Вікіпедія

Голіцин Олександр Миколайович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 39:
== Походження і молодість ==
[[File:Alexandra Galitzina.jpg|мини|left|150 px|Матір князя Голіцина]]
Єдиний син капітана гвардії князя Миколая Сергійовича [[Голіцини|Голіцина]] (лінія «Олексійовичів») від його третього шлюбу з Олександрою Олександрівною [[Хітрово (дворянський рід)|Хітрово]] (1736—1796), внук московського губернатора [[ГолицінГоліцин Сергій Олексійович|Сергія Олексійовича ГолицінаГоліцина]] (1695—1758). Ставши вдовою через два тижня після народження сина, матір 1776 року вийшла заміж за М. А. Кологривова. Вона ставилася до сина суворо і холодно, проте впливова придворна дама [[Перекусихіна Марія Саввишна|М. С. Перекусихівна]] полюбила «веселенького і гострого» хлопчика й взяла його до двору пажем<ref name="duke"/>.
 
Таким чином, князь ГолицінГоліцин з дитинства мав доступ до двору, де спочатку цінувася як учасник дитячих ігор великих князів — [[Олександр I (російський імператор)|Олександра]] і [[Костянтин Павлович|Костянтина]], а потім — як дотепний і спритний кавалер. При [[Павло I|Павлі]] за жарти був висланий з Петербурга. Його брат [[ГолицінГоліцин Михайло Миколайович|М. М. ГолицінГоліцин]], який був ярославським губернатором, побудував під містом садибу [[Карабіха (садиба)|Карабіха]] (нині музей-заповідник).
 
Інший брат, [[Кологривов Дмитро Михайлович|Д. М. Кологривов]], брав участь у жартах князя ГолицінаГоліцина, який був низького зросту. Обидва брати вельми майстерно успадковували манеру і говір інших. Граф [[Толстой Федір Петрович|Ф. П. Толстой]] писав<ref>''Толстой Ф. П''. Записки графа Ф. П. Толстого, товарища президента Императорской Академии художеств // Русская старина, 1873. — Т. 7. — № 1. — С. 24-51.</ref>:
 
{{Цитата|''Князь Голіцин, вихований при дворі і тільки для двору. Маючи від природи гострий розум, він особливо відрізнявся здатністю передражнювати і наслідувати голоси інших до того правдоподібно, що в іншій кімнаті не можна було не повірити і не прийняти його за того, кого він передражнював.''
Рядок 51:
== Кар'єра ==
 
Після заступлення на престол [[Олександр I (російський імператор)|Олександра I]] князь ГолицінГоліцин, як близька йому людина, був призначений спочатку обер-прокурором I департаменту Сенату, а потім, 21 жовтня 1803 року, за наполягань імператора взяв на себе посаду обер-прокурора [[Священний синод Російської православної церкви#В У синодальний період (1721-1917)|Святійшого Синоду]]. В 1810 році став, зберігаючи попередню посаду, головним керівником іноземними віруваннями, в 1816 році — [[Міністерство народної освіти Російської імперії|міністром народної освіти]].
 
Частково під впливом [[Кошельов Родіон Олександрович|Р. О. Кошельов]]а цей [[Епікуреїзм|епікуреєць]] і [[вольтер]]'янець катеринського вишколу, в 1806 році обраний в члени [[Академія Російська|Російської академії]], звернувся до благочестя із різко вираженим сентиментально-містичним забарвленням. Він легко брався роз'яснювати імператору найскладніші богословські запитання, хоча історію релігії знав поверхнево і вважав істинним християнством «туманний сентиментальний [[пієтизм]] із домішкою православних догматів, різноманітних єретичних і сектантських навчань»<ref name="duke"/>. Московський митрополит [[Філарет (Дроздов)|Філарет]] згадував<ref>Из воспоминаний свт. Филарета // Русский архив. — 1906. — № 10. — С. 214.</ref>:
Рядок 58:
{{oq|ru|Когда император назначил [кн. А. Н. Голицына] обер-прокурором, он сказал: „Какой я обер-прокурор Синода? Вы знаете, что я не имею веры“. — „Ну полно, шалун, образумишься“. — „Когда же, — говорил после Голицын, — я увидел, что члены Синода делали дела серьезно… и сам стал серьезнее, почтительнее относиться к делам веры и Церкви; когда через год или два спросил себя: верую ли я? — то увидел, что верую, как веровал в детстве“}}}}
 
Проголосивши благочестя основою істинної просвіти, ГолицінГоліцин взяв курс на клерикалізацію навчання, який під його керівництвом ревно проводили [[Магницький Михайло Леонтієвич|М. Л. Магницький]] і [[Рунич Дмитро Павлович|Д. П. Рунич]]. До сучасної йому літературі він ставився з підозрою, що виражалось в крайній прискіпливості [[Цензура|цензури]]<ref name="duke">[[Російські портрети XVIII і XIX століть|Русские портреты XVIII и XIX столетий]]. Том 2, №48. Том 5, №214.</ref>:
 
{{Цитата|''Це "немовляти" в справі віри постійно морочили різні ханжі і бузувіри; він шукав «виливу Св.Духа» і одкровень, вічно ганявся за пророками і пророчицями, за знаменами й дивами: то "слухав пророче слово" у хлистовки [[Татаринова Катерина Філіпівна|Татаринової]], то жадав покладання руки нового [[Іоанн Златоуст|Златоуста]] - [[Фотій (Спаський)|Фотія]], то зціляв біснуватих, то удостоювався в містичному екстазі випробувати подобу страждань Спасителя від голок тернового листа.'' (Вел. кн. [[Микола Михайлович]])''
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Голіцин_Олександр_Миколайович