Браниця: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
1718 |
правопис, стильові правлення |
||
Рядок 52:
* Браниця — одне із найдревніших сіл Бобровиччини. Перші згадки датуються [[Літопис|літописами]] 1155 років.
* У переписній книзі [[Малоросійський приказ|Малоросійського приказу]] (1666) згадується ''село Браница''. У ньому було 28 дворів (серед них 2 дворів — «
* У часи [[Гетьманщина|Гетьманщини]] село, скоріш за все, було вільне, тобто не мало над собою феодала. Хоча серед мешканців села була майнова нерівність і конкуренція, були вдалі спроби досягти консенсус на рівні общини. Наприклад, 1718 року бідняки жалілися на багатих козаків, «''що були волны сѣножати и волно було всѣмъ косить, а в килька лѣтъ завладѣли були товариство до своихъ гаювъ''». І «''теди товариство... в кого есть синожати и береги, попустило по прежнему всѣмъ вульно косить, якъ одному, такъ и другому, богатому и убогому, и, якъ часъ будетъ косить, прибравшися и оповистившися, жебы всѣмъ разомъ пойти на косовицю, а не поривцемъ, подъ виною, хто би поважился упоромъ своимъ пойти косить''».<ref>В. А. Мякотинъ. Очерки соціальной исторіи Украины въ XVII—XVIII вв. Томъ I — Выпускъ I. — Прага, 1924. — с. 242-243.</ref>
Рядок 70:
Історія повстанського руху в Браниці починається в кінці 1918 року в період загальноукраїнського [[повстання]], очолюваного Директорією Української Народної Республіки проти гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]]. Браницька [[молодь]] організувалася в загін «Вільного козацтва» у кількості 60-70 чоловік. З наступом військ Директорії загін розпочав активні дії, зокрема арештовував членів партії «Союз хліборобів» — опори гетьманського режиму та інших представників гетьманської влади. Проте влада Директорії УНР протрималася недовго, і вже на початку 1919 року [[Чернігівщина]] вдруге опинилася під владою більшовиків. Частина Браницького «Вільного козацтва» залишилася на боці [[УНР]] і влилася до лав її армії, інші перейшли на бік більшовиків. Деякі не підтримали відкрито жодну сторону і лишилися в Браниці, нічим себе не виявляючи.
Надії певної частини селянства на [[більшовики|більшовиків]] швидко розвіялися з запровадженням так званої політики «воєнного комунізму» з її продрозкладкою, що фактично перетворилася на грабунок селян, та червоним терором.
На початку грудня 1919 року група селян на чолі з Хижняком, озброєних [[гвинтівка]]ми, а подекуди й вилами, вбили в Браниці 11 представників радянської влади, серед яких і голова сільради Бондаренко. Іншим вдалося втекти до [[Бобровиця|Бобровиці]], і від них про повстання стало відомо Козелецькій повітовій владі.
Наступного дня Хижняк скликав збори села, де оголосив, що минулої ночі він та його товариші вбили 11 «окошників» (так називали тих радянських працівників, що займалися мародерством). Ще кілька представників радянської влади було арештовано
Тим часом до Браниці з [[Козелець|Козельця]] вже прямував каральний загін, [[командир]]ом якого був інший син Сави Полуяна Андрій. Випередивши свій [[Загін (армія)|загін]] на 15 [[верста|верст]], Полуян, сидячи на [[підвода|підводі]] з [[Карабін (зброя)|карабіном]] в руках приїхав прямо на збори. [[Натовп]] [[селяни|селян]] розступився і Хижняк, схопивши гвинтівку і прицілившись з коліна, вбив Полуяна [[постріл]]ом в [[голова|голову]]. Коли каральний загін підійшов до села, повстанці відступили до [[ліс]]у і ніхто з них схоплений не був. Червоні звільнили присуджених до розстрілу своїх симпатиків, які зразу ж вбили батька та брата одного з повстанців — Дмитра Кушніра. Взявши [[заручник]]ів [[більшовики]] повернулися до [[Козелець|Козельця]].
| |||