Українська автономна православна церква: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 5:
 
== Історія ==
Через те, що екзарх [[Московський патріархат|Московської Патріархії]] митрополит [[Миколай (Ярушевич)]], за тиждень до початку німецько-радянської війни виїхав до Москви, не давши єпископам ніяких розпоряджень, Українська православна церква залишилася без очолення.<ref name="Cipin">[http://azbyka.ru/otechnik/Vladislav_Tsypin/istorija-russkoj-tserkvi-1917-1997/6 Цыпин В., прот. История Русской Церкви (1917–1997). В 9 т. Т. 9. М., 1997.]</ref> Зв'язку через лінію фронту з Вищим Церковним Управлінням Православної Церкви в Москві не було. З цієї причини, 18 серпня 1941 року по ініціативи архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]] було скликано єпископську нараду у [[Почаївська лавра|Почаївській лаврі]]. Спираючись на постанови Всеросійського Помісного Собору 1917-1918 років про дарування Церкви на Україні автономії<ref name="Sobor1918"></ref>, підтверджені у 1922 році [[Тихон (патріарх Московський)|Патріархом]] Тихоном<ref name="Tihon_12_15_marta_1922"></ref>, а також на Постанову № 362 про самоврядування церковних єпархій,<ref name="cerkovnie_vedomosti_1"></ref> єпископи прийняли рішення про те, що Українська Православна Церква до проведення Всеукраїнського Собору (який повинен остаточно вирішити питання про становище православної Церкви на Україні) залишається в канонічній залежності від [[Московський патріархат|Московського Патріархату]], переходячи до автономного характеру управління.<ref name="deyania_sobora_pochaev">Деяния № 4 окружного Собора епископов Православной Церкви на Украине в Почаевской Лавре от 5/18 августа 1941 г. // Шкаровский М.В. Политика Третьего Рейха по отношению к Русской Православной Церкви в свете архивных метериалов 1935-1945 гг.: [Сб. докум.]. М.: Крутицкое патриаршее подворье, 2003. С. 299.</ref> Головою було обрано найстарішого за хіротонією архієпископа [[Олексій (Громадський)|Олексія (Громадського)]].
 
Щоб зрозуміти, що дії єпископів були не тільки вимушеними але й законними, потрібно розглянути "Постанову Святійшого Патіарха, Священного Синоду і Вищої Церковної Ради Православної Російської Церкви, від 7/20 листопада 1920 № 362".<ref name="cerkovnie_vedomosti_1">