Мікроінтерваліка: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→У європейській академічній музиці: Теорія Брайніна явно не стоїть за значимістю в одному ряду з А. Габою та ин. |
Габа чех |
||
Рядок 13:
Експерименти з використання мікроінтерваліки здійснювали музикознавці епохи Відродження — [[Маркетто Падуанський]], Джон Хотбі<ref>В трактаті «Tractatus quarundam regularum artis musice» (не пізніше 1487); не виданий.</ref>, та [[Нікола Вичентино]]). [[Гійом Котле]] використовував 19-тоновий поділ октави («Chromatic Chanson», «Seigneur Dieu ta pitié», 1558).
Як професійна техніка композиції в Європі і США, мікроінтерваліка з'явилась у XX столітті. Мікротонові теорії (наприклад, [[Вишнеградський Іван Олександрович|І. Вишнеградський]], А. Оголевца, [[
Ширше і систематичне застосування мікроінтерваліка отримала в другій половині 20 ст., що було пов'язано з розвитком сонористики (творчість В.Лютославського, К.Пендерецького цього періоду). В творчості радянських композиторів ([[Альфред Шнітке|А. Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С. Губайдуліна]], [[Едісон Денісов|Е. Денісов]]) 60-х — 90-х років, мікроінтерваліка використовується переважно як ладо-інтонаційний засіб; в т.зв. «спектральній музиці» (французькі композитори — Ж. Грізе та ін.) — основа «спектральної» (тобто побудованої на особливостях спектру [[звук музичний|звуку]]) гармонії тощо Мікротоновим за своєю сутністю був синтезатор [[АНС]], сконструйований радянським інженером Є.Мурзіним в кінці 1960-х років. Приклади використання мікроінтерваліки можна знайти і в партитурах українських композиторів ([[Володимир Рунчак|В. Рунчак]] та ін.)
|