Артеріальна гіпертензія: відмінності між версіями

АГ діагностується, коли у пацієнта, що не приймає гіпотензивних лікарських засобів, постійно наявний високий кров'яний тиск (систолічний 140&nbsp;мм ртутного стовпчика та/або діастолічний 90&nbsp;мм ртутного стовпчика або вище). Для стандартного<ref name="NICE127 full"/> діагностування необхідно зробити три окремі вимірювання сфігмоманометром з інтервалами в один місяць.<ref>{{cite book| author=North of England Hypertension Guideline Development Group |chapter=Frequency of measurements |page=53| title=Essential hypertension (NICE CG18) |publisher=[[National Institute for Health and Clinical Excellence]] |date=1 August 2004 |url=http://guidance.nice.org.uk/index.jsp?action=download&o=48384 |accessdate=2011-12-22}}</ref> Первісна оцінка хворих на АГ включає в себе повний аналіз [[Історія хвороби|анамнезу]] та [[медичний огляд]]. За наявності 24-годинних моніторів [[артеріального тиску в амбулаторних умовах]] та домашніх вимірювачів артеріального тиску, необхідність уникнення неправильного діагностування пацієнтів з гіпертензією «білого халата» призвела до зміни протоколів. У Великобританії поточною рекомендованою практикою є подальше спостереження після одного єдиного підвищеного показника тиску, виміряного у клініці, шляхом вимірювання тиску в амбулаторних умовах. Подальше спостереження також може бути проведене шляхом відстеження артеріального тиску протягом семи днів у домашніх умовах, але таке спостереження вважається менш вдалим варіантом.<ref name="NICE127 full"/>{{cite book |author=National Clinical Guideline Centre |title=Hypertension (NICE CG 127) |publisher=[[National Institute for Health and Clinical Excellence]] |chapter=7 Diagnosis of Hypertension, 7.5 Link from evidence to recommendations |page=102 |date=August 2011|url=http://www.nice.org.uk/nicemedia/live/13561/56007/56007.pdf |accessdate=2011-12-22}}</ref>

У минулому лікування так званої «хвороби напруженого пульсу» полягало у зменшенні кількості крові [[кровопусканні]] або прикладанні [[п'явок]].<ref name="pmid1744849">{{cite journal |author=Esunge PM |title=From blood pressure to hypertension: the history of research |journal=J R Soc Med |volume=84 |issue=10 |pages=621 |year=1991 |month=October |pmid=1744849 |pmc=1295564}}</ref> [[Жовтий імператор]] Китаю, [[Авл Корнелій Цельс|Корнелій Цельс]], [[Гален]] та [[Гіппократ]] рекомендували кровопускання.<ref name="pmid1744849"/> У XIX і XX століттях, перш ніж було винайдено ефективне медикаментозне лікування гіпертензії, застосовувалися три методи лікування; всі вони мали значну кількість побічних ефектів та, загалом, невисоку ефективність. Ці методи включали суворе обмеження натрію (наприклад, рисова дієта<ref name="pmid1744849"/>), [[сімпатектомію]] (хірургічне видалення частини [[симпатичної нервової системи]]), і терапію пірогенними речовинами (ін'єкції речовини, які викликали лихоманку, з побічним зниженням артеріального тиску).<ref name="pmid1744849"/><ref name=Dustan/> Перший хімічний препарат для лікування АГ, [[тіоціанат натрію]], був використаний у 1900 році, але мав багато побічних ефектів і був непопулярний.<ref name="pmid1744849"/> Деякі інші препарати були розроблені після [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Найбільш популярними і досить ефективними були [[хлорид тетраметіламмонію]] і його похідні [[гексаметоній]], [[гідралазин]] та [[резерпін]] (на основі лікарської рослини "[[раувольфії зміїної]]''). Основний прорив був досягнутий із відкриттям перших добре переносимих доступних пероральних препаратів. Першим з них був [[хлортіазид]]&nbsp;— перший [[тіазидний]] [[сечогінний препарат]], який був розроблений на основі антимікробного засобу [[сульфаніламіду]], і надійшов у продаж у 1958 році.<ref name="pmid1744849"/><ref>{{cite journal|author=Novello FC, Sprague JM | title=Benzothiadiazine dioxides as novel diuretics | journal=J. Am. Chem. Soc. | year=1957 | volume=79 | pages=2028 | doi=10.1021/ja01565a079|issue=8}}</ref> Він збільшував виділення солей, водночас запобігаючи накопиченню рідини. У [[рандомізованому контрольованому дослідженні]], яке було організоване [[Департамент у справах ветеранів США|Департаментом у справах ветеранів США]], порівнювався [[гідрохлортіазид]] у комбінації з резерпіном плюс гідралазин в порівнянні з плацебо. Дослідження було припинено достроково, оскільки ті, хто були у групі високого артеріального тиску і не отримував ліків, мали набагато більше ускладнень, ніж пацієнти, що отримували препарат, і було визнано неетичним позбавляти їх лікування. Дослідження тривало у людей з більш низьким артеріальним тиском і показало, що лікування, навіть у людей з м'якою артеріальною гіпертензією, знижує ризик серцево-судинної смерті більш ніж наполовину.<ref>{{cite journal | author=Freis ED | title=The Veterans Administration Cooperative Study on Antihypertensive Agents. Implications for Stroke Prevention | journal=Stroke | year=1974 | volume=5 | pages=76–77 | pmid=4811316 | url=http://stroke.ahajournals.org/content/5/1/76.long | format=PDF | issue=1 | doi=10.1161/01.STR.5.1.76}}</ref> В 1975 році [[Премія Ласкера|спеціальною премією Ласкера у сфері охорони здоров'я]] було нагороджено групу розробників хлортіазиду.<ref name=Dustan>{{cite journal |author=Dustan HP, Roccella EJ, Garrison HH |title=Controlling hypertension. A research success story |journal=Arch. Intern. Med. |volume=156 |issue=17 |pages=1926–35 |date=September 1996 |pmid=8823146 |doi=10.1001/archinte.156.17.1926|last2=Roccella |last3=Garrison }}</ref>. Результати цих досліджень дали поштовх кампаніям з охорони здоров'я для підвищення обізнаності громадськості про артеріальну гіпертензію і сприяння вимірюванню і лікуванню високого артеріального тиску. Ці заходи сприяли, принаймні частково, спостережуваному 50% падінню рівнів захворюваності на мозковий інсульт та ішемічну хворобу серця в період з 1972 по 1994 рік.<ref name=Dustan/>