Джеймс Гопвуд Джинс: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Життєпис: правопис |
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 8:
До 1914 основне місце в наукових роботах Джинса займали [[кінетична теорія газів]] і [[Теплове випромінювання|теорія теплового випромінювання]]. Для астрофізики велике значення має виведений в 1905 ним незалежно від [[Джон Вільям Релей|Дж. В. Релея]] закон розподілу енергії в довгохвильовій частині [[спектр]]у [[Абсолютно чорне тіло|абсолютно чорного тіла]].
Від половини 1910-х років інтереси Джинса зосередилися майже виключно на [[астрофізика|астрофізиці]]. У 1914-1916 він розглянув задачу про фігури рівноваги рідких обертових мас, яку до нього розв'язували [[Анрі Пуанкаре]], [[Джордж Говард Дарвін|Дж.Г.Дарвін]], [[Ляпунов Олександр Михайлович|О.М.Ляпунов]]. Джинс пішов далі своїх попередників. Він показав, що в результаті еволюції масивного рідкого тіла, що швидко обертається, або має відбуватися розподіл цього тіла на дві частини і таким чином можуть утворюватися подвійні зірки, або тіло набуває дуже сплощеної сочкоподібної форми і речовина зривається з його екваторіальних гострих країв. Останній процес Джинс пов'язував з утворенням [[спіральна туманність|спіральних туманностей]]. Він дійшов висновку, що планетна система не може утворитися з маси газу, що обертається і стискається. На цій підставі він відкидав космогонічні теорії [[Іммануїл Кант|І.Канта]] і [[П'єр-Симон Лаплас|П.С.Лапласа]] і запропонував приливну теорію утворення [[Сонячна система|Сонячної системи]], яка з'явилася подальшою розробкою теорії Т.К.Чемберліна і Ф.Р.Мультона; вона була дуже популярна в 1920-30-ті роки. Згідно з припливною теорією планети утворилися з речовини, вирваної із Сонця гравітаційним тяжінням зірки, що проходила близько. Джинс показав, що з маси, яка відокремилася при такій катастрофі, могло утворитися кілька невеличких тіл. Оскільки близьке проходження двох зірок — явище малоймовірне, це означало, що планетні системи зустрічаються дуже рідко. Космогонічну теорію піддали були критиці Н. Н. Парійський, Л. Спітцер, В. Лейтен, які показали її неспроможність. Дослідження Джинса з рівноваги обертових мас були підсумовані у нарисі «Проблеми космогонії і зоряної динаміки» (1919). Джон Вільям Релей
У роботі «Динамічна теорія газів» (1916) Джині виклав теорію [[дисипація|дисипації]] планетних атмосфер, зумовленої максвеллівським розподілом швидкостей; знайшов формулу для потоку дисипації внаслідок теплового випаровування газу в планетній атмосфері (формула Джинса). Вперше кількісно розглянув у 1929 питання про гравітаційну нестійкість — наростання збурень густини речовини під дією сил тяжіння; отримав вираз для критичного розміру збурень, що виникають в речовині (так звана довжина хвилі Джинса). Застосував апарат кінетичної теорії газів до ансамблю зірок, що входять до скупчення. Показав, що розподіл швидкостей зірок в скупченнях має з часом наближатися до максвеллівської внаслідок їхнього взаємного гравітаційного впливу один на одного при зближенні. Використав цю ідею для оцінки віку зоряних систем. Низка робіт присвячена теорії внутрішньої будови й еволюції зірок, вони засновані на уявленнях, які неможливо було перевірити в той час і які виявилися помилковими.
| |||