Михаїл (Єрмаков): відмінності між версіями

* У [[1915]] р. — нагороджений діамантовим хрестом для [[клобук]]у. Перед окупацією німецьким військом м. Гродно — переїхав до м. Москви.

* У [[1917]]–[[1918]] р. був учасником Всеросійського помісного собору в місті [[Москва]], де його призначили з [[1919]] р. керувати Київською єпархією в [[Українська Народна Республіка|Українській Народній Республіці]] (УНР). Але у травні [[1920]] р. собор [[Українська автокефальна православна церква|Української автокефальної православної церкви]] (УАПЦ) не визнав його митрополитом Київським і Галицьким. Натомість, офіційно був [[Номінація (мовознавство)|номінований]] митрополитом Київським з 1918 року [[Антоній (Храповицький)|Антоній Храповицький]].

У лютому у новоутвореній Єпископській раді України серед заполітизованого, проросійськи налаштованого духівництва, з 28 серпня 1921 р. стає керівником, де проводив у Києві без перерви засідання. Першим їхнім актом було намагання позбавити всіх священнослужителів української [[Автокефалія|автокефалії]] духовного достоїнства ([[сан]]у), відлучити від російської автокефалії саме українських [[Парафія|парафіян (мирян)]] за їх спілкування з українським духівництвом [[Українська автокефальна православна церква|УАПЦ]]. З цією екзекуційною метою 19 жовтня 1921 р. він особисто відвідав Перший Всеукраїнський Православний собор УАПЦ (у храмі [[Софійський собор (Київ)|святої Софії в Києві]]), де вороже виступив проти собору і проголошеної на ньому УАПЦ. При тому категорично заперечував використання [[Українці|українцями]] [[Українська мова|української рідної їм мови]] у Церкві у власній державі [[Українська Народна Республіка|УНР]]. [[Дискримінація|Дискримінаційними]] заявами виступив проти висвячення в Церкві [[священик]]ів саме з [[Українці|українців]], [[кадрова політика]] за національною ознакою (що суперечить взагалі [[Релігія|віровченню]] [[Християнство|християнства]]). Осуджував канонічно висвячених священиків [[Російська православна церква|РПЦ МП]] українського походження за підтримку [[Українська автокефальна православна церква|УАПЦ]] — відстоював геополітичну концепцію «[[російський світ]]». Задля політичних інтересів Російської імперії [[Маніпуляція|маніпулювати]] релігійним життям в сусідній Україні вплинув на відкликання визнання [[Константинопольська православна церква|Вселенським Патріархом]] ієрархії УАПЦ ([[Томос]]а).

* У жовтні [[1922]] р. розсилав українським [[Архієрей|архієреям]] [[циркуляр]]ний указ про перехід Всеукраїнської Православної Церкви (ВПЦ) на засади канонів власне російської автокефалії. Чим засвідчив свої тверді наміри [[Соціологія|соціологічно]] сприяти формуванню неукраїнської еліти в Україні. Виступав проти методичного застосування [[Атеїзм|атеїстами]] технології провокацій на конфлікти, втручання у релігійне життя з метою загострення, розкладу і розколів серед православного духівництва Київщини та Правобережної України: чинив опір роз'єднанню російського духівництва на угруповання «[[Російська православна церква закордоном|закордонних]]», «[[Українська синодальна церква|обновленців]]», «[[Тихон (патріарх Московський)|тихоновців]]», «сергіївців», «йосифлянів» й т.ін., що навмисно організовувалось і використовувалось державними спецслужбами ([[ВЧК]]-ОГПУ-[[Народний комісаріат внутрішніх справ|НКВС]]) з метою полегшення подальшого нищення роздрібнених частин Церкви, на задоволення [[Ідеологія|ідеологічних]] потреб [[Комунізм|комуністів]] та проведення масштабного [[Експеримент|експерименту]] над [[народ]]ом.