Вікіпедія

Мікроінтерваліка: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→‎У європейській академічній музиці: Теорія Брайніна явно не стоїть за значимістю в одному ряду з А. Габою та ин.
Габа чех
Рядок 13:
Експерименти з використання мікроінтерваліки здійснювали музикознавці епохи Відродження&nbsp;— [[Маркетто Падуанський]], Джон Хотбі<ref>В трактаті «Tractatus quarundam regularum artis musice» (не пізніше 1487); не виданий.</ref>, та [[Нікола Вичентино]]). [[Гійом Котле]] використовував 19-тоновий поділ октави («Chromatic Chanson», «Seigneur Dieu ta pitié», 1558).
 
Як професійна техніка композиції в Європі і США, мікроінтерваліка з'явилась у XX столітті. Мікротонові теорії (наприклад, [[Вишнеградський Іван Олександрович|І. Вишнеградський]], А. Оголевца, [[ХабаГаба Алоїс|А. ХабиГаби]], А.&nbsp;Д.&nbsp;Фоккера тощо) не отримали широкого визнання в музичній науці<ref>Авторитетні західні та радянські дослідження по гармонії ([[Шенберґ Арнольд|Шенберг]], [[Шенкер]], [[Хіндеміт]], де ла Мотт, Тюлін, Бершадська і багато ін.) або не зачіпають мікротонових явищ в європейській музиці взагалі, або трактують їх як теоретичні та композиторські експерименти (Холопов).</ref> і не були прийняті найбільшими композиторами XX століття{{джерело}}. Музика Вічентіно, Вишнеградського, ХабиГаби, [[Бадінгс Хенк|Х. Бадінгса]], Г. Парча тощо зберігає статус екзотичного явища в історії так званої ''серйозної'' західної музики{{джерело}}.
 
Ширше і систематичне застосування мікроінтерваліка отримала в другій половині 20 ст., що було пов'язано з розвитком сонористики (творчість В.Лютославського, К.Пендерецького цього періоду). В творчості радянських композиторів ([[Альфред Шнітке|А.&nbsp;Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С. Губайдуліна]], [[Едісон Денісов|Е. Денісов]]) 60-х&nbsp;— 90-х років, мікроінтерваліка використовується переважно як ладо-інтонаційний засіб; в т.зв. «спектральній музиці» (французькі композитори&nbsp;— Ж. Грізе та ін.)&nbsp;— основа «спектральної» (тобто побудованої на особливостях спектру [[звук музичний|звуку]]) гармонії тощо Мікротоновим за своєю сутністю був синтезатор [[АНС]], сконструйований радянським інженером Є.Мурзіним в кінці 1960-х років. Приклади використання мікроінтерваліки можна знайти і в партитурах українських композиторів ([[Володимир Рунчак|В. Рунчак]] та ін.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Мікроінтерваліка