Відмінності між версіями «Дао де цзін»

6437 байтів додано ,  5 років тому
нема опису редагування
 
== Походження ==
“Книга про дао і де” (“Даодецзін”, «道德经») — книга про Шлях (道) і про властивості людської природи, яка поряд із трактатом “Луньюй” («论语»), складеним учнями Конфуція, належить до найшанованіших і разом з тим найзагадковіших творінь китайської літератури.
За легендою, був створений мудрою людиною, просвітленим [[Лао-цзи]], коли той, відходячи на Захід, перетинав кордон Піднебесної. Начальник застави нібито умовив мудреця залишити повчання про світ та місце людини у світі. Але історик [[Сима Цянь]] піддав цю версію сумніву та вважав, що автором книги міг бути інший сучасник [[Конфуцій|Конфуція]] — Лао Лай-цзи або ж чжоуський державний діяч Дань, про якого відомо, що той відвідав цинського правителя Сянь-гуна 129 років після смерті Конфуція.
Деякі вчені ([[Лян Цічао]], [[Гу Цзеган]]) вважають, що існуючий текст «Дао де цзін» носить відбиток пізніших часів, ніж часи Лао-цзи. Є припущення, що книга була створена в епоху Чжань-го (IV — III вв. до н. е.) та відношення до Лао-цзи не має. Їх опоненти ([[Го Можо]] та ін.), не відкидають цього факту, але стверджують, що твір є письмовим викладенням наративу, переказу вчення Лао Цзи його послідовниками.
 
Сучасні китайські дослідники “Даодецзіну” Лян Цічао, Го Можо, Гу Цзегань та інші, що продовжили працю своїх незліченних попередників (а історія вивчення і коментування “Даодецзіну” налічує понад 2000 років), розходяться в думках щодо часу її створення та щодо постаті самого Лао-цзи — людини, якій традиція приписує авторство цієї книги, основоположника даоського філософського вчення.
Зміст тексту — розкриття центральних категорій даосизму, [[Дао]] та [[Де]]. Також важливе місце належить розкриттю категорії [[У-вей]], або Недіяння.
 
Як свідчить історик Сима Цянь (II-І ст. до н.е.), Лао-цзи (老子, власне, це не ім’я, а прізвисько, що означає “стара дитина”, — за легендою, коли мудрець народився, йому був уже 81 рік) мав прізвище Лі, а ім’я — Ер (або Дань). Дехто з дослідників стверджує, що він народився в першій половині VI ст. до н.е., і навіть зважується подати точні роки життя мудреця: 579-499 до н.е. Історик також повідомляє, що Лао-цзи служив хранителем державного архіву в царстві Чжоу. Сима Цянь пише і про його зустріч із Конфуцієм, зазначаючи, що останній приходив до Лао-цзи за порадою, щоб вислухати повчання мудреця. Лао-цзи, за свідченням Сима Цяня, тривалий час жив у столиці Чжоу, розробляючи вчення про дао (道) і де (德), тобто про шлях речей та його прояви в людському житті. Вражений занепадом царства, він покинув службу і вирушив на Захід. Начальник західної прикордонної застави, зустрівши уславленого філософа, попрохав його залишити хоч що-небудь для своєї країни. Лао-цзи дав йому рукопис книги “Даодецзін” і вирушив далі — назавжди. “Кінець його невідомий”, — пише Сима Цянь. Деякі мальовничі подробиці згаданого епізоду подано в книзі “Життєписи чародіїв” (“Лєсянь чжуань”, «列仙传»), що приписується Лю Сяну (І ст. до н.е.), але насправді була створена, очевидно, на три-чотири століття пізніше. За версією Лю Сяна, охоронець західної застави помітив, як зі сходу, тобто з глибини царства Чжоу, насувається дивна фіалкова хмара. Мудрий охоронець збагнув, що до кордону наближається даожень (道人, “людина дао”). І справді, невдовзі біля застави з’явився величний старець верхи на бику. Охоронець застави низько схилився перед Лао-цзи, який передав йому “Даодецзін”, проїхав заставу і зник назавжди. Саме так — верхи на бику — відтоді зображують Лао-цзи у традиційному китайському живописі.
 
Очевидно, відомий нині текст “Даодецзіну” дійшов до нас не у первозданному вигляді — він зазнав певних змін під впливом пізніших епох. На основі цього частина дослідників припускає, що пам’ятку було створено у IV-III ст. до н.е. Інші науковці вважають, що між часом життя Лао-цзи і часом реального запису “Даодецзін” побутував в усній формі, тобто передавався з уст в уста учнями та послідовниками Лао-цзи.
 
Книга “Даодецзін” — це водночас і поема, що має струнку ритмічну організацію (що, зокрема, переконливо показав академік М.Й. Конрад), і поетико-філософський трактат. Наріжним каменем книги є ідея дао — “шляху”, на якому самі собою постають Небо і Земля, народжуються всі речі й світові стихії, від найменших часточок ці (气) до єдиного, тобто втілення світової цілісності, а на первісних стадіях космогонії — світового хаосу. За Лао-цзи, дао як загальне буття не має ні форми, ні образу; дао як світовий закон — це “безіменний початок неба і землі”. Зміни у світі відбуваються згідно з принципами природності (自然) і реалізуються в де (德) — проявах людської природи, підпорядкованої дао як першопричині, закону і непізнаваному абсолюту. Принцип “недіяння” (为无为, вей-у-вей ) у “Даодецзіні” — це аж ніяк не бездіяльність у нашому розумінні слова, а навпаки, такий спосіб життя, який узгоджений із закономірностями світового буття. Він повертає людину до природного гармонійного існування, допомагаючи осягнути суть речей. Наявні в “Даодецзіні” й посилання на фундаментальні поняття давньокитайської міфології інь (阴) та ян (阳), що походять із космогонічних уявлень: згідно з міфом, у безформному мороці народилися два духи (або двоє богів), що почали впорядковувати світ. Згодом вони розділились: ян став керувати небом, а інь — землею; завдяки цьому й відбулося становлення Всесвіту, світового ладу.
 
[Це фахова передмова до тексту з хрестоматії китайської літератури (від найдавніших часів до ІІІ ст. н.е.) / Упоряд. Н.В.Коломієць. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. — 256 с.]
 
Зміст тексту “Даодецзіну” — розкриття центральних категорій даосизму, [[Дао]] та [[Де]]. Також важливе місце належить розкриттю категорії [[У-вей]], або Недіяння.
 
Текст написаний афорістичним поетичним стилем. Через це, та ще через складність тлумачення основних категорій твору, існує можливість різних за змістом та навіть формою перекладів.
Анонімний користувач