Історія українського війська: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
TeoBot (обговорення | внесок)
м checkwiki за допомогою AWB
м автоматизована заміна, replaced: Імперія → імперія, Імперії → імперії за допомогою AWB
Рядок 144:
[[Файл:Narody Rossii (1812-13, Paris) 01.jpg|thumb|200px|Чорноморський козак до 1839 року]]
 
У [[1774]] році, після підписання [[Кючук-Кайнарджийський мирний договір|Кючук-Кайнарджийського договору]], [[Російська Імперіяімперія]], разом із [[Крим]]ом отримала вихід до [[Чорне море|Чорного моря]]. Оскільки [[Річ Посполита]] перебувала у стані занепаду і була на межі [[Поділи Речі Посполитої|поділів]], то подальша необхідність в існуванні [[Українське козацтво|козаків]] на їх історичних землях відпала. В той самий час збереження традиційного образу життя козаків призводило до конфліктів із російською владою. За наказом [[Катерина II|Катерини II]] знищити Запорозьку Січ, який був втілений у життя, слідував наказ [[Григорій Потьомкін|Григорія Потьомкіна]] про смирення запорозьких козаків, що й було здійснено генералом [[Текелі Петро Абрамович|Петром Текелі]] у червні 1775 року. Як наслідок, близько п'яти тисяч козаків пішли до гирла [[Дунай|Дунаю]], утворивши там [[Задунайська Січ|Задунайську Січ]] під протекторатом турецького султану.
 
Організація й швидке зміцнення [[Задунайська Січ|Задунайської Січі]] вимагало від Російської імперії організації якоїсь протидії. Адже існування «Січі за Дунаєм» викликало все більші симпатії в українського населення, зміцнювала військову потужність [[Порта|Порти]] й паралізувала участь у війні українців на боці Росії.
Рядок 211:
У [[1844]] році було видано положення про Дунайське козацьке військо. На обов'язок Дунайського війська покладалося утримання кордонної варти і варт на островах Літа, Чемалі, Георгіївському і по лівому березі Дунаю, a також підтримання поліцейського порядку в містах Одесі, Акермані, Херсоні та Херсонському повіті. Для зовнішньої служби військо зобов'язувалося мати на готовності 2 кінних полки. Начальство над ним, під головним веденням Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, було ввірене офіцеру регулярних військ. Цей військовий начальник і складена при ньому канцелярія формували полки та завідували військово-поліцейською і господарською частиною війська. Місцеве управління війська складали: наказний отаман, військове правління, комісія військового суду і станичного правління. Поліцейське та господарське правління станиць було ввірене станичним старшинам.
 
До [[1 січня]] [[1856]] року в Дунайському козацькому війську на дійсній службі перебувало 2811 осіб (за списком 2 858). У тому ж році військо було перейменовано в Новоросійське, під якою назвою проіснувало недовго. В силу малоземелля, воно не могло отримати подальшого розвитку шляхом приросту населення; служилий його склад був вкрай нечисленний, і, замість 2 комплектних полків з черговими змінами, військо ледь формувало полк, та й то за допомогою постійної видачі з військового капіталу грошей на бойове спорядження . До того ж, за Паризьким трактатом 1856 року, південна межа Російської Імперіїімперії була змінена і частина земель Новоросійського війська відійшла до Молдавії; малоземелля зросло ще більше.
 
У [[1868]] році Новоросійське козацьке військо було скасоване, з зарахуванням його штабних і обер-офіцерів і дворян до дворянства Бессарабської області і з наданням їм в повну особисту і потомствену власність садибної земл, що знаходилася в їх володінні. Крім цього, з числа землі в загальному військовому володінні, що входила до юрту станиць і хуторів, було надано у власність: штабс-офіцерам — по 300, обер-офіцерам — по 150 і зауряд-офіцерам — по 75 десятин. Надані війську 2 прапори і Найвища грамота були здані до церкви станиці Волонтерівкі, для зберігання на вічні часи, a холодна і вогнепальна зброя — в Бендерський артилерійський склад.