|
У 1937 році здав екзамени у школі в Гамбурзі, після чого у 1939 році записався до націонал-соціалістичної партії.
== Сім'я та походження ==
== Біографія ==
Батько Шмідта Густав (1888–1981) був [[Незаконнонародженість|незаконнонародженим]] (позашлюбним) сином єврейського комерсанта, щоєврейського сім'япоходження довгийпо часпрізвищу приховувала;Гумбель це оприлюднивта лише в 1984 році Валері Жискар д 'Естен за згодою Шмідтаофіціантки-німкені. Його батько Густав (1888–1981),Він був [[Усиновлення|усиновлений]] гамбурзькою родиною гамбурзькоїпростих Шмідт[[докер]]ів, народившисьз відроками позашлюбногордержав зв'язкуосвіту єврейськогоі комерсантастав по імені Гумбель та німкені-офіціанткивчителем. Сім'я Шмідт пізніше проховала єврейські корені батька Гельмута, підробивши його свідоцтво про народження. Інакше йому не вдалося б пройти «арійську» перевірку на «чистоту раси» і двері більшості державних і суспільних інституцій виявилися би для нього, як «''чверть-єврея», зачиненими. Історію про єврейські коріння свого батька Г.Шмідт повідомив лише в 1980 році [[Валері Жискар д'Естен]]у у довірливій приватній розмові. Жискар д'Естен її оприлюднив у 1988 році за згодою Шмідта у своїй книзі „Le Pouvoir et la Vie“ («Життя і влада»). Сам Г.Шмідт пізніше розповідав у телеінтерв'ю, зачиненимищо йогобатько все життя соромився не стільки своїх єврейських коренів, скільки свого позашлюбного народження.
==Юність та воєнні роки==
У 1936 році в 18 років, будучи школярем, Шмідт взяв участь у організованному [[НСДАП]] марші з Гамбурга в Нюрнберг — на Нюрнберзький партійний з'їзд. Будучи, за словами історика Генріха Вінклера, вражений «соціалістичної» і «солідаристської» складової нацистської пропаганди. У «Спогадах дитинства» сам Шмідт пише, що його походження вплинуло на неприйняття націонал-соціалізму в цілому.
ПідВ частому [[Другаж світовароці війна|Другоївин світовоїпоступив війниу школу морських юнг, але був звідти відчислен за недодержання дисципліни (за його власним визнанням - «за довгий язик»). В 1937 році він закінчив середню школу (склав [[абітур]]ні іспити) та був призваний до зенітного підрозділу ППО. Через два роки він одержав звання [[Вермахтфельдфебель|фельдфебелю]]у запасу, деа ставще офіцеромцерез ідва дослуживсяроки до- званняу 1941 став [[майорлейтенант]]аом легко-зенітних військ ППО. БравПід час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] брав участь у протиповітряній обороні Бремена, воював на Східному фронті, потім працював в міністерстві авіаційної промисловості,. зЗ 1944 служив артилеристом у званні старшого лейтенанта на Західному фронті, в березні 1945 потрапив у полон до союзників і пробув там до серпня. Після війни Шмідт вивчав право і політологію в [[Гамбурзький університет|Гамбурзькому університеті]], закінчив університет в 1949 році.
==Повоєнні роки==
Після війни Шмідт вивчав право і політологію в [[Гамбурзький університет|Гамбурзькому університеті]], закінчив університет в 1949 році.
Після закінчення внз'у працював у гамбурзькому відомстві економіки і транспорту. Двічі — в 1953 і 1965 роках — обирався депутатом Бундестагу, а в перерві обіймав пост гамбурзького сенатора з внутрішніх справ. Пізніше Гельмут Шмідт очолював федеральні міністерства оборони, економіки, фінансів і навіть два тижні керував МЗС.
==На посаді канцлера==
Прийшов до влади після скандальної відставки Віллі Брандта. Прихильник жорсткої лінії в боротьбі з лівим екстремізмом («Фракція Червоної Армії»), поліпшення відносин з Францією, один з ініціаторів Гельсінкських угод. У 1982 році, після спроби Гельмута Шмідта вивести зі складу кабінету учасників коаліції, не представляли СДПН, і організувати однопартійний уряд, бундестаг виніс йому вотум недовіри і затвердив новим канцлером Гельмута Коля.
Прийшов на посаду канцлера (був висунутий керівництвом [[СДПН]] як лідер партії) після добровільної відставки Віллі Брандта в наслідок «шпигунської афери» — розкриття агента «[[Штазі]]» [[Гюнтер Гійом|Гюнтера Гійома]], якому вдалося влаштуватися персональним секретарем канцлера [[Віллі Брандт|Брандта]]).
Був прихильником жорсткої лінії в боротьбі з лівим екстремізмом («[[Фракція Червоної Армії]]») та тероризмом.
Прихільник поліпшення відносин з Францією, один з ініціаторів [[Гельсінські угоди|Гельсінських угод]].
В наслідок виходу із урядової коаліції з СДПН партії [[Вільна демократична партія|Вільних демократів]] [[1982]] році, втратив більшість у [[Бундестаг|Бундестазі]].
Спробував організувати однопартійний уряд через [[вотум довіри]], але програв його і був змушений поступися новій коаліції [[ХДС]]/[[ХДСС]]-[[ПВД]], яка створила новий уряд на чолі з [[Гельмут Коль|Гельмутом Голем]].
З 1983 р. — співвидавець тижневика «Die Zeit».
| 