Марин Дринов: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок) м автозаміна параметру шаблона:науковець за допомогою AWB |
Немає опису редагування |
||
Рядок 5:
| зображення_розмір = 250px
| зображення_підпис =
| дата народження = 02.11 (20.10).1838
| місце народження = [[Панагюріште]], [[Османська імперія]]
| дата смерті = 13.3.1906
Рядок 31:
}}
'''Мари́н Стоя́нов Дри́нов''' ({{lang-bg | Марин Стоянов Дринов}}, в Росії -'''Мари́н Степа́нович Дри́нов''') (нар. [[1 листопада|2 листопада]] (20 жовтня) [[1838]], [[Панагюріште]] — † [[13 березня]] [[1906]], [[Харків]], перепохований у м. Софія, Болгарія) — болгарський історик і філолог, громадський діяч болгарського [[Болгарське національне відродження|національного відродження]], працював більшу частину життя в Російській імперії. Один із основоположників болгарської історіографії, перший президент Болгарського літературного товариства (нині [[Болгарська академія наук]]).
{{цитата|Със своя чист ум ние лесно можем да ся дигнем и да тръгнем по пътя на истинната цивилизация|Марин Дринов}}
== Біографія ==
Як і багато інших болгарських інтелігентів свого покоління, Дринов в молодості емігрував (1858) і здобув освіту в Росії.
Здобув ступінь магістра і став лектором славістики в [[Харківський університет|Харківському університеті]], з 1876 — професор.
Захистив магістерську («Заселение Балканского полуострова славянами», 1873 р.), докторську («Южные славяне и Византия в Х веке», 1876 р.) дисертації.
Автор праць про болгарський народ, про історію [[Болгарська православна церква|болгарської церкви]] (виступав за незалежність її від [[Константинопольська православна церква|Константинопольського патріархату]]), найдавнішої історії слов'ян, про слов'янсько-візантійські відносини.▼
▲Автор праць про болгарський народ, про історію [[Болгарська православна церква|болгарської церкви]] (виступав за незалежність її від [[Константинопольська православна церква|Константинопольського патріархату]]), найдавнішої історії слов'ян, про слов'янсько-візантійські відносини. Вивчав давні слов’янські та візантійські рукописи, латинську палеографію (працював у архівах, бібліотеках та музеях Австро-Угорщини, Швейцарії, Італії, Ватикану, 1865–1870).
Після звільнення Болгарії в 1878 році Дринов приїхав на батьківщину і став (у складі тимчасового російського управління країни) міністром народної освіти та релігійних справ. Був одним з батьків-засновників болгарської держави, співавтором [[Тирновська конституція|Тирновської конституції]]. У відповідь на пропозицію австрійського уряду оголосити столицею Болгарії [[Велико-Тирново]], наполіг, щоб нею стала [[Софія]]. Дринов запровадив 32-літерний цивільний алфавіт, який вживався у Болгарії до 1945 року (з літерами [[ять]] та [[юси|юс]]ами, а також з німими '''ь''' та '''ъ''' у кінці слів). Заснував у Софії Національну бібліотеку.▼
▲Після звільнення Болгарії в 1878 році Дринов приїхав на батьківщину і став (у складі тимчасового російського управління країни) міністром народної освіти та релігійних справ, виконував обов’язки віце-губернатора Софійської області. Був одним з батьків-засновників болгарської держави, співавтором [[Тирновська конституція|Тирновської конституції]]. У відповідь на пропозицію австрійського уряду оголосити столицею Болгарії [[Велико-Тирново]], наполіг, щоб нею стала [[Софія]]. Дринов запровадив 32-літерний цивільний алфавіт, який вживався у Болгарії до 1945 року (з літерами [[ять]] та [[юси|юс]]ами, а також з німими '''ь''' та '''ъ''' у кінці слів). Заснував у Софії Національну бібліотеку та археологічний музей..
У 1881 році Дринов повернувся до Харкова і працював там до кінця життя. Доцент (1873–1877), професор слов’янознавства (1879) Харківського університету. Секретар (1877), голова Історико-філологічного товариства при Харківському університеті (1890–1897).
Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), член багатьох зарубіжних наукових товариств, почесний член усіх існуючих на той час у слов’янських країнах академій наук. Дійсний статський радник (з 1896). Нагороджений російськими орденами Святого Станіслава І ступеня, Святої Анни ІІ ступеня, Святого Володимира ІІІ ступеня, кавалер болгарського ордену «За громадянські заслуги» II ступеня та інші.
Помер після тривалої хвороби ([[туберкульоз]]у).
Іменем Дринова названо академічне видавництво [[Болгарська академія наук|БАН]], а також [[Центр болгаристики та балканських досліджень ім. М. Дринова|Центр болгаристики та балканських досліджень]] [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна]].
У Софії та Панагюріште встановлено пам’ятники Дринову, на будівлі Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна встановлено меморіальну дошку. Найвища нагорода АН Болгарії називається «Золота медаль імені М. Дринова».
=== Наукова діяльність ===
Запровадив єдину болгарську орфографію, заклав основи сучасної болгарської літературної мови. Працями з історії південнослов’янських народів, зокрема болгарського. народу, започаткував історичну науку в Болгарії, є основоположником академічного слов’янознавства у Болгарії та Харківської школи історичної болгаристики.
Засновник (1869) і перший голова Болгарського літературного товариства («Българско книжовно дружество», з 1911 року – Академія наук Болгарії).
== Праці ==
| |||