Поліційна держава: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 2:
[[Файл:Traité de la Police par Nicolas de La Mare.jpg|thumb|праворуч|200px|Перший том «Трактату про поліцію» (1707) Ніколаса Деламара]]
У XVIII
Прусський король Фрідріх Великий (
• Відмітна риса поліцейського державного порядку
До середини XIX
Поділ внутрішнього управління державним життям суспільства на поліцію безпеки та поліцію добробуту зник з наукового вжитку тільки разом зі зникненням терміна
У стародавні часи правотворчість не визнавали функцією влади, оскільки панувало звичаєве право (право за звичаєм). Одержавлення суду було важливим кроком у зміцненні державної влади.
Якщо у середні віки політична влада поставала як юрисдикція (від лат. jurisdictio
На початку Нового часу державне управління передбачало звільнення громадських організацій та особи громадянина від гноблення з боку феодальних порядків, обстоювання їхньої самостійності. І в цьому полягав прогресивний характер ідеї
Цілковите одержавлення суду та широкий розвиток державного управління призвели до встановлення та зміцнення законодавчої функції влади. Державне законодавство визначало одноманітну та міцну юридичну норму для судових рішень. Усі аспекти життя підпорядковувались законодавчому впливові та в узгодженні з принципом єдності влади, всюдисущої та всеспрямовуючої, правотворчість було визнано виключною функцією держави.
На певному етапі державна опіка сприяла подоланню замкнутого господарства та встановленню господарства народного, що особливо імпонувало німцям, соціально-національна спільнота яких була розбита на безліч дрібних держав та князівств, у кожному з яких панували феодальні примхи правителів. Проте з виникненням капіталістичного ладу останній потребував для свого розвитку свободи підприємницької діяльності та конкуренції. Життя висунуло вимогу свободи від державної опіки, або вимогу лібералізму, що й знайшло своє відображення в ідеї
Носієм ліберальної політичної ідеології став третій соціально-суспільний стан, тобто клас заможних городян (буржуазія), у чиїх руках зосереджувався значний грошовий капітал. Саме під енергійним тиском буржуазії поліцейська система управління державою здала свої позиції, поступившись ліберальній системі державного правління.
Лібералізм означав невтручання державної влади в економічне та духовне життя людини. На цьому, зокрема, наполягали фізіократи та А. Сміт. Завдання держави ліберали вбачали не у тотальному управлінні суспільними процесами, а виключно у правотворчості та захисті прав у суді. Метою ж права вони покладали забезпечення не тільки державного порядку, що декларувала концепція
Слабкість доктрини правової держави цілком очевидно виявила себе вже у другій половині XIX
Поява на історичній сцені капіталістичних монополій супроводжувалася з боку капіталістів вимогами надання дійової державної допомоги щодо впорядкування економічних відносин на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Концепція соціальної політики та соціальної держави, особливо часто використовувана сучасними німецькими вченими, викристалізувалася в політичних дискусіях другої половини XJX
Рядок 38:
'''Поліцейська держава''' ({{lang-de|Polizeistaat}}) — форма [[Абсолютизм|абсолютизму]]. Характерні риси поліцейської держави урядова опіка та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі в державному управлінні, підпорядкування економіки інтересам збільшення державної скарбниці, наявність дуже розгалуженої бюрократії.
== Історія ==
Термін «politeja» використовувався в працях грецьких філософів і означав взагалі «державне мистецтво». Але першооснова вказаного терміна походить від слова polis, тобто «місто — держава» у стародавньому світі (Греція, Рим, Фінікія), яке складалося із самого міста й прилеглих до нього територій.
У середні віки феодальні держави Європи поступово перетворилися на абсолютні монархії. Внаслідок боротьби буржуазії проти феодалів зароджується так звана «поліцейська держава».
Біля витоків визначення поліцейського права стояв французький вчений Ніколас Деламар. В його «Трактаті про поліцію» (1707–1738) було окреслено предмет поліцейської влади, виділені її головні риси, тобто ті сфери суспільних відносин, які об'єднані поліцейською діяльністю.
На основі практики обов'язковою для держави визнавалася діяльність, спрямована на створення державної безпеки та добробуту. Здійснюючи цей обов'язок, виконавчі органи мали право безмежного втручання у приватне життя з метою ощасливлення громадян. Як у науці, так і в практиці обстоювалася доцільність застосування державного примусу не лише для гарантування безпеки, а й створення умов для добробуту громадян. З часом поняття та функції поліції набули надто вузького змісту. Тож її функції звелися виключно до безпеки, тобто охорони громадського порядку та спокою.
Еволюція терміну пов'язана, зокрема, із зміною значення слова «поліція» ({{lang-de|polizei}}), яким у XVIII сторіччі позначали мистецтво державного управління (за зразком давньогрецької [[політія|політії]]), а починаючи з XIX — виключно силові державні інститути.
Рядок 46 ⟶ 55:
Критика концепції «поліцейської держави» була започаткована [[Іммануїл Кант|Кантом]], який протиставив добре керованій монархії «[[правова держава|правову державу]]» ({{lang-de|Rechtsstaat}}), в який верховною мала бути не воля володаря, визначена у законах, а природне право.
За доби [[Велика Французька революція|Французької революції]] ставлення до абсолютих монархій — добре чи погано керованих — кардинально змінилося. Відтак і концепція «поліцейської держави» сприймалася вже як консервативна
Посилення ролі поліції у наполеонівській Франції та державах-переможницях Наполеона призвела до переосмислення терміну. З середини XIX сторіччя під «поліцейською державою» розуміли виключно державу із
З огляду на те, що в [[СРСР]] та деяких пострадянських країна поліцію називали [[міліція|міліцією]], використовувався також вислів «[[міліцейська держава]]» — переважно з іронічним підтекстом
|