Зачарована Десна: відмінності між версіями

|Публікація = [[1956 у літературі|1956]]

}}

 

Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

Не менш реальним постає батько — в убогому одязі та з великим духовним багатством і високою культурою мислення, якого Сашко і поважав і любив, але часом плакати хотів, як бачив того у [[дрантя|дранті]] і п'яним. «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів — він годився на все». Важко жилося його батькам: четверо синів померли водночас від якоїсь пошесті, на гарного коня не вистачало грошей, тому мусили через кожні кілька років міняти ослаблих коней на ярмарку. Під час косовиці щороку батько б'ється з сусідами за розподіл копиць сіна, так необхідного для коней, і все це через бідність.

 

 

== Зачарована краса духовності ==