Концепція Великого Марокко поширювалася [[Істікляль (партія)|партією Істікляль]] (Незалежність) та спочатку служила пропагандою для підтримки населення в боротьбі проти французького колоніального режиму. Після отриманняздобуття [[Марокко]] незалежності від Франції в [[1956]] та смерті султана [[Мухаммед V|Мухаммеда V]] в [[1961]], його син і спадкоємець [[Хасан II]] взяв концепцію великого Марокко на озброєння для завершення отриманняздобуття незалежності. Після скасування французького протекторату, Марокко приєднало [[Танжер]] та інші [[Іспанське Марокко|території]] на півночі, що належали Іспанії. Після [[Війна Іфні|іспано-марокканської війни]] [[1957]]-[[1958]] до Марокко приєднані також іспанські території на півдні Марокко, [[Іфні]] та [[Сектор Тарфая]] (Мис Хубі).
Концепція Великого Марокко отримала найбільше поширенняпоширилася в 1960-іті, коли лідер партії Істіклаль, [[Аллаль аль-Фассі]], займав високі пости в марокканській адміністрації та навіть короткий час був міністром закордонних справ. У найрадикальнішому варіанті Велике Марокко включало також [[Мавританія|Мавританію]] та частина [[Алжир]]у. Марокко визнало незалежність Мавританії із запізненням, а в [[1976]] це послужило однією з причин участі Мавританії, яка побоюється посилення Марокко в регіоні, у війні в [[Західна Сахара|Західній Сахарі]].
Хоча уряд Марокко не має територіальних претензій до Мавританії та Алжиру, він продовжує контролювати територію Західної Сахари. З цієї причини Марокко не входить в [[Організація Африканською Єдності|Організацію африканського єдності]] (ОАЕ), одним з основоположних принципів якої є непорушність постколоніальних кордонів, в той час як [[Сахарська Арабська Демократична Республіка]] входить в ОАЕ.
