Мед (напій): відмінності між версіями

'''Медовий напій''', також <nowiki/>''мед, хмільний мед, питний мед, медівка, медовиця, медуха, медовуха'' ({{lang-en|mead}}, {{lang-pl|miód pitny}}, {{lang-ru|медовый напиток, медовуха}})&nbsp;— слабо[[Спиртні напої|алкогольний напій]], виготовлений шляхом ферментації з бджолиного [[мед]]у.

== Історія ==

Відомий в [[Україна|Україні]] з прадавніх часів, мед є (судячи зі згадок в [[Германські племена|давньогерманському]] та [[Кельтські племена|кельтському]] епосі) чи не найдавнішим алкогольним напоєм, відомим в Середній та Північній Європі. Його приготовляли з бджолиного меду, який варили з водою, і потім [[Ферментація|зброджували]].<ref name="укр">Українські страви (Третє видання) &nbsp;— Київ: Державне видавництво технічної літератури УРСР, 1960 (с.:365)</ref>

В залежності від технології приготування сити, питні меди поділяють на два типи: ставлені і варені. Під час виготовлення ставлених медів мед розчиняється у майже холодній воді, після чого сита зброджується. У разі ж, якщо виготовляється варений мед, сита піддається варінню, іноді досить тривалому: від 15 хв. до 3 год., або навіть більше. За вмістом меду у розчині, питні меди поділяють на «чотирняки» (одна частка об'єму меду на три частки води), «третяки» (одна частка меду, дві частки води), «двійняки» (одна частка меду, одна частка води), «півтораки» (одна частка меду, півчастки води). Існують також проміжні варіанти пропорцій меду і води у напої. В результаті зброджування, тобто перетворення цукру на спирт, чотирняк стає, за винною термінологією, практично «сухим», третяк&nbsp;— напівсухим, більші частки меду дозволяють отримати солодші напої.

Всупереч очікуванням, типовий мед не є густим та солодким [[лікер|лікером]]ом. Мед це рідкий напій, який легко ллється. Смак сухих медів нагадує легке сухе вино, третяки та чотирняки нагадують напівсолодкі вина, двійняки та важчі меди за смаком схожі на солодкі вина, однак навіть вони не є приторно солодкими і часто мають легку природну гірчинку. Смак напою залежить від концентрації меду та типу меду (варений чи ставлений), а також добавок, які переважно використовуються під час виготовлення варених медів, бо мед в процесі варіння втрачає певну частку власних ароматичних складових. Смак ставлених медів в значній мірі залежить від якості меду, який використали для приготування сити. Як добавки використовують різні трави, прянощі, а також фруктові соки. Використання [[Хміль|хмелю]] в процесі виготовлення напою, надає питному меду певної гіркоти, а напій (якщо це сухий мед) нагадує одночасно і легке [[сухе вино]], і легке світле [[пиво]]. Втім, навіть без жодних добавок хмільний мед має власний м'який смак.

Колір напою залежить від кольору меду, з якого він виготовлений, концентрації меду (як правило, важчі меди темніші) та добавок. У випадку виготовлення варених медів, колір питного меду залежить також від часу варіння: більш тривале варіння робить напій темнішим. Готовий мед &nbsp;— це прозорий (добре освітлений) напій, як правило, світлих відтінків жовтого чи бурштиново-коричневого кольору. Якщо при виготовленні питного меду використовували фруктовий сік, мед буде мати колір, наближений до кольору соку.

Нижче наведено цитату з праці історика і кулінара [[Похльобкін Вільям Васильович|Вільяма Васильвича Похльобкіна]]: «За часів Разумовського по-справжньому ставних медів, що виготовляються тільки з меду і соку, вже не було. Модернізовані ставні меди готувалися в два етапи. Спочатку готувався напівфабрикат&nbsp;— кислий мед. А потім вже на основі цього напівфабрикату і вареного меду готувався справжній хмільний мед. Таким чином, ці меди вже були комбінацією ставних і варених медів.

Для виготовлення кислого меду брали монофлорний мед, що зібраний минулого року і вже зацукрувався. Цей мед розчинявся («сичився»„сичився“) в мідному казані теплою, чистою, м'якою, ключовою водою в пропорції 1:4 або 1:6, залежно від бажаної міцності готового напою (чим менше розведення, тим довше процес і тим сильніший і солодший мед; чим більше розведення, тим швидше закінчиться бродіння, але мед буде слабким і «сухим»„сухим“, як сухі вина). Гарячий медовий розчин звільнявся від піни і вощини, що спливла. При варці липового, малинового, акацієвого, буркунового і інших медів вищих сортів в розчин нічого не додавали. При варці низькосортних медів, що не мають приємного аромату, в розчин додавали по великій ложці хмелю на відро медової суміші і уварювали до половини об'єму, безперервно знімаючи піну з поверхні. Після закінчення варки мед охолоджували до температури тіла, заправляли м'якушем житнього недопеченого хліба і закривали на ніч в теплій, протоплениій і поволі остигаючій печі, щоб мед почав бродити від хлібної закваски, але не прокис. Потім зливали мед в барила і ставили їх на лід, затримуючи подальший процес бродіння. Після цього кислий мед використовували для виробництва різних «марок»„марок“ меду&nbsp;— боярського, обарного, ягідного (журавлинного, брусничного, смородинового), зіллєвого (тобто пряного) і&nbsp;т.&nbsp;д.»