Васильківський Сергій Іванович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м оформлення, категоризація |
стильові правлення |
||
Рядок 111:
</div>
В 1912 р. на другій персональній виставці в Харкові Васильківський представив серію акварельних зображень історичних діячів (27) — [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]], [[Дорошенко Петро|Петра Дорошенка]], [[Кочубей Василь|Василя Кочубея]], [[Могила Петро Симеонович|Петра Могили]] та інших, при створенні яких користувався старовинними [[гравюра]]ми і живописними портретами (збереглися портрети Дорошенка і Мазепи в [[Національний художній музей України |Національному художньому музеї України]] та [[Лебединський художній музей|Лебединському художньому музеї]]). Того ж року експонував 33 роботи на великій виставці українського образотворчого мистецтва в Києві (383 твори, 47 учасників). В [[станкова графіка|станкову]] пейзажну канву до кінця життя продовжував вплітати козацьку тематику: близько 1905 р. створена картина «Козак в степу», в якій настороженість вершника зливається з тривожним настроєм вечірнього степу і неспокійного неба; 1911 р. — «Козак-Мамай», де в образі народного героя проступали портретні риси самого художника; близько 1915 р. — «Дума про трьох братів» (Харківський художній музей), написана, як і панно «Козак Голота», на тему відомої історичної думи. У своїй останній картині — «Похід козаків» (1917, Національний музей образотворчого мистецтва) Васильківський розробляє улюблений сюжет більш узагальнено і піднесено. Роздолля степу і простір неба, розмірений впевнений ритм потоку вершників, насичена колірна гама — все пронизане музикою козацького маршу (музикальність його творів відзначали сучасники, він любив малювати кобзарський спів, грав на декількох музикальних інструментах, захоплювався народною піснею). У своїй останній картині втілював
Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею. Художник Васильківський залишив після себе гідний набуток для українського мистецтва — майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них передав [[Харківський Художній Музей|Харківському художньому музею]] (більшість загинула в роки Другої світової війни); зараз в музеях і приватних збірках нараховують близько 500 його творів<ref> Критичні відгуки сучасників і нащадків: ''Коли з рам гляне на вас усе сяйвом облите широке поле та почується відтіль пісня жайворона, як легко, як вільно зітхнеться тим повітрям, що хвилями і цілими потоками ллє на вас художник. І він, що жив одним життям з природою, що плакав над звуками і барвами, примушує і вас тремтіти перед розкритими ним тайнами життя, вслухатися в розкішну пісню солов'я і журне туркотіння горлиці…'' Г. Хоткевич. 1900.<br/>''У його творах все широко і глибоко, на повну силу, відважно і завзято.'' М. Вороний. 1903.<br/>''Твори Васильківського — це поеми на честь сонця, повітря, ніжних кольорів України. Він як пейзажист заслуговує почесного місця не тільки серед художників тодішньої [[Росія|Росії]], але й серед пейзажистів Заходу.'' [[Бурачек Микола Григорович|М. Бурачек]]. 1930.</ref>.
| |||