Прилуцький повіт: відмінності між версіями

|назва = Прилуцький повіт

|герб губернії = Coat of Arms of Poltava gubernia (Russian empire).png

|губернія = Полтавська губернія

|герб = Priluki_gerb_1782.JPG

|центр = Прилуки

Повіт створено 27 лютого 1802 в складі новоствореної [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. Центр - — м. [[Прилуки]]. Повіт на Півночі межував з [[Чернігівська губернія|Чернігівською губернією]], на Заході - — з [[Переяславський повіт|Переяславським]], на Півдні - — з [[Пирятинський повіт|Пирятинським]] і [[Лохвицький повіт|Лохвицьким]] повітами та на Сході - — з [[Роменський повіт|Роменським повітом]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. З півночного та східного боку межі нового повіту змінилися мало - — відійшла тільки Талалаївка з хуторами до [[Ромни|Ромен]], пов. Пд. межа на карті нового повіту проведена у вигляді прямої лінії з Сх. від селища Шинок Рим вздовж р. Плинної і далі на Зх. до р. Удаю (поблизу [[Варва|Варви]]) та від [[Ладан]]а до р. Супою. Невелика частина межі від гирла р. Рудої до [[Ладан]]а проходила уздовж р. Удаю. Землі, розташ. на Південь від цієї межі, відійшли до [[Пирятинський повіт|Пирятинського]] та [[повіт|Лохвицького]] повітів. У той же час територія нового повіту з південно-західного боку значно збільшилася, тут межа пройшла уздовж р. Супою і повертала на Північний Схід повз Вейсбахівку (з [[1945]] - — [[Білорічиця]]) і Петрівку, котрі увійшли до складу нового повіту, до [[Хаєнки|Хаєнок]]. Далі ця межа повертала на Схід, і, зробивши декілька вигинів, доходила до східної межі поблизу [[Займище|Займища]].

[[1837]] повіти поділені на стани, очолювані поліцейськими приставами. У Прилуцькому повіті було створено 3 стани з становими квартирами в [[Іваниця (Ічнянський район)|Іваниці]] (1-й стан), [[Срібне|Срібному]] (2-й стан) й [[Рудівка (Прилуцький район)|Рудівці]] (3-й стан). До Іваницького стану входило 87 нас. пунктів, до Срібнянського - — 55 і до Рудівського - — 75. Поділ на 3 стани зберігся до 20 ст., але межі їх змінювалися.

У тому ж році царський уряд створив Міністерство державного майна, якому було доручено управляти державними селянами та козаками. Згідно з реформою [[1837]] існуючі волості були укрупнені - — замість 8 створено 4 волості з волосними правліннями, розташованими у [[Ольшана|Вільшані]], [[Березівка (Талалаївський район)|Березівці]], [[Іванківці (Срібнянський район)|Іванківцях]], [[Дубовий Гай (Прилуцький район)|Дубовому Гаї]]. У період між [[1808]] та [[1817]] відбулися територіальні зміни Прилуцького повіту - — містечко [[Ічня]] з хуторами, села [[Шняківка]] й [[Галиця (Ніжинський район)|Галиця]] та декілька інших населених пунктів відійшли до [[Чернігівська губернія|Чернігівської губернії]]. [[1817]] казенні селяни мешкали в [[Маціївська волость|Маціївській]] і [[Малодівицька волость|Малодівицькій]] волостях та в Прилуцькому старостві, а козаки - — в [[Подиська волость|Подиській]], [[Переволочанська волость (Прилуцький повіт)|Переволочнянській]], [[Іванківська волость (Прилуцький повіт)|Іванківській]], [[Срібнянська волость|Срібнянській]], [[Іваницька волость|Іваницькій]] і [[Товкачівська волость|Товкачівській]] волостях та в старостві Прилуцькому.

* Січень [[1864]] вийшло «Положення» про органи місцевого господарського самоврядування - — земські установи. На них були покладені обов'язки по будівництву шляхів, лікарень та шкіл, медична допомога тощо. До Прилуцького повітового земського зібрання обиралося (на 3 роки) 46 гласних: від землевласників 23, від міста 5 і від сільс. громад 18.

! colspan=7 | Адміністративно-територіальний поділ повіту <br

| align="center"|[[Переволочна (Прилуцький район)|Переволочна]]

| align="center"|[[Іванківці (Срібнянський район)|Іванківці]]

! align="center"|[[Сокиринська волость|Сокиринська]]

Наприкінці [[1889]] -&nbsp;— на початку [[1890]] створена сімнадцята волость -&nbsp;— [[Ряшківська волость|Ряшківська]]. Поділ повіту на 17 волостей проіснував 6 років -&nbsp;— у [[1896]] скасована [[Бережівська волость]], а сама [[Бережівка]] увійшла до [[Іваницька волость|Іваницької волості]].

* [[1923]] -&nbsp;— 16 волостей, площа -&nbsp;— 287708 десятин.

* 7.03.[[1923]] повіт розформовано відповідно до указу [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|ВУЦВК]] <ref name="а"> Шкоропад Д. О., Савон О.&nbsp;А.&nbsp;Прилуччина: Енциклопедичний довідник / За ред. Г.&nbsp;Ф.&nbsp;Гайдая.&nbsp;— Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007.&nbsp;— 560 с. </ref>

* [[1820]] &nbsp;— 12886 дворів (93978 чол. &nbsp;— за винятком дворянства і духовенства), у т.ч.тому числі 244 теслярі, 23 столярів, 71 коваль, 88 возівників, 132 мулярів, 40 чинбарів, 174 пасічників, 42 шаповалів, 106 кравців, 200 ткачів, 57 бондарів, 10 пічників, 15 шевців, 21 [[чумак]], 20 візників, 1636 фабричних робітників;

* [[1861]] &nbsp;— 19256 дворів, у яких мешкало 119282 чол.

* [[1868]] &nbsp;— 23277 дворів, у т.ч.тому числі: козаки мали 6929 дворів, селяни державні -&nbsp;— 1799, селяни-власники та тимчасовозобов'язані -&nbsp;— 12843, солдати -&nbsp;— 733, міщани -&nbsp;— 298, дворяни -&nbsp;— 381 і духовенство -&nbsp;— 294 двори.;

* [[1881]] &nbsp;— 26272 двори (141813 чол.);

* [[1900]] &nbsp;— 32578 господарств (187972 чол.);

* [[1910]] &nbsp;— 37029 господарств (разом з Прилуками);

* [[1923]] -&nbsp;— 183518 чол. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

* [[1804]] &nbsp;— 78 церков, 87 священиків, 166 церковнослужителів;

* [[1858]] &nbsp;— 78 церков, у т.ч.тому числі 14 мурованих. Найбільші парафії були в [[Рудівка (Прилуцький район)|Рудівці]] -&nbsp;— 4744 та Згурівці -&nbsp;— 4293 осіб. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

* [[1900]] створені 3 нові медичні дільниці -&nbsp;— Блотницька, Переволочнянська й Турівська; збільшилася також кількість фельдшерських дільниць. Працювало 30 лікарів, 29 аптекарів, 96 фельдшерів і акушерів. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

В Україні майже до кінця 18 ст. народна освіта повністю перебувала в руках духівництва. При церквах існували школи, які давали учням обмежені знання -&nbsp;— переважно основи церковно-слов'янської грамоти.

* [[1896]] функціонували: Срібнянське двокласне сільське училище (105 хлопч. і 12 дівч.) Міністерства народної освіти, 50 громадсько-земських (народних) початкових училищ (4422 хлопчиків і 449 дівчаток), 51 церковнопарафіяльна школа і 19 шкіл грамоти.

Розвиток капіталізму стимулював зростання професійної освіти. У цей час почали виникати спеціальні ремісничі училища. У Дігтярях створено [[1878]] у подарованому Г.&nbsp;П.&nbsp;Ґалаґаном палаці п'ятикласне ремісниче училище з 134 учнями. При цьому училищі [[1897]] губернське земство заснувало ткацьку школу-майстерню для підготовки майстрів плахтово-перебірних виробів.

Прилуцький повіт наприкінці 19 ст. займав перше місце в губернії по охопленню навчанням дітей шкільного віку. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

Розвитку промисловості й торгівлі наприкінці 19 та на поч. 20 ст. сприяло будівництво залізниць. [[1893]] почався рух по вузькоколійній лінії [[Пирятин]] -&nbsp;— [[Прилуки]] -&nbsp;— [[Крути]] -&nbsp;— [[Чернігів]]. На рубежі 19 й 20 ст. товарна станція Прилуки щорічно відправляла більш як 3 &nbsp;млн пудів вантажів (у т.ч.тому числі 2 &nbsp;млн пудів хліба і 0,5 &nbsp;млн пудів тютюну), а одержувала їх понад 1,5 &nbsp;млн пудів. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

* [[1804]] &nbsp;— діяли: 113 ґуралень, 86 пивоварень, 86 кузень, 185 водяних млинів, 717 вітряків.

* [[1820]] &nbsp;— мешканці повіту мали 4034 коней, 26919 голів великої рогатої худоби; діяло 156 водяних млинів, близько 1000 вітряків.

Суконні [[фабрика|фабрики]]: [[фабрика]], що належала дійсному статському раднику князю М.&nbsp;Б.&nbsp;Юсупову, в [[Ряшки|с. Ряшках]] (Ряшківська суконна мануфактура), на ній в [[1844]] &nbsp;р. виготовлено сукна:

* покращеного темнозеленого &nbsp;— 12.300 [[аршин]] на 11.076 рублів сріблом;

* чорного &nbsp;— 1.200 [[аршин]] на 1.020 рублів сріблом;

* звичайного темнозеленого &nbsp;— 1.450 [[аршин]] на 1.116 рублів сріблом;

* сірого &nbsp;— 6.050 [[аршин]] на 4.414 рублі сріблом;

* каразеї &nbsp;— 7.200 [[аршин]] на 1.224 рублі сріблом;

* селянського сукна &nbsp;— 2.100 [[аршин]] на 420 рублів сріблом.

На [[фабрика|фабриці]] робітників, майстрових та посадових осіб &nbsp;— усього 873 чол. Вироби постачалися в Київську комісаріатську комісію, а залишки продавалися у місті.

Друга [[фабрика]] повіту значно менших розмірів &nbsp;— в [[Охіньки|с. Охоньках]], належала поміщику Троцині, на ній протягом [[1845]] &nbsp;р. виготовили:

* сукна темнозеленого і сірого, нижчого гатунку &nbsp;— 1.250 [[аршин]] на 625 рублів сріблом;

Майстрових і робітників &nbsp;— всього 26 осіб (чоловікі та жінок).

Третя невелика [[фабрика]] повіту належала Михайлу Милорадовичу, на ній того ж [[1845]] &nbsp;р. виготовили:

* сірого солдатського сукна &nbsp;— 500 [[аршин]] на 250 рублів сріблом.

При [[фабрика|фабриці]] &nbsp;— 24 особи.<ref name="аb"> Военно-статистическое обозрение Россійской имперіи. Полтавская губерния.,СПб.:Типографія Генеральнаго штаба, 1848 г. -&nbsp;— Томъ XII. -&nbsp;— Частъ 3. (рос.) </ref>

На території Полтавської губернії цукроваріння зародилося [[1828]]. Дата побудови першої цукроварні у повіті невідома, але [[1846]] цукроваріння існувало уже в Срібному, Березівці, Замісті, Вернигорівщині, Вільшані, Жадьківці. Першими власниками цукроварень були поміщики М. Величко, Лукомський, О. Ріттер, Трифановська та ін. <ref name="аb"/> Военно-статистическое обозрение Россійской имперіи. Полтавская губерния.,СПб.:Типографія Генеральнаго штаба, 1848 г. - Томъ XII. - Частъ 3. (рос.) </ref>Вони займали панівне положення і у винокурній промисловості, якій належало перше місце серед галузей по обробці продуктів рослинництва. У 30-х рр. кількість винокурень (ґуралень) зменшилася до 75, а 1846 -&nbsp;— до 27. Незважаючи на це, кількість виробленої ними продукції в кінці пер. пол. 19 ст. збільшилася. У повіті діяли також свічний та миловарний заводи, які 1846 виробили 100 пудів продукції. Вони належали поміщику Величку (с. Замостя).

У перші роки після реформи [[1861]] розвиток деяких галузей промисловості уповільнився. Це пояснюється ліквідацією кріпосної праці і заміною її вільнонайманою. Припинила існування Ряшківська суконна мануфактура. У перші роки після реформи в повіті ще було 5 цукроварень, але незабаром вони почали занепадати і [[1872]] припинили своє існування. За період [[1871]]—[[1900]] лише кількість вітряків з року в рік збільшувалася (з [[1843]] до 2441); приблизно на одному рівні залишалася кількість цегельних заводів (4 &nbsp;— 5), топчаків борошномельних (20 &nbsp;— 17) та кузень (207 — 178207—178). Кількість всіх інших підприємств значно зменшилася. Пояснити це можна загальною промисловою кризою [[1873]] — –[[1886]]. Разом з тим у кінці 19 ст. зросла механізація виробництва в промисловості й сільському господарстві, про що свідчить збільшення числа парових котлів у повіті: [[1895]] їх було 21, [[1896]] &nbsp;— 31 , [[1897]] &nbsp;— 42. <ref name="а"/> Шкоропад Д.О., Савон О.А.

* [[Білецький-Носенко Павло Павлович|П.&nbsp;П.&nbsp;Білецький-Носенко]]

* [[Міхновський Микола Іванович|М.&nbsp;І.&nbsp;Міхновський]]

* [[Яковченко Микола Федорович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Яковченко]]