Теокріт: відмінності між версіями

Головними героями Феокріта, окрім міфологічних персонажів, є представники різних, зазвичай середніх і нижчих, верств населення  — рибалки, домогосподарки, старі кумасі, пастухи, женці. Тобто його ліричні герої  — це маленькі люди, кинуті напризволяще безжальною державною машиною. Де їм знайти тихий притулок і розраду? І Феокріт запрошує їх на вмиротворююче лоно природи, від якої вони давно вже відірвані. Найбільшу його прихильність завойовують пастухи, які стають для поета символом гармонійного єднання людини та природного світу. Феокріт ідеалізує пастухів, ніколи не згадуючи про їхню нелегку працю. Вони зображуються безтурботними й безжурними, їхні улюблені заняття  — це неспішна дружня розмова, мрії про кохання і пісні.

* XVI ''Харити, або Гієрон'' (''Charites e Hieron'') та XVII ''Похвала Птолемею'' (''Enkomion eis Ptolemaion'') — панегірики на честь правителів. (Приблизна дата створення 275—274275–274 до н. е.)

Теокріт тонко використовував найрізноманітніші літературні прийоми. Легкий невимушений діалог, у якому чітко вимальовувалися характери героїв, змінюється ліричною піснею культового, драматичного, агоністичного чи жартівливого змісту, описи краєвиду  — зображенням внутрішнього стану героя тощо. Своєрідність поетичної манери Теокріта полягає у відсутності загалом поширених в античній ліриці й епосі епітетів, серед описів природи переважають лише мирні і тихі картини.