Йов (Борецький): відмінності між версіями

Борецький — один із засновників [[Київське братство|Київського братства]] та [[Київська братська школа|Київської братської школи]], її професор й перший ректор ([[1615]]–[[1618]]). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, [[філософія|філософію]]; приділяв увагу окремим [[богослов'я|богословським]] питанням. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим». Втілював у життя думку про те, що спів і музика є важливими важелями естетичного виховання. Багато зусиль доклав, щоб навчити учнів і півчих правильному церковному співові, викорінити т.зв. [[хомонія|хомонію]] — розтягування слів за рахунок додавання до них голосних на шкоду мелодії.

 

 

Не полишав справ мирських. Підтримував київських друкарів Т. Вербицького й С. Соболя. Брав участь у перекладі з грецької на [[старослов'янська мова|старослов'янську]] й редагуванні «[[Анфологіон (митрополит Київський)|Анфологіону]]», виданого [[Лаврська друкарня|Лаврською друкарнею]] [[1619]]. Прихильник не конфесійної, а широкої народної освіти. Послідовно виступав за її демократизацію, всестановість та за рівність у навчанні. У статут [[Луцька братська школа|Луцької братської школи]], затверджений Борецьким, вписана теза, що стала провідною в братських школах України: ''«Багатії над убогими в школі нічим вищі не мають бути, лише самою наукою»''. У творі «О воспитаніи чад» ([[1609]]), ймовірно, написаному Борецьким, наука ставиться понад усе, бо ''«з неї, як з жродла, все добре походить, і през ню чоловік чоловіком ся находить»''. Вважав, що саме освіта визначає місце людини в суспільстві й спроможна змінити суспільство. В умовах посиленого наступу на Україну [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] Борецький гуртує до опору українців. Він збирає на наради світських і духовних православних, виступає на козацьких радах (заслужив славу «козацького митрополита»), пише листи до впливових магнатів, публікує полемічні твори. Доводить, що українці мають історичні права на власну вітчизну й церкву. ''«Ми громадяни своєї землі, добре і чесно в домах шляхетних уроджені, в ній осідок і оселі свої маємо… і взяли ми лише те, що нам предки наші заповідали»'', — читаємо в «[[Протестація|Протестації]]» ([[1621]]). Написана Борецьким разом з [[Курцевич-Коріятович Йосиф|І.Курцевичем]] та [[Ісая Копинський|І.Копинським]], «Протестація» була спрямована на захист відновленої православної ієрархії, в ній захищалося право українців жити на рідній землі, сповідувати батьківську віру. Автори підносили козацтва, за допомогою якого відбувалося становлення ієрархії. Доводили, що козаччина є спадкоємицею «тої старої Русі», старих руських князів, що козаки — це дійсні лицарі Христа, що віра й спасіння душ православних — це провідна мета їхніх подвигів. На думку М. Возняка та інших дослідників, Борецький — також імовірний автор «Перестороги» (написаної 1605 або 1606 році у [[Львів|Львові]]), одного з найвидатніших творів української полемічної літератури, спрямованого проти католицизму й унії. Крім переказу подій [[1590-ті|1590-х]] рр., пов'язаних з релігійною боротьбою в Україні, автор висловлює думку про причини, що довели [[Русь]] до «такої загибелі»: протягом довгого часу Україна не мала «шкіл посполитих», тобто народних, від того й всі нещастя, грубість поганська, брак одностайності, поширення чужої віри, зрада. Автор закликав до єдності й оборони.