Дмитро Гуня: відмінності між версіями

Походив ймовірно з козацької родини Київщини. Подробиці біографії Гуні маловідомі. На початку 30-х років XVII ст. очолював козацькі виправи проти [[ТуреччинаОсманська імперія|ТуреччиниОсманської імперії]] та [[Кримське ханство|Кримського ханства]].

У [[1637]]&nbsp;р. брав участь у повстанні під проводом [[Павлюк Павло|Павла Павлюка]], зокрема, весною був обраний [[полковник]]ом війська повсталих козаків. Після поразки під [[Кумейки|Кумейками]] (6 грудня 1637&nbsp;р.) і полону [[Павло Бут|Павлюка]], Гуня, захопивши польську артилерію Речі Посполитої, на чолі козацького загону прорвався на [[Запоріжжя]]. Зокрема, після того, як Павлюк та Скидан покинули табір для збору підкрплення, Гуня очолив оборону табору. Після невдалої битви Гуня повів своїх козаків до [[Боровиця (Черкаська область)|Боровиці]] (поблизу [[Черкаси|Черкас]]), де з'єднався з повстанцями Павлюка.<ref name="ZW7">''Zbigniew Wójcik''. Hunia Dymitr Tymofiejewicz…&nbsp;— S. 107.</ref>

На початку [[1638]] року запорожці, очолені Гунею, розгромили каральний загін [[ротмістр]]а [[Мелецькі|Мелецького]], надісланий польським командуванням Речі Посполитої для знищення [[Запорізька Січ|Запорозької Січі]].

Гуня розіслав посольства з проханням про допомогу до кримського хана (або калги-султана 26 лютого<ref name="ZW7"/>) і на [[Дон]]. Навесні [[1638]] року приєднався до селянсько-козацького повстання під проводом [[Скидан Карпо|Карпа Скидана]] і [[Острянин Яків|Якова Острянина]]. В другій половині березня повстанці на чолі з Острянином, Скиданом та Гунею вирушили із Запоріжжя з метою захопити переправи через [[Дніпро]]. Дмитро очолив флотилію, яка пішла вгору по Дніпру.<ref name="ZW7"/> Розгромивши окремі польські гарнізони Речі Посполитої, козаки взяли під свій контроль русло Дніпра від [[Кременчук]]а до [[Трипілля]] (переправи у Кременчуку, Максимівці, Бужині, Чигирині-Діброві<ref name="ZW7"/>). Після битви під [[Лубни|Лубнами]] загони очолювані Гуні приєдналися до основних сил козацького війська.

Наприкінці липня до табору Гуні пробилося з Запоріжжя підкріплення під приводом полковника [[Філоненко, козацький полковник|Філоненка]], що однак не змінило загального становища козаків. Філоненко віз човнами вгору Дніпром провіант та інші припаси, які могли змінити ситуацію на користь козаків, бо польське військо Речі Посполитої теж потерпало від нестачі харчів та бойових припасів. Частина козаків Філоненка йшла суходолом. Але поляки вчасно помітили транспорт і обстріляли його з берега з гармат; водночас польська кіннота Речі Посполитої атакувала загін, що йшов берегом. Майже всі припаси були потоплені. Більша частина козаків врятувалася та з порожніми руками пробилася до табору. Але збільшення кількості людей в оточенні загострило голод у козацькому війську. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28 липня 1638&nbsp;р. прорвався з оточеного табору на [[Запоріжжя]]. Позбавлені допомоги ззовні й, відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати. Ось як характеризує його дії [[історик]] [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]:

Навесні [[1640]]&nbsp;р. Гуня керував спільним походом донських і запорізьких козаків проти [[ТуреччинаОсманська імперія|ТуреччиниОсманської імперії]].