиславське воєводство]]) (1631), [[Кобрин]]ського Спаського (1632–1633) та [[Жидичин]]ського (1637–1640) монастирів.

В [[1626]] призначений протоархімандритом ордену василіян та єпископом-коад'ютором митрополита [[Йосиф (Велямин Рутський)|Йосифа Велямина Рутського]]. [[8 липня]] [[1626]] отримав королівську номінацію на гідність єпископа, а [[1631]] — папську булу з підтвердженням права на успадкування керівництва Київською митрополією. В [[1626]]–[[1632]] єпископ Галицький, в [[1632]]–[[1637]] — єпископ Пінський і Турівський. В [[1633]] за дорученням Київського митрополита Й. В. Рутського відправився в [[Рим]] до папи Римського [[Урбан VIII|Урбана VIII]], щоби відстоювати інтереси унії в умовах загострення боротьби з православієм та неприхильного ставлення до Уніятської Церкви з боку світської влади і римо-католицької ієрархії Речі Посполитої, а також для прискорення процесу прославлення Полрцького архієпископа [[Йосафат (Кунцевич)|Йосафата Кунцевича]]. Поспішно виконавши цю місію, весною 1636 прибув до Варшави з листами з Ватикану до короля і польських ієрархів з рекомендаціями переглянути «Пункти заспокоєння Русі», видані королем [[Владислав IV Ваза|Владиславом IV Вазою]], де легалізовувалась Православна Церква в Речі Посполитій, і сприяти діяльності Унійної Церкви. Після смерті Йосифа Велямина Рутського [[1637]] очолив унійну Київську митрополію. Підтримував курс короля на примирення уніятів і православних. В 1639–1640 втретє поїхав до Риму для клопотання про беатифікацію владики Йосафата Кунцевича, також просив папу Урбана VIII дозволу скликати спільний собор православних і уніятів з метою створення єдиного руського патріархату в Речі Посполитій. В цей час написав біографію Й. В. Рутського, переклав твори [[Мелетій (Смотрицький)|Мелетія Смотрицького]], заснував в Римі осідок василіян з України і Білорусі при церкві святих Сергія і Вакха, де й був похований.