Філіп II: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
стильові правлення
Рядок 34:
Протягом [[XVI століття]] населення в іспанській державі без Португалії зросло при значних регіональних коливаннях приблизно на 40 відсотків: з 5,2 мільйона до приблизно 8,1 мільйонів. У переважній більшості це були селяни, ремісники і рибалки. На початок століття в містах, які зростали й перетворювалися на політичні, економічні та культурні центри країни, мешкало 5 відсотків, а до кінця століття — близько 20 відсотків населення. Мадрид і Севілья перетворилися у квітучі метрополії; перший — завдяки перебуванню в ньому двору та центральних органів влади, а друга — завдяки монопольній торгівлі з Америкою. Поза сумнівом, за часів Філіпа II міста являли собою найбільш динамічні елементи суспільного розвитку в іспанському королівстві.
 
Уважно стежив монарх і за розвитком духовенства й церкви в Іспанії, закликаючи або примушуючи їх до реформ. Король мав право висувати кандидатів на єпископство і тим самим міг чинити суттєвий вплив на церкву, нерідко конфліктуючи на цьому грунтіґрунті з Папою. Філіп реформував іспанську структуру єпископства, розділивши Кастилію на 5 архієпископств і 30 єпископств, а Арагон відповідно — на 3 архієпископства і 15 єпископств. У Іспанії, яку не зачепила Реформація, яка закликала поширити християнство в Новому Світі, а також зміцнити католицьку реформу та Контрреформацію в Європі, духовенство, підтримуване королем Філіпом, випромінювало потужні імпульси до створення світової католицької церкви.
 
Іспанські богослови здебільшого позитивно сприйняли Тридентський собор [[1564]] року, який став провісником церковного оновлення. Як наслідок, Філіп втілив у життя його рішення у своєму королівстві, спираючись на іспанський клір, що об'єднував у своїх лавах близько 90 000 представників білого й чорного духовенства. Мотивуючи свою імперську політику служінням Богові та церкви, король також зумів використати фінансові ресурси іспанської церкви, вимагаючи від неї дедалі більших пожертвув. Принцип «державної церковності» не залишав жодних сумнівів у верховенстві світської влади й держави над церквою в Іспанії, що Філіп відстоював, навіть протидіючи інтересам Папи.
Рядок 55:
[[Файл:Philip II's realms in 1598.png|thumb|right|Території, що були так чи інакше підконтрольні Іспанії у в 1598.
Зеленим позначено території представлений Раді Кастилії;
Жовтим - території підлягають Раді Арагон;
Синім - території при Раді Португалії;
Коричневим - території при Раді Італії;
Червоним - території, представлені до Ради Селенів;
Рожевим -nериторії території при Раді Фландрії (графство Фландрія), в тому числі спірних територій в Сполучених провінцій.]]
 
== Приєднання Португалії ==
Іншим тріумфом цього більш «щасливого» періоду його правління було приєднання Португалії. У [[1578]] році 24-річний португальський король Себастьян загинув під час північноафриканської експедиції у битві при Ель-Ксар-ель-Кебирі. Філіп, грунтуючисьґрунтуючись на праві успадкування по спорідненості і на багатих подарунках, якими він обдарував португальську аристократію, вирішив захопити португальський престол. Серед португальців виникла — досить, втім, слабка — національна партія, що намагалися зчинити Філіпу збройний опір, але іспанська армія майже без боротьби зайняла всю країну ([[1580]]), а через кілька місяців португальські кортеси проголосили Філіпа португальським королем.
 
== Боротьба з мусульманами. Священна Ліга, Лепанто ==