Антонінський парк: відмінності між версіями

Наступний етап у розвитку парку проводився у другій половині [[XIX століття]] графом Юзефом Потоцьким. За проектом архітектора Кайзера парк реконструювали у ландшафтному стилі. Було осушено найвологішу частину парку в долині річки Ікопоть, прокладено канали, містки, облаштовано і відкрито для прогулянок доріжно-стежкову мережу. Через канали і ставки було перекинуто легкі містки з дубовими та березовими перилами. В одному із ставків діяв фонтан, а дно, за переказами місцевих жителів, було вистелене дубовим паркетом. На ставках і каналах плавали білі лебеді, на галявинах вільно гуляли павичі та верблюди. У спеціальній загорожі перебували страуси, подаровані Паризьким акліматизаційним товариством. У західній частині парку, згідно європейської моди, було влаштовано фазанник, а в діброві-великий звіринець, де утримувались лані, козулі, зайці, призначені для осінніх полювань. У маєтку було кілька сотень коней та мисливських собак.

 

 

В [[1919]] році було спалено палац і разом з цим закінчився належний і фаховий догляд за парком. Великої шкоди парку завдали роки [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]]. Загинуло багато рідкісних, цінних дерев, зокрема, найстаріше в Україні [[тюльпанове дерево]].